Жанр: Лирика: Любовная Прочтений: 0 Посещений: 376 Дата публикации: 3.5.2016
Вона не любить шепотіти ніжних слів,
Та дотик рук її промовисто-іскристий.
В її очах і сірий сум дощів,
І океан, прозорий, синій, чистий.
Її волосся – дивний, чорний шовк.
Вона його навколо серця обплітає.
Цей світ, жорстокий, хижий, наче вовк
Нас так безжально та довічно розлучає!
Іскринко! Сонечко! Благаю! Відгукнись
На тихий стогін зламаного серця!
Ще раз у мріях золотих мені з’явись
І подаруй душі моїй безсмертя!
Мені б хоч раз почути голос твій здаля,
Здається, я була б така щаслива!
Та поміж нами стала вся земля,
І стала наша зустріч неможлива.
Світанки… ночі… я одна й одна.
На самоті лиш дрібних сліз рядки римую.
Чи прийде хоч на мить моя весна?
Хоч раз тебе, єдина, чи відчую?
Ваше мнение: