Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 422 Дата публикации: 4.7.2016
Невелика двокімнатна квартира на четвертому поверсі. Після спекотного серпневого дня сонце лагідними променями освітлює золотистим кольором спальну кімнату, в якій сиділа маленька кішка димчатого відтінку у рожевій сукні. Вона сиділа на дивані звісивши задні лапки і тихо плакала. Все навкруги здавалося їй дуже сумним, ніби вона бачила все це останній раз у житті. Навіть спів птахів за вікном, який вона полюбляла слухати гуляючи вечором ніяк не піднімав їй настрою. Час від часу вона підіймала голову, ніби щось згадуючи, а потім знову опускала і плач ставав сильніший. У другій кімнаті було чутно як хтось гуркотів дверима від шаф та якесь метушливе гупотіння. Потім середнього росту хлопець, зі світлим кудрявим волоссям зайшов у кімнату. Пройшов до вікна, розвернувся підійшов до кішки і сказав:
- Ну та годі тобі вже плакати, Кіті.. Не маю права! Чуєш? Не маю права тебе залишити назавжди! Обов"язково повернусь!
Але Кіті вдавала, що не чує його слів. Тоді він нахилився до неї, ставши на коліна, притиснув її голову до свого плеча так, що відчув її гарячі сльози і сказав:
- Хто ж, якщо не я? В мене немає вибору Кіті..
- Я розумію, що нема - ледве прошепотіла вона піднявши голову. Та я просто не хочу в це вірити! Не хочу вірити в те, що ти можеш не повернутись з тієї клятої війни..
- Обов"язково повернусь.
Деякий час він помовчав, а потім сказав:
- Пам"ятаеш, як ми з тобою гуляли на тому безкрайньому полі, як лежали у траві, як потім я читав тобі вірші?? Пам"ятаєш, як нам хотілося плакати від щастя? - він підняв її голову, зазирнувши їй в очі сказав, - ми обов"язково це повторимо!
На вулиці вже стало потроху темніти. Останнє сонячне світло спалахувало на горизонті. Всі речі, які він планував з собою взяти вже стояли на порозі.
Вранці вона проводжала його на автобус, до останнього стримуючи сльози. Він махав їй рукою з вікна, а потім відвернувся. Очі його почали мокріти і він запитав сам у себе:"А що як і спраді не повернусь?"
Ваше мнение: