Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Dima - Квартира 
   
Жанр: Проза: Фантастика
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 319
Дата публикации: 2.8.2016

Чуже місто, чужий будинок, чужі люди... Спробуй з цим ужитись.

За цілий день пошуків квартири, я відверто втомився і хотів вже хоч де не будь примостити свій зад. Тому я скинув з плеча важенну сумку з речами, до котрої, здавалося, приріс, і натиснув на кнопку дверного дзвоника квартири номер тридцять. За дверима тиша. Я думаю собі, якщо і тут мені не вдасться вийняти квартиру, то піду ночувати на вокзал, а завтра продовжу пошуки житла. Це на сьогодні буде останній варіант. Я натиснув на кнопку дзвоника ще раз і прислухався – тиша. Діставши обривок газети з оголошенням, я почав набирати мобільний номер. Раптом відчинились двері тамбуру і з них визирнула голова жінки. На вигляд жінці було років шістдесят.
– Добрий вечір. Я вам сьогодні телефонував з приводу квартири. Вибачте, що так пізно, – проторохтів я.
– Добрий. Нічого, це навіть краще, що ти не вдень прийшов, бо тоді б не застав мене. Ну то проходь. – Господарка відступилась, пускаючи мене до тамбуру. У тамбурі було ще дві двері: одна прямо, інша ліворуч. Жіночка закрила двері тамбуру і вказала мені на ті, що прямо:
– Проходь.
Я невпевнено потягнув за ручку і двері відчинились. Я зайшов. Господарка за мною.
Це була невеличка однокімнатна квартира з кухнею, в котрій помістяться максимум двоє людей і суміжним, але охайним санвузлом. Кімната облаштована у «совковому» стилі. Два крісла, одна тахта, сервант, килим на стіні з абстрактними вишивками і старий телевізор «Березка». В принципі, для мене одного на перші місяці вистачить, а там, глядиш, з роботою наладиться і я винайму щось пристойніше. Одна річ мене хвилювала – дивний запах. Хоча в квартирі багато старих речей (разом з господаркою), тому це й не дивно. Жінка помітила, що я прислухаюсь до запаху.
– За таку ціну ти на запах не звертай уваги. В місті ти ніде не знайдеш квартиру з такою орендною платою, та і з сусідами проблем не буде.
– Ні-ні, мене все влаштовує. Я погоджуюсь.
– Ну тоді добре. Ось, тримай ключі. Це від вхідної двері у тамбур, а цей від квартирних дверей. Зараз ти повинен мені за перший і за останній місяць оренди. За наступні місяці платитимеш у кінці місяця. Я приходитиму, скажімо, двадцять дев’ятого числа. Тебе влаштує ця дата?
– Так, звісно. Лише одна проблема, я працюю з дванадцятої і до пізньої години. Додому приходитиму лише поїсти і переночувати, тому за грошима, якщо не важко, приходьте до одинадцятої години дня.
– Все нормально, в мене безсоння, тому я якраз зможу приходити ввечері, бо вдень я сплю. Якщо питань більше немає, то я піду. Я тут неподалік живу, через два будинки. Зачини за мною двері.
Я дістав з карману гроші і віддав їй за перший і останній місяць проживання. Вона вдяглась і вийшла. Коли я був вже готовий закрити за нею двері, жінка обернулась і сказала:
– І ще одне прохання: не води сюди гостей і не переставляй меблі.
Ці прохання мене не скільки не здивували. Звісно, те, що в цій квартирі, залишилось їй від минулого, світлого, соціалістичного життя, котре в неї відібрали, лишивши лише меблі і телевізор «Березка». Зачинивши двері, я зайшов до кімнати. Не розпаковуючи речі і не роздягаючись, завів будильник і завалився спати.
Перший тиждень я намагався звикнути до нової роботи, до нових людей і нового міста. Додому приходив пізно. Часто лягав спати, навіть, не повечерявши. Мені було начхати, які меблі були в кімнаті, які запахи і які сусіди. Я просто спав.
Так минув тиждень і пішов другий. В роботу я поступово втягувався, до режиму дня звикав і поступово почав звертати увагу на деталі мого місця проживання. Я з’ясував, що телевізор у цій кімнаті – це не техніка, а експонат, що бокалами з серванту не користувались з часів Хрущова, що сусіди мої, не такі вже й тихі і милі люди. І з кожним днем вони, себто сусіди, починали мене напружувати все більше і більше. В мене було відчуття, що вони сиділи під дверима і чекали, доки я прийду з роботи втомлений, щоб почати свої щоденні сварки. Спершу вони просто гучно розмовляли, потім починали кричати, потім починало кричати їх дитя (судячи з криків, йому було до року), потім, йдучи на примирення, вони голосно кохали один одного. Кохали так, що мені було ніяково. Часто бувало, що жінка плакала, а чоловік грюкаючи дверима, кудись вилітав так швидко, що я ніколи не міг встигнути побачити його у вічко своїх дверей. Коли від їхніх сварок у мене починало зносити дах, я гатив їм у стіну так, що зі стелі сипалась штукатурка. Але все марно. Вони не звертали уваги на мої натяки поводити себе тихше.
У такому руслі минали мої дні. Втомленість на роботі, втомленість вдома. Я став агресивний, я почав ненавидіти свого боса, я ненавидів своїх колег, я ненавидів водіїв маршруток, але найбільше я ненавидів своїх сусідів. На вихідні я сидів під дверима і чекав, доки хтось із них вийде і тоді б я все висказав, що я про них думаю. Але ці тварюки сиділи мов сичі і не висовували свої голови. Так я їх і не бачив.
Минув місяць мого проживання в орендованій квартирі і настало 29 число. Час платити за квартиру. Я прийшов з роботи, поїв, відрахував необхідну суму і сів чекати господарку квартири. О пів на одинадцяту вечора вона подзвонила у дзвоник. Я відчинив.
– Ти ще не спиш? – поцікавилась вона. – А я за грошима, вибач, що так пізно, знаю, прикмета, але раніше не могла. Безсоння в мене. От вдень виспалась, а тепер буду всю ніч по хаті блукати, очей не зімкну.
Я не став зав’язувати з нею бесіду на цю тему, лише протягнув гроші.
– Ось, перерахуйте.
І доки вона рахувала, я спитав:
– Що ви мали на увазі, коли місяць тому говорили, що з сусідами в мене проблем не буде?
– А те, що тут немає сусідів. Більше року тому була пожежа і сусідська квартира згоріла разом з господарями. Шкода молодят і дитинку їх шкода, хоч і крикливі були.
– Але ж …
І я відчув дзвін власної крові у себе у вухах, м’язи на ногах почали обм’якати і я обперся рукою об стіну, щоб не впасти від запаморочення в голові. З великими зусиллями я привів себе до тями і вбіг до кімнати. Повкидав свої речі до сумки, вибіг до тамбуру, де господарка ніяк не могла порахувати гроші. Я простягнув їй ключі і, ледь витиснувши з себе слова, сказав:
– Ось ключі, я з’їжджаю, мені треба бігти.
І вибіг на сходи.
– А як же ж гроші за останній місяць? – вдогін кричала мені жінка.
– Залиште їх собі!
Я біг з п’ятого поверху, перестрибуючи сходи і на третьому поверсі влетів у чоловіка, котрий підіймався знизу.
– Куди так летиш? – роздратовано промовив мужик.
Не говорячи ні слова, я побіг далі, але потім різко зупинився.
– Вибачте, - гукнув я мужикові, – скажіть, а правда що на п’ятому поверсі квартира згоріла з сім’єю?
– Так, і сусідня квартира теж. – Не відразу відповів мужик.
– Як сусідня? Я там місяць жив, – ледь ворочаючи пересохлим язиком, спитав я.
– Ти що, наркоман? Іди за мною, – сказав мужик і направився далі по сходам.
Я вже не знаю, які сили мене повели, але я рушив за ним.
Коли ми дійшли на п’ятий поверх і підійшли до дверей тамбуру, де я жив, мужик вказав мені на ці самі двері.
– Дивись.
На дверях була наклеєна пломба. Двері тамбуру були опечатані.
– Бачиш. І так вже більше року. Тут, у цих двох квартирах жила молода сім’я з дитиною і пенсіонерка. Так от однієї ночі, приблизно о цій порі, божевільна пенсіонерка розлила бензин по всьому тамбуру і підпалила його. Сама згоріла, молоду сім’ю з немовлям спалила і обидві квартири згоріли до тріски, одні чорні, бетонні стіни лишились. Говорять, що то вона, ця божевільна, підпалила їх через те, що дитя їй заважало спати, а молоді голосно розмовляли. Ось така історія.
Я взявся за холодну металеву ручку дверей тамбуру і потягнув. Двері були замкнені. Приклавши вухо до дверей я чув лише могильну тишу, а через щілини протягом видувало той сморід, котрий я відчув у перший день. Тепер я згадав цей запах. Це запах пожежі, запах попелища і запах горілої смерті.
Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка