Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 tame - Тейми 
   
Жанр: Проза: Фантастика
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 38
Дата публикации: 1.1.2019



Теймами є молоді люди в середньому двадцяти двох років. Їх об’єднала спільна риса, яка притаманна беззаперечно кожному Тейму, хоча рядом з нею всі вони мають різні її прояви.
Сьогодні на дворі відбувається справжнє літнє життя, особливо це позначається на освітленні, яке є справжнім проявом сонячного, післяобіднього світіння. Місто внаслідок цього стало тихим. Воно оточено горами, Карпати.
Один з вищезгаданих молодих людей відчував в цей момент психологічну важкість, його тягнуло кричати, звільняти таким чином свої емоції. Хоча він знав, що вдаватися до таких методів полегшення душевного стану є не найкращим проявом внутрішньої енергетичної міцності.
У Тейма все в житті прекрасно, він як і його спільники забезпечений, працює на стабільній роботі. Багато його не цікавить в плані прагнень, хоча це і вважається в теперішні часи можливістю бути нереалізованим в майбутньому.
В будь-якому разі, він сам себе забезпечує, кормить, живе один.
З багатоповерхівки, в якій Тейм живе, видно все те, що задовольняє його справжні прагнення. Він бачить. І бачить він як сонце за дальніми горами встає зранку, і як потім воно сідає.
У ці літні дні найдовшого сонцесвітіння його сильно тягне зустрічати перші проміння сонця, які роблять освітлення города особливо насиченим кольорами, цьому ще сприяють гірські вершини, яким кінця не видно. Інколи навіть цікавим стає питання, як взагалі серед такої дикої природи може знаходитись провінція?
Тейм встав. Він прокинувся, його кличе далеке рожеве світіння в небі. Звісно, кожен знає, що це світіння передбачає, але не всі прокидаються о 5 ранку. Тейм усвідомлює, що робота в нього починається о дев’ятій, і ця думка його абсолютно не обтяжує. Усвідомлення факту, що потрібно сьогодні йти працювати, тільки підкріплює його сприйняття навколишнього свята світанку, яке мимоволі уже починається. Вся особливість зовсім не в усвідомленні початку нового дня, скільки в процесі споглядання того, що відбувається у ці хвилини.
Він живе в квартирі 13, і саме таким номером його величають товариші.

Я тринадцятий, вихожу з своєї квартири відразу же після вставання. Мені нічого не потрібно, я нічого не хочу, я просто піду туди, звідки підсилюється рожева дуга. На вулицях мого улюбленого провінційного містечка людей почти немає. Видно тільки, як окремі люди займаються ранковим бігом в полі.
Вот так, а я займусь зараз бігом по горах, своє життя сильно обожнюю.
Минаючи багатоповерхівки, тобто свій район, я швидко попадаю в глухі місця. Там нікого немає. Тільки я, інші Тейми, або люди що зробили собі дачі в доволі красивих місцинах. Хоча, більшість гірських домів, які я зустрічаю гуляючи, давно уже покинуті.
Асвальтована дорога вже позаду, я перейшов до більш оголеного варіанту, яким буде забезпечуватись все моє подальше переміщення. Я крокую й думаю, крокую й любуюся, крокую й дивуюся. Мої очі спостерігають цікаве диво, світла від сонця вже більше, воно скоро з’явиться. Мені не вистачає звільнення емоцій, мені хочеться кричати, я відчуваю кожен листочок на деревці або кущі, я відчуваю кожен міліметр трави, я відчуваю як у квіток уже починає з’являтися бажання розкритись під впливом сонця, що наближається до поверхні. Поверхня дальніх гір зорю ще закриває, місто внизу все ще спить.
Ой працьовиті же люди, що встають в таку годину.
Знаю, що в цей час я не один здійснюю дану діяльність. Там, внизу, в городі повинен ходити ще один Тейм. Я його давно уже знаю, і було досить важко йому нав’язати істинне ставлення до життя. Ми встаємо, ми снуємо по тих місцях, де освітлення являється особливо тонким. Зазвичай тонкий смак сонячного проміння може задовольнити саме та картина, яка буває на світанку.
Тейми ходять зараз, я в цьому впевнений, інколи я їх зустрічаю. Місця, в які нас тягне, повинні задовольняти вишукане око.

Як можна помітити, тринадцятий Тейм є доволі самотньою людиною. Спектр того, на що він може звертати свою увагу, є досить вузьким.
І щоб краще роздивитись ту обстановку, в якій він опинився, автору доведеться вдаватися в подробиці. Навколо тринадцятого були безмежні гори, які з приходом сонця встигли стати помаранчевими. Перед ним простирався город, з якого дедалі більше було чути звуків - це свідчило про те, що люди прокидаються. Люди - вони живуть, будучи оточеними горами.
Карпати - в них є дуже багато ворожок, умови даного місця сприятливі для ведення такої справи.
Якщо тверезо дивитись на ситуацію, то такий стиль життя не всі розуміють, і тим більше не всі його ведуть. Він виглядає як життя на повну, дещо підсилене фантазіями красоти певного моменту. Цей персонаж знаходив красу в сонячному освітленні, в дикій природі.

Тейм заглибився в дику природу, він відійшов далеко від того місця, де було чути звуки города. Тепер він один, пробирається через хащі з дерев і кущів, досліджуючи місця, які ще не встигли йому зігріти душу раніше. Саме дослідженням нового він займається на даний момент.

І вот я обережно йду, намагаючись не подерти і без того доволі страшний одяг. Зарослі складаються з диких яблунь, різних видів кущів, колючої ожини, і довгої трави до пояса, в яку можна легко порізатись. Взуття у мене також просте, спеціально підібране для таких, доволі важких гірських зон.
Я топаю, я продираюсь через бур’ян, я переступаю через ожину, що переплутується інколи між ногами. Якби я в цей момент випробовував бажання по-справжньому усамітнитись, ну або сховатись від усього, то я б задовольнився в повній мірі від тих умов, в яких природа давала мені можливість зараз знаходитись. Очами ловлю всю красу ситуації, в той же час вдихаю з повнотою насолоди всі можвиві пахощі природи.
Небо чисто голубе, а сонце, все ще низько знаходячись, попадає мені в очі, прориваючись інколи через гілки диких дерев.
Так я йду уже близько години, але ситуація не змінюється, дороги як не було, так і немає. Внаслідок цього на мені позначилась не стільки втома, скільки невизначеність місцевості, в якій я знаходжусь. А чи не почав я йти кругами? Чи можливо ще трохи, і я вийду в степову горну долину? Кочоре. Психологічний стан погіршився. Почали закінчуватись мої ілюзорні заскоки стосовно казковості даної миті. Я хожу в горах не вперше, але зазвичай мені не вдається заблукати. Ця навколишня стіна із хащ, яка тільки що так благородно баюкала мою душу, раптом почала давити на мою свідомість. Думка про усамітнення і те, що мене ніхто тут не знайде, перестала бути настільки привабливою. А чи встигну я на роботу? Раптом я почав істинно цінити її за те, що вона дає мені можливість вести такий спосіб життя, хоч даний момент був не сильно привабливим.
Із-за щільності порослі, яка мене оточувала, я не міг бачити далеко перед собою. Я продовжував йти вперед. І вот що - я побачив зліва від себе дім. Він повністю зливався з непрохідними стінами, які були навколо нього.
Наближаючись до хати, я умудрився пірвати собі штани. Думки про величність цього моменту остаточно зникли.


Цікавим фактором, який запримітив Тейм, підходячи до будинку є те, що його оточеність рослинністю була настільки щільною, що вхідні двері, які зустрічали його на початку, були повністю прикритими стіною хмеля. Довелося обходити його збоку. Тейм любить досліджувати ці місцини, тим більше, що покинутість даного місця настільки довготривала, що через вінка видно наявність природи всередині хати. Тейм пронивкув всередину. Навколо не можна було помітити якихось застарілих речей. Кімната, в яку він попав, була порожньою, не рахуючи трави, що знаходилась під ногами, і хмеля, який ріс навіть тут.

Я почув хриплі звуки недалеко від себе, і вони звісно підсилили цікавість. Що би ще робити як не піти їх перевірити? Короче йду. Поблизу криво висить стара картина, на ній зображено сонце – якраз те, що потрібно. Взагалі сонце додає сил і бажання виходити на вулицю зранку, але під час зимнього періоду світанок приходить після сьомої години, а кількість людей, що прокинулися в такий час значно більша. Наявність картини не заглушила звуки з передньої частини порослого будинку. Топаючи по підлозі яка поросла порослю, я відчув бажання сходити в туалет. Напевно зацікавленість в дослідженні внутрішньої обстановки сильно впливає на процеси організму. Я взяв і просто підійшов до дверей сусідньої кімнати, хрускаючи дерев’яною підлогою, що поєдналася з зеленню природи, і побачив стіл, на якому простиралася голова жінки. Да, голова жінки. Цікаво, але мене це не дивує. Мало чого бачивши в житті і не маючи намірів сильно соціалізовуватися в речах, що є буденними, я все таки не надав голові значення, сприйнявши картину як щось само собою зрозуміле, як картину сонця. Лице не розкидується звісно такими же кольоровими фарбами. Я зупиняюся перед ним. Мені здається, що стіл занадто великий задля такого малого предмету, що стоїть там в центрі. Нижня частина голови обтягнута шкірою, яка свідчить про те що цей предмет не був зрізаним з тіла. Голова ця є породженням самостійним, мабудь її поява характеризувалася відсутністю інших частин, що можна побачити в людей. Якби зрізали голову перехожої дівчини, то було би багато м’яса. Тут на столі переді мною лежить суцільна гладкість, не спотворена рукою людини, що могла взятися за справу відділення частин. Я повертаю голову в бік порослого вікна, з нього пробиває ранкове біле світло. Пора є найчистішою. Тільки вот повертаючи свою голову до стола, очі на жіночому лиці уже дивилися на мене. Лице її дуже бліде, вона починає кричати. Як же добре бути пофігістом! Хоч я і впав внаслідок того, що трапилося, але одразу швидкими рухами почав розвертати траву і шукати предмет, з яким би можна було припинити такий дурний сон. Мені попалася розламана доска, а такою вона стала внаслідок того що я став на неї і проламав підлогу. Не сподобалося мені, що голова продовжувала кричати як Гута. Тримаючи обома руками доску тим боком, де вона мала ширшавість, я вирішив з розбігу підстрибнути і вдарити нерівною стороною зброї в центр стола, що його прикрашено чудовим предметом. Розбігаючись, моя нога проломила підлогу і застрягла всередині. Погано, але моя безтілесна напарниця починає здійматися в повітря. Виявляється, що зуби, які прикрашають її рот, виглядають ги шпіци Бультер’єра. Взагалі жіноча краса не має ніякого значення, але на цю дивитися було важко в момент спроб витягти ногу з пастки. Я прийняв рішення позбавити її від такої вроди, вмісті з тим від зубів, що почали вже набридати. Я Тейм, і мені зовсім не хочеться терпіти те, що є для Тейма не приємним. Тейм тримає в руках легку доску. До Тейма після чергового крику підлітає голова. Тейм починає такий же самий наступ. Я, вперше замахнувшися, промахнувся, хоч ворог і не ухилявся. Але вдруге попав по лицю, торкнувшись носа. Тим самим вийшло здерти частину шкіри і викликати незначний вилив крові. Попавши по тому ж місцю знову, голова впала мені до ніг. Я продовжив її місити, шкіри з кожним разом ставало менше, жінка тим самим красивішала. Як добре же займатися мистецтвом, допомагати створінням ставати кращими і досконалішими. Своєю наполегливістю в цій роблоті я дістався до кісток черепу, до волося голови почало прикріплюватися все більше шматків колишньої вроди, що замінювалася новим мистецтвом, яке легко порівняти з картиною на подвір’ї. Череп у неї схожий на захід сонця, і як в вечірню пору, коричнева полоса все більше відтіняла рожеві. А я цьому тільки сприяю. Натхненню варто потурати, що може бути більш прекрасним?

Завершаючи свою діяльність і будучи таким же спокійним як і з самого початку, я дуже легко вийняв ногу з діри, хоч міг це зробити вже давно. Можливо все таки напружився я від суки відьми, раз звільнення ноги відбулося лише зараз. Не варто повертатися в бік вікна і відволікатися в той момент, коли рядом жінка. То є нечисті душі. Єдина хороша дівчина, це Тейм тридцять третій. Хоча я з нею також намагаюся оборежно спілкуватися. Зараз її очі направлені на стелю, а вмить можуть повернутися в твій бік. Обережність потрібна, особливо при розмові з жінкою.
Що ж мені зараз робити? Аналізуй Тейм, не завмирай у нерішучості. Я заблукав, тому варто вийти на відому мені зону. Нафік цю хатину і нафік відьму. Всі вони відьми. І зв’язуватися з ними не варто. Топаю до вікна, світло від якого мене відволікло недавно, й нахиляючи порослі ступаю вже на землю. До того, як дійти до горезвісної хатини, я мав намір відшукати знайому дорогу, йдучи суто вперед. Але тепер така затія стала для мене не привабливою. Краще тобі Тейм повернутися звідки ти прийшов, хоч і доведеться витратити на це годину. На роботу забив, фіг з нею. Я розшукуватиму тридцять третю, коли вийду звідси. Вона повинна бути в звичному місці, а вот що саме її питати не знаю. Вона і не варта красиво поставлених запитань, хоч як я її поважаю. Настрій став більш відчайдушнішим. Дорога назад так не пригнічує. Я почти не згадую те, що тільки но трапилося. Відсутність конкретної цілі можливо і не робить мої наміри твердими та рішучими, але я людина не ідеальна, тому не можу себе завжди красиво подавати. Забігаючи наперед, коли я вийшов на відому мені стежку, з якої було прийнято рішення звернути, то вже була десята година. Погано, але сонце вже не таке, яким я його бачив ще недавно, гуляючи по достопам’ятних місцинах.

Так як мені не до роботи і не до всього іншого, то я вирішив йти до 33. Цей Тейм мене не турбує, адже знаюся я з нею більше року. Дівчинка й сама полюбляє магію та іншу єресь. Що вона може знати про ту голову? Адже сама вона володіє тілом. Потрібно культурніше спілкуватися мені, навість помисли зробити чистішими. Я про 33 думаю почти зі зневагою, але ця Аннушка не раз мене підтримувала, розливаючи своє масло де потрібно. Я її люблю і поважаю. Але все таки фіг із нею як і з іншими. Єдине, чим ми схожі, це тейманутість, зелений одяг і бажання красиво розмовляти-розумувати. Зараз йду під високовольтними проводами, які є почти єдиним свідченням тутешньої цивілізації. Не далеко лісиста гора, яку я називаю пірамідою. Ну як не далеко, десь три кілометри. В тому місці водиться потрібна мені відьмочка, і навіть вона не знає, чому там інколи чути звуки скриплячих дверей. Я спеціально іноді підіймався на самий верх піраміди і прислуховувався. Інколи дивуюся від їх незрозумілого походження, а інколи скидую це на простий хруст дерев, що складають доволі густий ліс даної гори. Приємно йти протоптаними стежками місцевої природи і роздумовувати на подібні теми. Це свідчить про справжню дурь в голові і відсутність будь-якої життєвої конкретики. Ну а для чого вона мені? Вже ледь не засумнівався. Земля, по якій ступаю, в основному суха, але іноді трапляються калюжі. Стрибати Тейм вміє, хоч цього дня і не вийшло вдало здійснити стрибкове переміщення в порослій хатині.
За пів години Тейм заходить в ліс. Місце повністю йому знакоме. Перед входом він як завжди оглянув ожини, які там масово ростуть. По суті через місяць їх можна буде вже жувати. Коли Тейм зустрів 33, вона тримала за спиною свою мітлу. Тринадцятий не знав, що саме відбувалося в її голові у цей момент.
Під час розвоми вона виявила здивування, а після розмови не проявила ніякої конкретики. Хоча я й помітив, що лице її стало стурбованим, як настрої європейських політиків щодо ситуації на Україні. І тут вона вперше пропонує мені сісти вмісті з нею на її транспорт, яким я прибирав би двір.
Люблю я Теймів все таки. Тридцять третя мені посміхнулася і підморгнула, ми вмісті осідлали наш засіб переміщення і почали розганятися біжучи ногами, ідеально. Піднявшися вгору, я відчув сильну опору внизу, добре коли є людина і мітла, на яких можна спиратися. Відштовхуючись від землі я не думав на тему того, яким чином ми літатимемо через густий ліс, але зараз ця думка вже встигла стати актуальною. Взагалі дівчинку не обтяжувала закритість зони. Минаючи дерева і різко спираючись перед ними, вона і не думала вилітати з лісу. Зрозуміло же, що вдень зі свого лігвища краще не показуватися з таким транспортом. Вона дівчина з коричневим волоссям, типічна уроженка Росвигова.
Ці два Тейма політали в лісі десь пів години. То вони розганялися, то доводилося різко спинятись або заповільнюватись маневруючи. Тридцять третя там не жила, це просто те місце, де вона любить усамітнитися і хто знає що там робить.
Тейм любить тридцять третю, Тейм любить також і двадцять дев’ятого. З іншими Теймами окрім цих він не спілкується.
Поговоривши з нею на наші спільні теми і оминаючи розмов щодо головастої, я, багато чого побачивши сьогодні, зіслався на втому і розпрощався з нею. Люблю її. Дорогу назад я обрав найкоротшу, що проходить через трасу до села. До мене надійшла городська тверезість і необхідність працювати, аби мати, за що себе прокормити. Однієї ожини, що росте в горах, було би для мене мало, тому варто завтра на прийти на роботу. Двино, що мене навіть ніхто не набрав, не подзвонив. Типу чому я не прийшов. Я вже й не прийду сьогодні, втомлений сильно. Коли вже нарешні дотопаю до дому. Хочу їсти і спати. Ще і в голові паморочиться після вдалих польотів. Повинен визнати що це заняття мене розважає. Я дістався до свого району і подивився на багатоповерхівку, в якій проживаю. Моя квартира є найкращим місцем, що можна було придбати з виглядом на гори. Піднявся на свій поверх, поїв хліб, запивши його водою і ляг спати.
Тейму снилося сонце, яке він бачив зображеним на картині порослого дому. Хтось його намалював більш коричневим, аніж те, яким воно є насправді. Можливо художник хотів передати старовинний стиль? Або це його мрійлива версія сонцесвітіння?
Тейм прокинувся від стуку в вікно. Пластикові вікна Росвигова мають властивість бути частково відкритими в верхній частині. Влітку це дуже добре.
Коли я підійшов до вікна, то бачив тільки освітлені місяцем гори та зіркове небо, там нікого не було, хоч я чітко чув людський стук як коли просяться в двері. Хоча сьогоденна подія і не справила на мене великого враження, так як спав я спокійно, але все таки в мені виникло напруження.
Відкриваючи вінко пролунав голос тридцять третьої. Вона зараз на мітлі на п’ять метрів нижче від мого балкону, дивиться на мене, сміється, та пропонує політати. Коли 33 запропонувала мені стрибнути вниз ногами прямо на мітлу, яка знаходилася почти на два поверхи нижче від мене, то я від цієї пропозиції не відмовився. Не знаю звідки у мені стільки відчайдушності, раніше б на таке не зважився. Мабуть, сьогоднішній день сильно відобразився на характері. Я підморгнув Аннушці, як я це вмію робити, сказав що її пропозиція цікава і підставив стілець під нижньою частиною вінка. Я вирішив, що цей стрибок повинен бути більш вдалим, аніж ранішній. Підготувавшися і перевівши подих, я розігнався і зробив це. І от вже підстрибнув, лечу в повітрі і вбачаю сріблясте сяйво місяця, яке хоч і не може скласти конкуренції сонцю, але в нічний період часу являється королем ситуації. Все було б чудово, тільки я пролетів мимо мітли з Аннушкою і тепер мені було не до місяця. За ці три секунди свого падіння я тричі встиг перевести погляд згори вниз і бачив, як та почала летіти за мною. Вона мене спіймала вже коли залишався один метр до землі. Мітлу трохи потягнуло вниз і я ледь не торкнувся ногами асфальту. Ми з нею засміялися по дурному і я підтягнувся до неї нагору.
В нічний час 33 не боїться здійснювати свої польоти, хоча світло місяця легко може її видати. Якщо хтось нас помітить, то йому не повірять. Якщо знімуть на відео, то назвуть монтажем. Тим більше, що година темна і на картині погано все видно. Повітря свіже, навіть прохолодне. Не знаю, яка зараз година. Я бачу плечі Тейма, на які можна спиратися, а також очікую подорожі. Тридцять третя підтягнула в повітрі кінчик мітли до неба так, що якби я не тримався за неї позаду то вже би впав спиною на землю. У цьомі стані вона випрямила ноги і почала летіти в небо, допомагаючи (або ходячи) ногами по стіні багатоповерхівки. Коли вмісті дісталися даху, вона захіхікала і на мітлі ми полетіли вже в звороньому напрямку до землі. Цей політ виглядав як хотьба, її ноги почти не відривалися від стіни. Навряд чи вона могла би таке зробити без транспортного засобу. Хоча 33 багато чого може. Я відчув сильне запаморочення, але воно не змогло відмовити мене від такого проведення часу. Ми почали бігати по кожній багатоповерхівці, іноді перелітаючи з однієї на іншу, іноді ступаючи людям на вікна. Як же приємно ходити по вікнах.
Після того, як ми помітили собою і своїми ногами більшість навколишніх будинків, то продовжили польоти вже в повітрі. Піднявшися на пристойну висоту, я зістрибував з мітли, летів донизу і Аннушка мене підбирала. Мені потрібно було розслабитися. Тому я літав то вгору, то вниз. Повертаючись назад ми летіли через річку Латорицю, до поверхні якої я ледь торкнувся ногами і походили по ще декількох вікнах.
Я з нею розпрощався, ввійшовши через балкон до себе. Потім деякий час спостерігав за тим, як вона продовжує літати. Так, її було чітко видно в цю ніч.
Лежучи собі на ліжку й думаючи про картину з сонцем, яку би хотілося собі привласнити згодом, я знову почув стукіт у вікно.

Я пішов його відкривати своїй наполегливій гості. Відкриваючи, по той бік вікна з’явилася голова без тіла. Вона була вся червоною і з неї невпинно лилася кров. Я беру й зачиняю вінко, тільки голова з силою в нього впирається і влітає до мене в квартиру. Я біжу в душ, чуючи по хриплим звукам, що вона летить за мною. Ледве встиг закрити за собою скляні двері, як відьма почала в них наполегливо битися, кожним ударом здіймаючи глухі звуки й спотворюючи себе і мою ванну. Голова вже не може кричати, як це робила при першій зустрічі. Це просто якийсь жах, вона, нищачи все навколо, нищить і себе, кожним стуком показуючи власні наміри. Судячи по звуку, на склі з’являлося дедалі більше тріщин. Так як світло не було включеним, я розрізняв тільки темні плями її крові.
І тут скло розбилося повністю. Настала тиша і бездіяльність, під час якої чулися хрипіння голови і звуки крапаючої крові. Я не рухався, побоювявся це зробити. Відьма в темряві мене ніби не бачила. І я стою, стою, не знаючи що буде далі. Обриси голови вижу тільки тьмяно, звикнувши до темряви. Я почав підтягувати свою руку до ручки з душу, як до єдиної зброї. Вона мене почула. Не долетівши до мене на п’ять сантиметрів я звісив їй удар. Та схопилася зубами за шланг від душа й розірвала його головними конвульсіями.
Тейм відразу вибіг в коридор з тією же зброєю. Голова влетіла йому в торс і піднявши його в повітря почала намотувати круги по квартирі. І робила це з такою швидкістю, що Тейм не міг від’єднатися від неї, ставши на підлогу. Так тривало три хвилини, здавалося, що голова щось шукає. І вот в один момент Тейм зрозумів, що зараз полетить в відчинене вікно. Літаючи в кухні він схопив зі стола ніж і почав наносити по голові удари. Тейм пробивав багато разів її череп, з якого і так лилася кров, але це не допомагало уникнути польоту, він продовжувався. Тринадцятий нащупав своїм тілом почти всі частини свого будинку, але зараз голова з ним вилітає у вікно.
Коли ми опинилися на відкритому просторі, то вона почала нести мене в сорока метрах над землею по напрямку до гір, з яких я повернувся вдень. В руці своїй я тримаю ніж, і наношу недієві удари по цій суці. Переді мною світить місяць і видно город, позаду знаходяться гори. Я бачу свою руку, темну від крові, ніж у ній, світло місяця попереду..і Аннушку, що летить за нами. Піздєц, але за нами летить Аннушка на своїй мітлі. Я чую, як вона сміється. Ця дівчинка підлітає до нас наздоганяючи, вириває мене з обіймів, вириває ніж з моєї руки і вставляє його зовнішнім боком на кінчик мітли. Тепер ми пришвидшуємося, летячи в бік міста. Я бачу як позаду нас переслідують, почти не поступаючись у швидкості. Раптом 33 зробила повний оберт і полетіла прямо на голову, проткнувши її ножем, що стирчить з мітли.
Ми відчули, як по мітлі почали невпинно проходити конвульсії, нею іноді вертіло в сторони. Аннушка з посмішкою на лиці полетіла прямо на Росвигівські дев’ятиповерхові доми, та почала на швидкості терти об стіни голову, яка не могла звільнитися з ножа, хоч і ускладнювала наші міроприємства.
На ранок місто прокинулося в сум’ятті. Всі багатоповерхівки і не тільки були частково обарвленими в тьмяно червоний колір. Люди говорили, що чули вночі дивні скребіт і сміх, дехто стверджував, що бачив як щось між домами літало.
В цей же ранок одна з жінок циганського походження, що прибирала місто, побачила на землі віник із закривавленим ножем на кінці, а коли взяла його в руки, то він раптом проштрикнув їй голову насмерть. Даний випадок розцінили як самогубство.
З часом жителі славнозвісної багатоповерхівки помітили, що в одній із квартир завжди відчинене вікно. Пройшли місяці і навіть прихід осені не змінив цю ситуацію.



Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка