Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Master A - Портрет 
   
Жанр: Проза: Рассказ
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 25
Дата публикации: 28.4.2019

Один живий малюнок...

Чому саме сьогодні? Тоді, коли мені зловісно посміхається сесія, коли мозок щохвилини спонукає активно гортати знайомі до бухикання в горлі атласи та підручники. Чому не в інший день я гублю конспекти та замість них, вириваючи з шухляди місяцями нагромаджене папір’я, натрапляю на цей портрет? Що хоче сказати мені так недоречно зараз ця неоднозначна дівоча посмішка з білого аркуша? Невже крізь час кличе мене туди цей дивний вітер, що так необережно грався зі світлим штрихованим волоссям на малюнку? Залишається лише змиритися з думкою, що так потрібно, та летіти на зустріч зі спогадами.
Сидів я тоді на вологій лавиці під першим весняним сонцем, що наче випадково прорвалося крізь чергу частих дощів. Мій недосвідчений олівець старанно намагався намітити в альбомі контури собору навпроти. На перший погляд, усе виходило, але щось точно треба було виправити, просто я ніяк не розумів, що саме.
– Дозволь підсісти, – наче згори пролунав чийсь низький голос.
Я мовчки посунувся, не відриваючись від творчого процесу.Мало того, що з малюнком напартачив, ще й відволікли.«Дозволь»…
«Щось занадто. Невже ще хтось використовує подібні слова?– не витримували нерви. – І що не так у цих стінах?»
– Переверни альбом, – сказав незнайомець, наче читаючи мої думки.
– Що? – роздратовано запитав я.
«Хто він такий, щоб давати мені поради?» – вирувало всередині. Тепер я вже навмисно не дивився в його бік. Тоді чужі руки з видовженими пальцями обережно перевернули мій собор догори ногами.
Здивуванню не було меж! Тепер у мене не виникало сумнівів у тому, що каркас будівлі сформований косо, з’явилося відчуття подіння моїх нестійких намальованих стін. Шокуючий прийом! Але дякувати я не наважився. Лише злегка підвів погляд. Біля мене, зігнувшись, сидів хлопець трохи старший за мене. Щось надзвичайно близьке та привабливе було в його незграбній позі.
«Студент художнього», – здогадався я.
Я усміхнувся про себе. Він нагадував якогось гротескного літературного героя. Солом’яне волосся вибивалося з– під товстого старомодного капелюха, приховуючи великі розгублені очі, окуляри в масивній оправі трималися на видовженому носі та ховалися за відстовбурченими вухами, що червоніли, застеляючи сонячні промені. В’язаний шарф зеленувато-болотяного кольору огортав тонку шию та спадав на плечі, охоплені грубою тканиною мішкуватого пальта. Студент сидів на спеціально витягнутому целофановому пакеті, аби не змочити дбайливо випрасувані штани. Наче і в конкретну точку був звернений його погляд, але наскільки ж він здавався далеким від реальності. Хлопець поглядав на дорогу, періодично звіряючись із годинником, наче в очікуванні чогось. Отямившись, я поквапився виправляти помилку в альбомі.
– Хочеш подивитися? – несподівано звернувся до мене студент, простягаючи свою папку.
– Давай, – відповів я, сприймаючи його нав’язливість, як щось чисте та непідробне.
У папці лежали академічні портретні ескізи. Легкою талановитою рукою було намічене одне обличчя ще зовсім юної дівчини у всіх ракурсах.
– Подобається? – зі своєю світлою наївністю запитав юнак.
– Ще й як! Ти будеш писати портрет?
– Він уже написаний, – з усмішкою промовив студент. – Тепер навіть має власника. Я подарував його.
– Уявляю, наскільки щасливою має бути ця дівчина!
– І зовсім не обов’язково. Не знаю навіть, чи є сенс у тому, що я зробив, – заперечив мій співрозмовник. – Уайльд от вважав будь-яке мистецтво марним.
«Він читав «Портрет Доріана Грея», – із захопленням подумав я та тонко сформулював йому відповідь:
– А ще той самий письменник казав, що мистецтво є найсерйознішою річчю на світі!
– Гарно захистився, – посміхнувшись, видав студент.
Вибух голосного дівочого сміху на площі раптово перервав почату розмову. Ні, важко назвати це природнім сміхом… Ніби навмисно навис він істеричним фальшем над переможеною слабкістю справжнього. Здавалося, от-от зірвуться голосові зв’язки.
Юний художник знову кинув погляд на годинник.
– Вона, – прошепотів хлопець, вихоплюючи папку з моїх рук. – Заняття в школі в цей час закінчуються.
Троє дівчат присіли на лавицю неподалік від нашої. Мій сусід відкинувся на спинку, ховаючись за мною.
– Щось нудно, – зітхнула одна.
– А ти що тут забув? – крикнула мені друга, перехопивши мій зацікавлений погляд.
Я промовчав, зробивши вигляд, що мене це не стосувалося. Студент ще щільніше притиснувся до спинки.
Знову вибух нестриманого сміху. Важко було сказати, чи з мене вони кепкували чи ні, але поставити мене в незручне становище їм вдалося дуже гарно.
– Якого ти носишся із цим листком від хлопця-розкладачки? – звернулася одна з подруг до русявої дівчини з аркушем у руках.
Я почув, як мій сусід завовтузився на своєму пакеті.
– Та хіба це можна назвати хлопцем? – вигукнула інша. – Нема біля нас нормальних хлопців. Зникли всі. Нащо ти брала це від нього? Може, любиш?
Цього разу сміялися лише двоє.
Третя поквапилася виправдатися:
– Ви що? Він просто всунув, а сам втік після того. В сумку листок не вміщається…
– Ну, так викинь! – почулася відповідь. – Дивись, бо ще хтось дізнається, що в тебе такий прихильник. Ми ж то нікому не скажемо.
Світленька мовчала.
– Вона не викине. Їй слабо. Їй подобається цей дурень.
– Що?! – надірваним голосом крикнула русява дівчина. – А от і викину!
– Ну, давай, – глузливо підбивали подруги.
– Ви йдіть, я наздожену вас.
Пролунав єхидний смішок. Обидві дівчини підвелися та, повільно перетнувши вулицю, почали віддалятися від нас, наче не існувало для них третьої. Я підняв очі. Світленька стояла на місці, наче на щось наважуючись. Стурбований погляд декілька разів зупинявся на смітнику. Руки конвульсивно потирали кінчики малюнка. Раптом дівчина різко поклала аркуш на сидіння лавиці та з вигуком «Чекайте, дівчата!» кулею понеслася геть.
Я поглянув на студента. Він весь час автоматично постукував по підборіддю довгими пальцями, тривожно спостерігаючи крізь скло окулярів за тим, як швидко відштовхувалися від землі спортивні ноги, як русява коса, підскакуючи наздоганяла струнке дівоче тіло.
Несподівано хлопець вскочив. Недбалим рухом він закинув за плече свій болотяний шарф.
Так хотілося щось сказати, якось підтримати. А крутилося в голові лише безглузде питання:
– А як же…
– Залиши його собі, – твердо відповів студент, ніби знову читаючи мої думки.
Я кинув погляд на сусідню лавицю. Порив вітру зніс залишений аркуш на холодну землю.
Виникло сильне бажання заперечити, пояснити, що я не можу взяти… Але дивакуватий юнак, рішуче розмахуючи довгими руками та викидаючи далеко вперед ноги, вже зробив добрих двадцять кроків. Хотілося закричати, наздогнати, зупинити. Але я стояв так, ніби вріс у тротуар. Ніякими силами не міг мій мозок вивести бодай один м’яз із раптового оціпеніння. Загадкова постать юного художника швидко розчинялась у весняних тінях площі. Куди він? Чи зможе прокласти собі дорогу в хиткому суспільстві? Мені здавалося, що я бачив його шлях, наче у власному дзеркалі, де відображувалося те, що, на перший погляд, і не стосувалася мене особисто. Я міг подумати, що все це мені наснилося, якби не портрет, що лежав неподалік від моїх ніг. Я підняв аркуш із землі. Через іскристий блиск намальованих очей спостерігали за мною неосягненні глибини душі... Запитаєте, чиєї? Скоріше, його або душі, якою художник сам наділив музу. Так само, як і тепер, я дивився на портрет, можливо, навіть намагаючись зазирнути в нього, в його сутність…
«Іспит», – важким молотом б’є думка в моїй завантаженій голові, витісняючи усе зайве та штурхаючи за стіл перед купою розкиданих атласів і підручників .
І знову все так, як завжди, так, як має бути.

Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка