Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Маргарита Присмакова(Звонар) - Вибране 
   
Жанр: Лирика: Стихи, не вошедшие в рубрики
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 206
Дата публикации: 25.7.2020



Я знаю, що мій голос,
В пустелі сиплий крик.
Не докричусь до когось,
Той хтось до нього звик.
Любіть, лелійте землю,
В годину добру й злу.
І пам*ятники древні,
Й теперішню красу.
Хто більше вміє, може,
Той більше дістає.
Хай ближньому поможе,
Як вчить письмо святе.
І сліз гірких не буде,
Натомість радість, сміх.
І щастя той здобуде,
Поділить хто на всіх.
. . .

Тиша,тиша навкруги,
Вітер десь дрімає.
Може сняться йому сни,
Як лист опадає.
Він кружляє їх, цілує,
Там буває, де схотів.
Залоскоче, пожартує,
І до інших полетів.
. . .
Верба гілля нахилила,
Зелень свою розгубила.
Ось, ось хмари небо вкриють,
І дощем вербу полиють.
Спи, вербице до весни,
Хай насняться гарні сни.
Зима снігу дасть багато,
Щоби легше було спати.
.. .. ..
Заверни, радість до мене,
Як дарунок, справді.
І хоч іскорку від себе,
Залиши назавжди.
. . .
Гордість любові не знає,
Ні жалю, ні співчуття.
Колись пожаліє й згадає,
Що шанси давало життя.
… … …
Повторяй як «Отче наш»,
Невдачі минуться.
Помиляйся хоч сто раз,
Вперті не здаються.
Бо дорогу лиш здолаєш,
Якщо ти ітимеш.
Миті щастя упіймаєш,
Й бережно нестимеш.
.. .. ..
Тобі зле, кажи: «все добре»,
Страху не здавайся.
Після зливи буде сонце.
І не сумнівайся.
Бог сказав; «по твоїй вірі,
Хай тобі і буде».
Тільки віра в любім ділі,
Успіху здобуде.
То ж хвороби, не старайтесь,
Є над вами сила.
Розбігайтесь, чи ховайтесь,
Вас здолає віра.
… … …
Де попало, не кинули,
Те, що непотрібне.
Слова злобні загинули,
В пам*яті навічно.
І чужого. Та нізащо,
Нам достатньо свого.
І завидувати нащо,
Якщо любим його.
Це не тяжко,любі,
Воно миле нам.
Й робити не будем,
Радість ворогам.
… … …
Війна, чи блискавка, чи повінь,
Шахрай, чи злодій украде.
Бува удачі гасне промінь,
І в небуття добро те йде.
Та це не значить не творити,
Не будувати гарний дім.
Достаток множити і жити,
У мирі й затишку отім.
Та крім усього цього, любі,
Багатства є й духовні ті,
Копити їх ми завжди мусим,
В часи і добрі, і сумні.
.. .. ..
Все на своє місце,
Історія поставить.
І події ці, повірте,
Строчками теж стануть.
Комусь в списку чорнім,
В світлому комусь.
Що їх добрим словом,
Люди спом*януть.
А комусь прокльони,
Поки світ стоїть.
Розум був, не спорю,
Мудрість ви знайдіть.
.. .. ..
Є поступки, що не можна,
Нічим пояснити.
Те робити мусить кожний,
Щоб всім легше жити.
.. .. ..
На сході війна,
Навкруг пандемія.
О, як Твоя поміч
Потрібна, Марія.
Покров розгорни свій,
Покрий благодаттю.
Щоб в серце любові,
І миру, і щастя.
.. .. ..
Маленькі й великі,
Засвідчую чуда.
Повірьте, без Бога,
Дорога в нікуди.
Чому ж ти хворієш,
Почую від вас.
Страждання приводить,
До Вищого нас.
.. .. ..
Панує розбрат, вбивство, зрада,
І хто сіяч, чиї плоди?
Може куштують і не радо,
Та все ж не знищують сади.
.. .. ..
Фонтан закрито- пандемія,
Не прогулятись, дощ щодня.
Якщо і є якась подія,
То негатив несе вона.
Із неба сірість нависає,
Ніби як вирок- карантин.
Один Господь про це лиш знає,
Як можна жити з усім цим.
.. .. ..
Про добре думай у негоду,
І у лихі, тяжкі часи.
З самим собою шукай згоду,
І іншим з радістю неси.
.. .. ..

.. .. ..
І все-таки жива надія,
І тихо шепче: потерпи.
У небуття підуть усії,
Ті негаразди й пандемії,
Ти помолися і поспи.
Сон втихомирить тяжкі думи,
Огорне спокоєм тебе.
Повірь, що добре усе буде,
Душа зрадіє і здобуде,
Той скарб,що в вічність приведе.
.. .. ..
Ой, чорнії хмари,
Взялися ви де?
Дощу вам замало,
Іде він, іде.
Хіба не потрібен,
Спочинок і вам.
Довіртеся,любі,
Гулякам___вітрам.
Хай вас заколишуть,
Чи вдаль заведуть.
У далі залишать,
Де спраглі вас ждуть.
.. .. ..
Живім так, мої хороші,
Щоб радість у серце.
І зволожували б очі,
Від щастя найперше.
.. .. ..
Сто раз подумай,
Чи варто казати.
Поперек слова ті,
Ні їсти, ні спати.
.. .. ..
Ой, схилила верба віття,
Та все нижче, нижче.
Яке дивне розмаїття,
Роздивися ближче.

Ой, ті віття, довгі коси,
Вітерець колише.
Після ночі ранні роси,
Крапельки залишать.

Ой, ти, люба не плакуча,
Гарно вбрана панна.
А навкруг земля квітуча,
І година рання.
.. .. ..
ПРО ДУШУ
Озирнутись на прожите,
Не боялися щоб ми.
Не соромились за скрите,
Не впускали в душу тьми.
Нам дарована бо чиста,
Як у ангелів душа.
Чи далеко це, чи близько,
Та настане та пора.
Ніхто в світі не знайдеться,
Дар той щоб сховати.
Й потрудитися прийдеться,
Чистий щоб віддати.
.. .. ..
Десь знайшли, десь загубили,
Щось забули, щось навчили,
То ж життя, любім його.
Щось прийняти нам несила,
А до чогось нема діла,
Й не питаймо ми : чого?
.. .. .
Не засмучуйте нікого,
Як огорне смуток вас.
Хай не в*яне все довкола,
А потішить цвітом нас.

Зло до серця не впускайте,
Щоби холод не скував.
Сонце в небі привітайте,
Щоби теплим день настав.

Стрілу кривди не спішіте,
Випускати в будь-кого.
Бога щиро попросіте,
Простив вас щоб і його.
.. .. ..
Хмари сірі, хмари чорні,
Звідкілясь взялися.
А зійшлися, й до нас грому
Звуки донеслися.
Ось і блискавка миттєва,
Блиснула і щезла.
Землі, травам і деревам,
Душ з неба принесла.
.. .. ..
Сіймо добре, сіймо світле,
Що від зла убереже.
В добру землю й добре зійде,
І плоди нам принесе.

А з плодів тих вже ніколи,
Злу ніяк не прорости.
І в душевнім нашім полі,
Місця собі не знайти.
.. .. ..
ВІТЕР
Де твій дім, пристанище,
Де твоя Вітчизна.
А ти дуєш ще і ще,
Наверху і низько.
То у морі піднімаєш,
Величезні хвилі.
То у полі ти долаєш,
Тисячами милі.
.. .. ..
ПРО КВІТИ
Найкращий дарунок природі,
Розсипаний що на землі.
В мінливу, чи ясну погоду,
Натхнення дарує мені.
Люблю і милуюся вами,
Прекрасні в усіх кольорах.
В усякі часи будьте з нами,
Земля хай народжує вас.
.. .. ..
Любов народжує, будує,
Від небезпек живе рятує,
І кращим робить всім життя.
Від злоби плаче і сумує,
І неупевнених гартує,
Й щасливе хоче майбуття.
Гонім від себе ми ненависть,
За ближніх змінимо на радість,
В пустелі хай дзюрчить вода.
Повірте любі сестри й браття,
Не забариться, прийде щастя,
Й здійсниться добра всіх мета.
.. .. ..

Така краса! О, Боже милий,
Той цвіт прекрасний жовтий, синій.
Та зелень серце зігріва.
Блакить небесна ,неосяжна,
Ніжніша в світі, ясна, ясна,
В колосся вбраная земля.
… … …

Багато чи мало треба людині,
Та всього нічого, лише
Щоб діти здорові були і щасливі,
Щоб хліб і до хліба. І все?

Ще треба видовищ, достатку,
Не тільки ж роботою жить.
І ще збудувати спочатку,
У чому життя те прожить.

І ще щоб під мирним ми небом,
Стрічали світанки удвох.
Щоб вік наш, у тебе і в мене,
Був довгий, і ще, і ще, ох…
… … …

ЛЮБЛЮ
Люблю я сонце, спокій, тишу,
Ранішню срібную росу.
Я без уваги не залишу,
Нічну небесну ту красу.

Люблю я добрих, співчутливих,
За ближніх серце що болить.
І у стражданнях терпеливих,
Що радість ділять на усіх.

Весняну зелень, море квітів,
І животворний дощ рясний.
Дітей, найдорожчих у світі,
Від Бога дарунок святий.

Родину люблю, Україну,
Люблю я Бога над усе.
Бо цю ріку, гору, долину,
Він дарував. І не лише…
… … …

СКАРБИ
О, Боже великий! Прости і помилуй,
Прошу я за себе й усіх.
Пусте говорили, когось осудили,
Когось ми підняли на сміх.
Що мало любили, слабих не жаліли,
Добра не хватало на всіх.
І гроші як ідола ми сокотили,
Й носили із радістю тим,
Котрі їх потім забрали й пустили,
У світ жебраками усіх.
Скарби, що ніколи у нас не пропадуть,
На потім, на потім усе…
Якщо відкладати, чи встигнем зібрати,
Що кожний із нас принесе.
… … …
О. ночі прекрасні, о, зіроньки ясні,
Світіть ви до ранку, світіть.
О. сни ви казкові, рожеві, бузкові,
На хвильку до мене прийдіть.
… … …

Не красить людину,
Ніяка робота.
Якщо він скотина,
Велика сволота.
. . . . .

Ой, нелегко в цьому світі,
Бідному живеться.
Всюди стіна, а чи сіті,
Хто за них візьметься.
Нема того, щоб розрушив,
А чи допоміг би.
Скоріш взяв би, і ще дужий,
Мур для нас воздвиг би.
… … …

Іспит на людяність, на співчуття,
Нас випробовує знову життя.
То ж будемо гідні ми імені свого,
Й поступка не зробимо ближньому злого.
… … …

Є і такі речі, за гроші не купиш,
Чому ж небораче, папірці лиш любиш.
Настане та хвиля, і гроші – ніщо,
«Подати» духовне не зможе ніхто.
… … …

Не впускаймо гнів до серця,
Ні старі, ні молоді.
Це не страва, щоби з перцем,
Це не «вили по воді».
Це закон до виконання,
Стиль порядного життя.
Це любові сподівання,
Панувати без кінця.
… … …

Всі багатства України,
В купки опинились.
На ліки захмарні ціни,
Купці й пригодились.
Страшний вірус подолати,
Зможуть лише гроші?
Та на них лиш уповати,
На безумних схожі.
.. .. ..

Якщо довго ми чекаєм,
Радісні новини.
І терпіння ми пізнаєм,
Й щасливі години.
.. .. ..

Хмари сірі, хмари чорні,
Все небо закрили.
Та вологи вони повні,
Як без них ми б жили.
.. .. ..

Чим ту зраду оправдаєш,
Слабкістю людською?
ЇЇ заздрість породжає,
Що в серці лихому.
.. .. ..

Де твій колір золотий,
Що вітер гойдає.
Жовтень, місяць молодий,
По саду гуляє.
Буде колір, підожди,
Щось чогось чекає.
То до фарби ще води,
Хмарка підливає.
… … …

А сила духа на боці любові,
Бо це нагорода таким.
На всяку бо жертву і завжди готові,
Під силу це тільки святим.
… … …

Справи добрі окриляють,
Переборюють недуг.
Може це не усі знають,
Звідки ж зла того навкруг.
… … …

Живім так, щоб поважали,
Ми себе, найперше.
З легким серцем вночі спали,
І вдень щоб найлегше.
Грубих слів щоби не знали,
Поважали ближніх.
Ми б жар- птицю упіймали,
Щастя те найвище.
… … …

Якби інших ми любили,
Як себе самого.
Про війну би і не снили,
Забули б це слово.
… … …

Яка ти кульбаба? Ти сонечко- міні,
Розсипала всюди вас щедро весна.
І сонце із неба, як мати дитині,
Дарує багато вам світла й тепла.
.. .. ..

ВІНОК БЛАГОДАТІ
Я сплету собі вінок,
З любові святої.
І небесних ще зірок,
До краси такої.
Ще добавлю я надії,
Віри доплету я.
Молодої вічно мрії,
Щастям покроплю я.
Скромні й несміливі,
Вплету сподівання.
Божі промені від сонця,
Світять до світання.
… … …

БЕРЕЗЕНЬ
Іній виблискує сріблом,
Лід як тонесеньке скло.
Сонце пронизує світлом,
Що спозаранку зійшло.
Рання іще прохолода,
Все у чеканні тепла.
В чеканні своя насолода,
Іде довгождана весна.
.. .. ..


Як берег надії,
Як марево мрії,
Як подиху свіжого мить.
Хороші події,
За когось радію,
За когось аж серце болить.

Я радощів хочу,
Сміятись досхочу,
А час безупину летить.
Погані події,
Закреслені мрії,
І серце від болю щемить.
.. .. ..
УКРАЇНІ
Я вірю, є люди у тебе,
Котрі піднімуть з нужди.
Нечесних їм статків не треба,
Не хочуть вести не туди.

Й розквітне добром Україна,
Як квітне прекрасна весна.
Килими духовні стелімо,
Де буде ступати вона.
… … …

А мрії збуваються, дайте лиш час,
Закружить у темпі надія і нас.
І щастя заповнить до верху єство,
Щоб до найменших клітинок дійшло.

Коли оце буде, не знає ніхто,
А буде же , буде же, буде воно!
І будуть щасливі потомки, я знаю,
Що народились й живуть у цім краю.
… … …

НЕ ЛЮБЛЮ
Не люблю зневаги до інших,
Крадіжку, а хоч би яку.
Себе що відносять до ліпших,
Не люблю я групу таку.

Не люблю, коли лихословлять,
Не люблю на Бога хулу.
Коли як багатий, дозволить,
На те, що під грифом «табу».

Не люблю під ноги як кинуть,
Так ніби і місце му там.
Не люблю на землю як плюнуть,
Яка то зневага, а сам?


Подумай, як маєш ти розум,
Сумління яке не яке.
У кого отримав ти дозвіл,
Творити в суспільстві таке.
… … …
Лиш той, що іде, дорогу долає,
І сумнів не в поміч, він тільки мішає.
Ти з вірою в серці не йди, а лети,
Вона допоможе дійти до мети.
… … …

ЗГАДАЙМО ДАЛЕКІЇ ДНІ
Тепла травнева пора,
Нічка на землю зійшла.
Пташок стихає вже спів,
Хрущ свою пісню завів.
Нам в ті далекі роки,
Радісну вістку несли.
Майські хрущі відійшли,
Літні забави прийшли.

Згадаймо далекії дні,
Покличмо ми їх увісні.
Хай серце в грудях защемить,
В дитинство вернулись на мить.

Легкий осінній туман,


Золото сад одягнув,
Вітер на хвильку заснув.
Пташки збираються в путь,
Хмарки дощі вже несуть.
Скоро вітри загудуть,
Радість і сніг принесуть.

Згадаймо далекії дні,
Покличмо ми їх увісні.
Хай серце в грудях защемить,
В дитинство вернулись на мить.
… … …

На сході небо рожевіє,
Це значить сонце йде до нас.
І торжествує вже надія,
І зашарілася вже мрія,
Як це буває кожен раз.
О, день новий, даруй нам силу,
Здоров*я й мир даруй ти нам.
Щоб все навкруг жадане й миле,
Ні рубежу, нам а ні тилу,
Ні ворогів ні тут, ні там.
… … …

Перо, ти чарівне у мене,
Ти вмієш біль перемогти.
Поганий настрій ти на себе
Узяти і перетягти.
І все залишу на папері,
На серці легко стане знов.
Ніби відкрила щастю двері,
А з ним забігла і любов.
Любові сумно одинокій,
Надію й віру зове вона.
Краса яка, о, який спокій,
Нас так багато, я не одна.
… … …

Хочеш співати – співай,
Так голос хвороба убила.
Хочеш гуляти – гуляй,
Ходити багато несила.
Хочеш ти світ повидати,
Здоров*я на це вже нема.
Довше ти хочеш поспати,
Так сон вже чекати дарма.
І що же нам бідним робити,
Чекати кінця, чи чогось.
В уяві співати,гуляти і снити,
І дивувати когось.
… … …
Яка краща пора життя.
Кожна по своєму.
Була б душа молода,
У житті твоєму.
Незалежно щоб від віку,
Не тліла, горіла.
Відчувала радість, втіху.
Красоти хотіла.
… … …
Як пробити ту стіну,
Те творіння олігархів.
Щоб безкровну, й не війну,
І не зиму, а весну,
Без підношень і подарків.
Щоби красна пора року,
Їх до тями привела.
Ту стіну пробили б доки,
Гніву людського потоки,
Сильна повінь не знесла.
… …. …

Золотий настане вік,
В тебе, Україно.
Та мине скільки століть,
І яке моє коліно
Буде жити в золотім,
У прекраснім часі.
У омріянім, святім,
Добра повній чаші.
… … …

СТРУМОК
Там дзюрчить, співає,
Радісно струмок.
Страшно б жити стало,
Раптом би він змовк.
А вода прозора,
Чиста,мов сльоза.
Рання прохолода,
Ранішня роса.
До струмка схилюся,
Попрошу води.
Чистої нап*юся,
І лісні дари
Піду, пошукаю,
В папороть густу.
Під берізки білі,
Під дубину ту.
А спочити схочу,
Вернуся сюди.
В воді втому змочу,
Скажу: посиди.
… … …

Ми зустрілись випадково,
Випадково там були.
Я скажу, забудь це слово,

Все сплановано згори.
І в безвиході коли ми,
Хтось нам руку подає.
Зводить Бог нас вчасно з ними,
І нам ласки роздає.
… … …
Душа
Душа не старіє,
Принаймні, моя.
Несе її мрія
За сині моря.
У гори високі,
В далекі краї.
В степи ті широкі,
В ліси ті густі.
До чистих струмочків,
До трав до густих.
До квіток – дзвіночків,
До яблунь рясних.
І небо бездонне,
Й пташиний політ.
В блакиті тій сонце,
І весь білий світ.
Так радує душу,
Підносить її.
Бо часу і строку
Нема для душі.
… …. ….


Щасливі миті, сльозами вмиті,
То сльози щастя так блищать.
Теплом душевним бо повиті,
Коли ще знову прилетять
… … …

Чого я хочу? Щоб хоч нині,
Війна скінчилась в Україні.
Щоби пропало люте зло,
Щоби усім завжди везло.

Щоб сонця, світла більше було,
Щоби Творця ми не забули.
Щоб один одного любили,
Дітей щасливих щоб ростили.

Щоб люди довго, довго жили,
Щоби рожеві сни лиш снили.
Любили землю й що на ній,
Цінили б дар отой святий.
… … …
Так хочу гуляти по саду,
У тиху безвітряну ніч.
Десь гілочка трісне позаду,
Й сова заведе свою річ.

Сидіти на березі річки,
Дивитись на плин без кінця.
Збирати косички і чічки,
Для запашного вінця.

Пройтись до церковного двору,
Де тиша незвична така.
Вернутись в дитинство і впору,
Згадати свій вік і де я.
… … …
Так хочу тривоги забути,
Так хочу здоровою бути,
І безтурботно хоч трохи пожить.
Хвороби і злобу закути,
В тяжкі їх кайдани обути,
Або ж їх зовсім убить.
… … …

Я люблю землю де живу,
Свою державу Україну.
Я люблю всю мою рідню,
І їх ніколи не покину.

Молитись буду я за них,
У тім просторі вічнім.
Молитись буду і за тих,
Кого немає ще на світі.
… … …
Я навіть не думала, люба,
Залишиш колись ти мене.
Без тебе в пустині я буду,
І спрагу безмежну здобуду,
Котра вже повік не мине.
… … …

У відчай впадати не можна,
Ні в яку хвилину, чи мить.
Безвихідь, тупик, і крок кожний,
У скронях як вирок дзвенить.
… … …

Є ті зустрічі у нас,
Й стають роковими.
Не тікайте по сто раз,
Не врятують від зла вас,
Жертви ті щоднини.

Гниль не можна врятувати,
Й щоб здорове зберегти.
Без жалю його кидати,
Та характер показати,
І по стежці життя йти.
… … …
Батьківська наука,
Найкраща була.
І в серці дитини,
Надійно ввійшла.
Творця красоти,
Що у ній живемо.
Любити безмежно,
Й один одного.
Боятися злоби,
Від неї подалі.
Чи навіть подоби,
Тут бути як з сталі.
Принади великі,
Бо має вона.
Й за душі людськії,
Йде вічна війна.
Можливо і важко,
Їй опір давати.
Та чесне і скромне,
Життя вибирати.
… … …
Краплі на землю стікають,
Як срібло на сонці блищать.
Комашки прихисток шукають,
Бо пташки голодні з*їдять.
Ми вищі за них, бо ми люди,
І розум у нас і душа.
Подібне не може, не буде,
Бо згине планета Земля.
Хто впаде ,підняти стараймось,
Хто кличе, на поміч прийдім.
Від байдужості визволяймось,
Бо в зв*язці йдемо у одній.
… …. ….
Як не можна зупинити,
Сонце ранком що встає.
В небо зірки не пустити,
Коли ніч там настає.
Тай про що тут говорити,
Як не дишем – не живем.
Чи без цього можна жити,
Мрію в серці не знайдем.
Це й для неї сонце раннє,
І для інших на весь світ.
Зірка серденько віднайде,
І покличе у політ.
… … …
Шануймося, рідні,
Ми варті того.
І будьмо ми гідні,
Імення свого.
… … …
Своєрідним засобом,
Я проповідую добро.
Ну, а яким засобом,
Доношу вам його.
На соту долю душу,
Пом*якшить кам*яну.
То вже писати мушу,
Й шукати ту одну.
… … …
Як той хліб щоденний,
Ми дітям даємо.
Росли щоб милосердні,
Екзамен здаємо.
Вогник любові свято,
У серці б пронесли.
І добрі справи радо,
Зробити час знайшли.
… … …
Як та пташка в клітці,
Темній і тісній.
І ніхто не чує звідси,
Дивні ті пісні.
Нема голосу і хисту,
Ні краси нема.
А вже скоро зжовкне листя,
І прийде зима.
… … …
ПАМ*ЯТЬ
Вже зелень не та молодая,
А пахощів повні поля.
Чарує мене, оп*яняє,
Роквітлая липа моя.

Старий і скрипучий колодязь,
Обсіли го діти рядком.
А пахощів повні долоні,
І медом, і молоком.

Уже подоїли корову,
І кличуть вечеряти нас…
Нема вже ні липи, ні дому,
Нема, найдорожчі і вас.
… … …

ЗОЛОТИЙ СПОГАД
Чи ненароком, чи навмисне,
Вітер заплутався у листі.
Та щось із садом гомонить.
Може, що літо вже минуло,
Що осінь в путь уже майнула,
Щоб чудеса свої творить.

Осипле золотом вас, листя,
Чи ненароком, чи навмисне.
Та жовтню владу уступать.
Завжди за чимсь жалію дуже,
Коли в саду нашім закружить,
Золотий спогад листопад.
… … …

МОЯ ЗОРЯ
Повернись лицем до мене,
Ти, моя зоря.
Розвій мої нещастя,
За синії моря.

Осяй же мене світлом,
Щастя подаруй.
Підморгни мені бадьоро,
Мовляв, не горюй.

Ти же моя доля,
Ти моя зоря.
Загорілась ти у небі,
Народилась я.

Осяй же ти дорогу,
Хоч діточкам моїм.
Щоб добро і щастя,
Завернули в дім.
… … …

Щось придбала, щось згубила,
І навчилася чомусь.
Щось до краю ся зносило,
А за щось я не боюсь.
Сила волі як сталева,
Віра – мій надійний щит.
Ті хвороби – паща лева,
Та молитва захистить.
… … …

Цінімо й хвилину,
Що в мирі прожита.
Щоби не була
Безславно зарита.
Того, що підбурює
Наші думки,
Не впустим у душу,
Закриєм замки.
Чому же так легко,
Він їх відкриває.
Й отруту ненависті,
В душу вливає.
… … …


Часто, густо, як дивиться,
Хмари десь візьмуться.
Бува часто й громовиця,
Ноги аж здригнуться.
І стихають хмарні війни,
Знову сонце сяє.
В небі чистім і спокійнім,
Плавно птах літає.
У людей як у природі,
Благодатна тиша.
А то раптом чорні хмари,
Нівідкіль взялися.
В небі блисне, грім ударить,
Ти перехрестися.
Після грому, після зливи ,
Знову сонце, тиша.
І на все безкрайнє небо,
Голуб й голубиця.
… … …

А часи такі колись,
Мусять та настати.
Будуть з миром, і не днись,
Брат брата стрічати.
… … …

ВЕСНА
Ой, весна! Пора ти красна,
В квітах, в зелені ідеш.
Така юна, така ясна,
Ти тепло усім несеш.

Все чекає. Все радіє,
Це дарунок для усіх.
Й вітерець злегка повіє,
Й поцілує при усіх.

Дзюрчить вона в струмочках,
І у травах шелестить.
У отарах, де дзвіночки,
Будять тих, хто іще спить.
… … …

НАШ ДІМ
Дивовижний світ довкола,
А ми йргр частка.
І нізащо. І ніколи,
Знищить не удасться.
Бережімо, примножаймо,
І на всіх ділімо.
Щоби затишно, щоб файно,
З охоти. Уміло.
Це наш дім. І ми у ньому,
Хазяї надійні.
Всім тепло у домі цьому,
За усіх спокійні.
Дім великий, превеликий,
І сім*я мільярдна.
Повторяли б шумні й тихі,
Боже, миру дай нам.
… … …

Журавель спіймавши жабу,
Дзьоба свого точить.
Мир не може панувати,
Не всі його хочуть.

Лис без зайця голодує,
Й глядає, глядає.
Мир ніколи не панує,
Хтось когось з*їдає.

Хтось купує і купує,
А коли в них жити.
Чужі ж сотнями руйнує,
Як го зупинити?

Може років триста,
Хтось хоче прожити.
Бо грошей як листя,
Й потік не спинити.

Стікаються на рахунки,
Може уже доста?
Може спинимо грабунки,
Скинемо коросту.
… … …
Жити для себе,
Роки змарнувати.
І кожна дитина,
Повинна це знати.

Цінити нам треба,
Не те що години.
Бо миті складають.
Багатства щоднини.


Духовні багатства.
Навіки з тобою.
Це вчинки ті добрі,
Що візьмеш з собою.
… … …
Все добро, що робим іншим,
Нам повернеться колись.
Як не нам, то нашим дітям,
То ж робім його вже днись.
… … …
Одягайте свою душу,
У найкращі шати.
Співчуттям до ближніх,
Раду добру дати.
В безкорисливу та вірну,
Любов зодягніте.
Благодать святу небесну,
Навік поселіте.
БЕРЕЗЫ
Гляжу, не могу наглядеться,
На стройный, березовый стан.
На вышивку чудную черным,
Обшитый ее сарафан.

И нет зеленее и краше,
И нету белей ничего.
Рощи березовой, нашей,
Нежного стана ее.
.. .. ..

МАРТ
Иней еще серебрится,
Лужи под тоненьким льдом.
Словно прозрачным и чистым,
Их понакрыли стеклом.
Раннее утро прохладой,
И недалекой весной
Дышит.На сердце отрада,
Встрече с тобою я рада,
Месяц весны молодой.
… … …
И вдруг раската гром зловещий,
В прозрачной, синей вышине.
Взгляд виноватый и молящий,
На что теперь, скажи он мне.

Я как орел тот сильны , гордый,
Крылом ударившись в скалу.
Любви разбившейся я кровью,
Стекаю, мучаюсь, молчу.

Я ухожу и снова возвращаюсь,
В последний раз тебя чтобы обнять.
И в этот миг я,о безумец!
Забыть стараюсь, что ты мать.

Звчем звонки, зачем те письма,
Зачем зачеркнуто читать.
Зачем с упорством мы то ищем,
Что не боялись потерять.

Еще бы раз обнять тебя за плечи,
До боли стиснуть, выдавить « прощай».
И может быть в последний этот вечер,
Люблю, шепнуть вдруг, невзначай.
… … …

КЛЕН
Как – то незаметно,
Клен мой пожелтел.
И рассыпал золотом,
Листья по земле.

А какой роскошной,
Ты листвой качал.
И о вечной юности,
С зорями мечтал.

Солнышко ласкало,
Нежил ветерок.
Умывал росою ранней,
Каждый лепесток.

Выгляну с балкона,
Глаз не оторвать.
Но работа и заботы,
Позовут опять.


Свои лучшие уборы,
Осенью одел.
Твой октябрь прекрасней,
Может за апрель.

Ты зазеленеешь,
Твой апрель придет.
Сколько тебя радостных,
Весен еще ждет.

А со мной весна навеки,
Распрощалася.
Осень же безрадостной,
Оказалася.

Ни сребра, ни злата,
А ни счастия.
И стучится в дверь зима,
Седовласо – белая.

Опьяняет надежда родная,
А сбудется? Знаю одно.
Что если тоска лишь глухая,
А с ней безысходность немая,
Придумаем, люди, ее.
.. .. ..
Березке
Нежна, как дева молодая,
Росой умытая стоишь.
И ветер ветвями играя,
На разговор ли вызывая,
Когда листвой зашелестишь.
Береза милая, родная,
Твой сок живительный, его,
Листки и почки отдавая,
Здоровье людям возвращая,
Взамен не просишь ничего.
… … …

Осенний сад
Сад осенний, сердцу милый,
И за что ты дорог мне.
И какой такою силой,
Привязал меня к себе.

И задумчив, и печален,
И величествен стоишь.
В золотом своем наряде,
Ты листвою шелестишь.
Как люблю неторопливый,
Неповторный листопад.
Сад осенний, сердцу милый,
Ты ведь также встрече рад.

Я приду к тебе, родимый,
Посижу и помолчу.
Сад осенний, сердцу милый,
Помоги. Забыть хочу.

Ты молчишь. Ты понимаешь,
Почему сюда иду.
И листвою осыпаешь,
Бедну голову мою.
.. … ..
АХ, ТЫ ОСЕНЬ
Ах, ты осень, моя осень,
Задушевная пора.
Ты и радость, ты и горе,
И любовь моя.
Осень детства не забуду,
Осень юности люблю.
До сих пор сжимает душу,
Несогретую мою.
Ах, какие разговоры,
А какие вечера!
Сколько лет прошло, а будто
Мы рассталися вчера.
Ах, ты осень, моя осень,
Как люблю тебя.
Как же много в этой жизни.
Значишь для меня.
…. …. ….

Да, я хочу быть свободна,
От нищеты, от непосильной работы.
От беготни, суеты,
От сердце сжимавшей заботы.
Как заработать, как то купить,
Как бы на отдых летний скопить.
Как в этом мире протекций и блата,
Выдержать могут нервы, зарплата.
Там долететь, там добежать,
Даже болея не полежать.
Где б сэкономить еа стирке, уборке,
И на желудке, и на ремонте.
Ночью уйду, ночью приду,
Что – то поели все на ходу.
Жду, не дождуся я как спасенья,
Светлого праздника дня воскресенья.
… … …

Намеками – словами,
Патетикой стихами.
И восхвалений – гимнов,
О замечательной и дивной,
Жизни народа моего,
Я не умела ничего.
Я строй не восхвалила,
В КП я не вступила.
Религию я чтила,
Родителей любила.
Я не стремилась к чину,
Не возводила стену.
Старалась жизнь эту понять,
И возмущение унять.
Я хамство, пошлость, грубость,
Заученную тупость,
Не только презирала,
Твердить не уставала.
Нельзя калечить душу,
В безнравственности стужу,
Тепло нести же нужно,
Хотя и невозможно.
Я в подпевалах не хожу,
Другою быть я не хочу.
Пишу простым я словом,
Пишу, родные снова.
… … …

Небольшая улочка,
В конце институт.
Годы молодые,
Отшумели тут.

Нахмурилось небо,
Подул ветерок.
Молния блеснула,
Пропал вечерок.

Моет, моет лавочку,
Дождик без конца.
А ты одиноко,
Стоишь у крыльца.

Полетела б птицею,
Я к тебе б пришла.
Но совсем уж поздно,
Вот луна взошла.

Капает и капает,
С деревьев и крыш.
Как далеко от меня ты,
Далеко живешь.

Небольшая улочка,
В конце институт.
Годы молодые,
Отшумели тут.
… … …
Настануть і в нас та колись ті часи,
Добрішими станемо, вірю я, люди.
Як сонечко сушить краплинки роси,
Світанки в нас теплими будуть.
І щезне неприязнь, це пліснява та,
Вбиває безжально найкращі пориви.
Та сонце духовне осушить від зла,
Як після травневої теплої зливи.
… … …

Яка користь від зависті,
Тільки настрій зіпсуєш.
Пошукай лиш, для радості,
Сто причин знайдеш.
… … …

Годитися хочу землею своєю,
Щоби розквітала як юна весна.
Щоби любувався увесь світ би нею,
І шанувала б увесь світ вона.

Якби можновладці не крали у неї,
І берегли би як матінку рідну.
І вже б за кордоном найматись не треба,
Бо дома життя вже багате і гідне.

Сміливих, розумних і роботящих,
Ти родиш на світ, Україно.
А де же поділися ті, що найкращі,
Й послужать народу уміло.
… … …

А білі квіти, святкові квіти,
Вони як символ на столі.
Коли народжуються діти,
Загальні свята, чи твої.
А білий колір – воскресіння,
Якесь велике торжество.
У небі в білому спасіння,
У білім чистеє єство.
Щебечи . маленьке чудо,
Я так рідко чую вас.
Десь у лісі вже не буду,
Ні, тим паче,у горах.
Краєвид, скажу, ніякий,
Що я бачу кожний день.
Говір той, ну щоби м*ягко,
Без реакцій хіба пень.
Та чарує завжди небо,
Ця безкрайня далечінь.
І боятися не треба,
Що хтось кине туди тінь.
Щось засмітить,,щось зламає,
Щось присвоїть, як своє.
Земним доступу нема,
І це радує мене.
… … …
Скільки страху, збитків, горя,
За водою труд пішов.
Може те, що лисі гори,
Хтось мільйони тут знайшов.
… … …

КАШТАНИ
Стрункі, молоді і пригожі,
Немов і справді на сторожі,
Стоять круглий рік вони в ряд.
Вдень сонця і місячних ночей,
Рясного дощу вони хочуть,
А нам щоби радісних свят.
СОНЕЧКУ
Діток іменем твоїм,
Ми з любові зовемо.
Зобов*язані усім,
Під тобою живемо.
Ти світи, обігрівай,
В променях ласкай нас.
А під вечір залишай,
Ночі віддавай нас.
… … …
Задивилася на зорі,
Як вони мерехкотять,
Мов купаються у морі,
А чи просто постоять.
Небо синє, безконечне,
Зірок не перелічить.
Яке життя скоротечне,
В цім безмежжі. Просто мить.
… … …

Справжній друг, це в морі круг,
Це твій компас, як заблудиш.
Не клянеться в дружбі вслух,
Те знайде, що ти загубиш.
Як успішний ти, багатий,
Скільки друзів. Ой.йо. йой.
Коли ж ти посліднє втратив,
А він поруч, це й є той.
… … …

Найбільше багатство –народ твій Країно,
Добробуту й миру ти завжди хотіла.
Щоб радував день і спокійна щоб ніч,
На много і благо щасливих сторіч.
А війни, нещастя підуть в забуття,
Прекрасне, Вкраїно, твоє майбуття.
… … …

Із чеснот одна ти є,
Не кожний оцінить.
На все бачення своє,
Підмітиш відтінок.
Не випячуєш себе,
Багато що стерпиш.
А принижують тебе,
Образу придержиш.
Хто ж ти, люба моя, є,
Слабкість це, чи сила.
І як звати то тебе,
Скромність Богу мила.
… … …

Десь у далеких, далеких висотах,
Місяць по небу пливе.
В синіх, пресиніх, як море, просторах,
Зірок мільярди живе.
Чи вони сплять, чи ховаються, може,
Як сонце освітить навкруг.
Чи вони вахту відстоять і, схоже,
На відпочинок ідуть.



… … …
Що за погляд та журливий,
Що за голос сльозливий,
Геть від мене дум тягар.
Дивись, вітер та грайливий,
А світанок та мрійливий,
Не страшний долі удар.

Сонця промені та грійте,
Не заходьте, та постійте,
Довший день зробіть його.
Ніч ще та таки устигне,
Огорне та в лоно прийме,
Бранця нового свого.
… … …

Краса – гори Закарпаття,
Зеленійте у віках.
А ви, любі сестри, браття,
Не знайдете у світах,
Ні цілющих джерел води,
Ні трав полонини.
Ні сріблястої роси,
На кожній рослині.
Всюди гори, та не ті,
Смерекові хащі.
Всюди ліси ті густі,
Карпати найкращі.
… … …

Гімн любові
Любов милосердна, любов терпелива,
Ні гніву, ні злоби не знає вона.
І переможе усяку злу силу,
І щезне навіки усяка війна.
Забуде про себе, про інших подбає,
І слово утіхи завжди віднайде.
Про егоїзм вона навіть не знає,
І де лиш потрібна, туди і піде.
… … …

П*янить і сили додає,
Бо без надії як прожити?
В глухій безвиході встає,
Той монстр, що сили відбере,
Щоби її не відновити.
…. …. ….

Берізці
Ой, яка ти ніжна й чиста,
Вмила листя у росі.
Заіскрились краплі в листі,
Вітер грає мов намисто
Полетіло до землі.
Ой, берізко, рідна, мила,
Природи нашої дитя.
Сережки - почки, яке диво,
Листя і сік, в усьому сила,
Воно покращує життя.
… … …

А село, це берегиня,
А в нас є що берегти.
Зустрічає хай газдиня,
Хлібом, сіллю нас завжди.
… … …
Ви любіть, як добрі діти,
Землю, що зростила вас.
Щоб радіти , молодіти,
Все могло й хотіло в нас.
… … …
Згадаймо ми далекі,
Ті молоді роки.
Як з хати мов лелеки,
Злетіли восени.
Ми юні і прекрасні
Надії у серцях.
Все буде в нас найкраще,
Є хліб, до хліба, й дах.
Тривожне й неповторне,
Щось дивне і нове.
Єство все охопило,
І спати не дає.
І небо на світанку,
Рожеве, молоде,
Вітає з добрим ранком…
Було і небо ясне,
І осінь золота.
І в зелень землю рясно,
Вдягала все весна.
Та крила загубила,
Як молодість, душа.
Злетіти вже несила,
Бо їх давно нема.
… … …

В часи випробувань не скриєш,
Падіння чи висот душі.
Скінчиться все, та не відмиєш,
Якщо зчорнила ти її.
… … …

Любім своє, чуже шануймо,
За те повага буде нам.
Якщо з повинною, забудьмо,
Й вінець на нас чекає Там.
… … …

У мові російській є слово,
Ну просто чарує воно.
Коли вам віддати готові,
Усе, щоб вам легше було.

А зветься воно « сострадаю,
Це значить, підставлю плече.
За тебе я завжди подбаю,
Віддам тобі всього себе.
Стеліться в рядочки,
Слова, як струмочки,
У вічну, велику ріку.
Складаю їх в тиші,
Про себе залишу,
Я пам*ять у віршах таку.
… … …
Бережіться пустозвонів,
Їх багато всюди.
Бо привабливі ізовні,
Теж вони бо люди.

Це по формі, так сказати,
Але не по суті.
Лопнуть всі їх обіцянки,
Як шари надуті.
… … …
Там, де старість не шанують,
Їм в суспільстві тісно.
Краще потім їм « малюють»,
А не буде пізно?

Час не можна зупинити,
Ні на мить єдину.
Грубим словом можна вбити,
Старість як дитина.
Бо дитина ще не може,
Сама ся ростити.
Ну а старість вже не може,
Без помочі жити.
Світлих днів я хочу,
Квітів різнобарвних.
Зоряні щоб ночі,
Світ пташиний зранку.
В надвечір*я солов*їна,
Пісня розливалась.
А у південь щоб без тіні,
А вночі щоб спалось.
… … …

Ой, летіли гуси з далекого краю,
Де сонця багато, й про холод не знають.
Чому ж у теплі вам, птахи не сидиться,
Напевно земля ця ночами вам сниться.
Тяжкі перельоти, вже голос ваш чути,
А дома побути, це сили здобути.
… … …
Настрій поганий – отрута,
То нащо, то нащо вона.
Спинити усе це, забути,
На то нам і воля дана.
…. …. ….
Якщо сльози – від радості,
Якщо крик, беззвучний щоб.
Мовчи краще ніж гадості,
Сигнал діяв щоби «стоп».
… … …



Десь десяте відчуття,
Мені нагадало.
Нема кудись вороття,
І чогось не стало.
… … …
Багатства духовні.
Не міряймо все ми грошима,
Хоча обіцяють багатства вони.
Є цінності ті, що їх легко нестимо,
Й не мають вони бо ціни.

Інфляція всяка, а що їм до того,
Вони ж бо безцінні, безцінні вони.
Нам душу безцінну даровано Богом,
Багатою ж любі, то робимо ми.
… … …

Мова – це в квітах зелена долина,
Прекрасна й потрібна усяка рослина.
Сміття, що в долину оту нанесло,
Це сквернослів*я. Спалити його.
… … …
Бог сказав « не укради»,
Це значить – нічого.
І вийнятку він не робить,
Таки ні для кого.
Думаю, що цей закон,
Усі люди знають.
Чому ж так завзято,
Усе розкрадають.
… … …
Візьму собі намалюю,
У розквіті літо.
Пензлем, фарбами збудую,
Найзатишнішу у світі
Хату над водою.
Утопати буде в цвіті,
Я бачу такою.
А над всім синіти буде,
Небо безконечне.
Про хвороби я забуду,
І все скоротечне.
… … …

Без гріха святі лиш,
Ми ж прості, земні.
Лиш би не розсілись,
Мислі в душі злі.
… … …

Не здійснились усі мрії,
В мольбах сподівання.
Що я можу, що я вдію,
Мить ще не остання.
То ж що маємо, цінімо,
Й на краще надіймось.
Добро множімо й несімо,
З радістю ділімось.
… … …

…. …. ….
Якби все було найкраще,
Гладко, без камінчиків.
Переглянути все нащо,
В мене добре, я схотів.
А пішли коли невдачі,
Нелади в усьому.
Вже ні крихти не маячить,
Повезе хоч в чому.
Гаснуть промені надії,
Темрява, безвихідь.
Та розбудить добрі дії,
Господь в душах близьких.
Добре нам, не забуваймо.
Дякувати Богу.
І про ближнього подбаймо,
Якщо маєм змогу.
… … …
МОЯ БАТЬКІВЩИНА
Там, де сині гори,
Хмарами повиті.
І стрункі тополі,
Росами умиті.

Води кришталеві,
З висоти біжать.
В папороть сховався,
Боровик – біляк.
Бджілки золотії,
Тихо там гудуть
Липи віковії,
Тишу стережуть.
Висока смерека,
І густа ліщина.
То моя далека,
Рідна Батьківщина.
Виноград медовий,
П*янкий аромат.
Запашний грабовий,
Тихий листопад.
Бетлегем різдвяний,
Колядує світ.
Вінчування новорічні,
На многая літ.
… … …
Прийшла ти знову моя осінь,
Вплела мов золото у коси.
Війнула теплим вітерцем,
В моє віконечко тихцем.
А я така тобі вже рада,
Хоча і душить серце зрада.
І безробіття так лякає,
І розпач душу роз*їдає.
Моя краса, моя відрада,
Я все – таки тобі так рада.
… … …

ВЕРБА
Вітер хмари розганяє,
Стоїш сиротою.
Грім мов небо розтинає,
Бавиться грозою.
Не хили додолу віток,
Серденько – вербице.
Заступись за своїх діток,
Любая сестрице.
Не губи ти своє листя,
Не губи дочасно.
Час прийде і мов намисто,
Розкидаєш рясно.
Раптом стало так безшумно,
Всім спочити треба.
Тільки вітоньки безжурно,
Туляться до тебе.
… … …

Я крила розправлю,
Змахну й полечу.
Гіркую отраву,
На порох стовчу.
Розвію над лісом,
Над полем її.
А, ну все до біса,
Ой, крила мої.
Летіть понад сумом,
Життєвих незгод.
Нехай тугодуми
Не вірять, так що ж.
А там в недосяжній,
Не всім , далині,
В прекрасному сяйві,
Всміхнеться мені.
Заквітчана мрія
Весняним вінком.
Й сестриця надія,
Як казка, як сон.
… … …
ЛЮТИЙ
Здрастуй, лютий місяць,
Злий суворий вітязь.
Чи ти спутав посох свій,
А тепер знайти зумій.
Як же радували нас,
Брати – місяці не раз.
Січень снігу не жалів,
Лютий холодом зустрів.
Гомінливими струмками,
Брата – березня впізнали.
Квітень травами вітав,
Буйно травень розквітав.
Чи ви щось не поділили ,
Ми ж усі вас так любили.
Дай морозу, снігу дай,
І метелицю заграй.
Діти вискочать надвір,
У усім, усім повірь.
На душі спокійне стане,
Все як треба, все по плану.
… … …

Земля нас годує,
Бо родить щороку.
Що в надрах, дарує.
А має. Нівроку.
Земля в будівництві,
В гончарстві земля.
Й смітинки не киньмо,
Свята бо вона.
… … …

Я не надивилась на берізку ніжну,
І розкішний красень клен мене чекав.
Листя їх зелене у долоні візьму,
Запах сонця й вітру щоби обійняв.

Горобина – мати, плоди щоб узяти,
Нахилила стиха до самих долонь.
Як без цього жити, як цього не мати,
Запитую серце знову я знов.
… … …

О, Божа Мати схорони нас,
Від зла, зі сходу що іде.
Під омофор свій Ти візьми нас,
І довгожданий мир прийде.

Ти всемогутня, Ти все можеш,
І зло на корню спопелиш.
Ти захистиш, Ти допоможеш,
Ти заспокоїш, звеселиш.
О Мати Божа й наша Мати,
Благословенна Ти в віках.
І мир і спокій маєм знати,
В Твоїх знаходиться руках.
… … …

Заверни до нас, надія,
І здійсниться наша мрія.
Й забуяє буйно цвіт.
Довгождана там подія,
Здохла та війна повія,
Й став прекрасним увесь світ.
Люди взялись за роботу,
З понеділка до суботи,
Під руками все «горить».
І ладком все, як по нотах,
І так буде у нас доти,
Душі розбрат заселить.
То ж не впустимо у душу,
Ні у спеку, ні у стужу,
В безвісти хай пропаде.
Ой, надіє, прошу дуже,
Не буваєш ти байдужа,
І росток твій проросте.
… … …

Вітер буйний, невгамовний,
Куди поспішаєш.
Ти неспокою весь повний,
Тиші ти не знаєш.
Кудись рвешся, щось долаєш,
Встигнеш долетіти.
Може мету свою маєш,
І рвешся успіти.
… … …

Планета наша – це наш дім,
Його не поміняти.
І щоби в домі у отім,
Затишно було нам усім,
Любити й зберігати.
Хіба нам місця на ній мало,
І давить тіснява ота.
Чи ранком сонце не вставало,
Чи в нас життя усе невдале,
Чи не прийшла в свій час весна.
Бог заповів нам не вбивати,
Любити інших, як себе.
І воєн всяких щоб не знати,
Чуже нізащо не чіпати,
Творця любити над усе.
… … …
Пориньмо у казку.
Давайте, поринемо в казку,
В чарівний, незвичний той світ.
Та ну ж бо, ідімо, будь ласка,
Рушаймо в казковий політ.
Незвичне якесь, усе чисте,
Охайне до невпізнання.
І навіть звичайне те листя,
Чистеньке, святкове вбрання.
Ніхто по газонах не ходить,
Не пишуть на лавках слова.
Там качка у річку заходить,
Помити пухове вбрання.
Пташиний концерт у розпалі,
Щось радує пташок отих.
А ми ідемо усе далі,
До місць для усіх нас святих.
Чистенькі у квітах могили,
Лампадки у когось горять.
А квіти, що роси їх вмили,
В усіх кольорах там стоять.
На виставку ніби будинки,
Такими були лиш нові.
В під*їздах отих ні пилинки,
Краса, чистота у дворі.
Краса, чистота у дворі.
Привітні, усміхнені люди,
Аварій не знають вони.
Згубили щось, а чи забули,
У пункті знахідок знайшли.
Не йдеш. А здається літаєш,
Радієш, що тут ти живеш.
Прокинься,
У сні лиш пізнаєш,
Чи в мріях сюди ти прийдеш.
… … …






Щоднини негода, така в нас погода,
Туман все укутав, усе оповив.
Ні сонце, ні місяць, ні зорі не світять,
Ніби під ключ їх таки він закрив.

О, сонце зимове, невже ти у змові,
Туман щоб володарем був.
Так хочу щоб знову німу ми розмову,
Вели із тобою, а він би заснув.
… … …

Якби…
Якби воєн не було ніяких,
Ні сварок, ні бійок, а ні погроз.
Обманів, прокльонів, принижень усяких,
То сам сатана уже взяв би і здох.

Руйнацій не стало б у світі,
І страху не було би зовсім, а втім.
Хіба б що павук розставляв свої сіті,
Й оса ужалила би жалом своїм.

Дітей залишали би тільки зозулі,
І ліс би страждав від одних гризунів.
І рай би настав на земній нашій кулі,
І всесвіт свій відлік до нас би змінив.
… … …


Винуватця збурив хто,
Всім ім’я відоме.
І не будем « дід Піхто»,
Почерк всім знайомий.
Може статися і так,
Ті, кого вскормили.
П’єдестал у пух і прах,
Вони ж і розбили.
… … …

Ти і думати не хочеш,
Й про це говорити.
Що спинити щось не можеш,
Щоби ще пожити.
Щоби словом, присутністю,
Не зв’язати дуже.
Щоб своєю відсутністю,
Не ранити душі.
… … …

Нахилила свої віття ,
Додолу ти низько.
І тепло узяти звідки,
Весна ще не близько.

Ти до зими готувалась,
Як і вся природа.
Їх законам підкорялась,
В людей же незгода.

Бо узимку , не новина,
Всі оселю гріють.
Ті, що правлять країною,
Нас не розуміють.
… … …
Батьківщина – це земля,
Де ми народились.
Це ліси, степи, поля,
Де росли , трудились.
А які прекрасні ранки,
І духмяні вечори.
Де, буває, до світанку,
Не заснеш від щастя ти.
А коли зійдуться хмари,
Чорні над тобою.
І плаща тобі віддали,
Й закрили собою.
Батьківщина – твоя сила,
І твоя опора.
І ніколи злая сила,
Тебе не поборе.
… … …
Білим снігом все укрито,
Бо ж на те й зима.
Цю перину за ніч зшито,
То й радій зима.
А я мушу почекати,
Не той уже вік.
Коли встигнеш ти ввібрати,
В лоно своє той потік.
… … …
Меморандум знищить можна,
Чи якісь договори.
І бумага така кожна,
Стає раптом без ціни.

Зла зробити можна много,
Ржава совість, чи нема.
Тільки їм одна дорога,
Де завжди кромішня тьма.
… … …
Коли щось тебе дратує,
Градус настрою паде.
Негатив кругом панує,
Він до зриву приведе.
А ти просто подивися,
Яке небо голубе.
До травинки нахилися,
І покине сум тебе.
… … …
Оправдати чим то можна,
В Україні йде війна.
І відлита куля кожна,
У Росії, а вона,
Може вбити і вбиває.
А убивці хто платить?
Все хазяїн, й помишляє,
Ще кого би «захистить».
Ні зустрічі, ні формати,
Не вгамують апетит.
Треба душу чисту мати,
А от чисті – дефіцит.
Невдоволені шукають ,
Захисту в Росії.
Юди зовсім не зникають,
Їх насіння сіють.
Та не знищить ріст пшениці,
Кукіль той, забудуть.
Смачні, файні паляниці,
На столі в нас будуть.
… … …
Як не зрівняти гори й доли,
Добро із злом не змириться ніколи.
То світло й тьма, тепло і холод,
Фізична ситість – духовний голод.

Ненависть з помстою укупі,
Кружляють мов ті чорні круки.
Взяли під сумнів ми любов,
І чорні круки близько знов.

До всього будьмо ми готові,
Не даймо згаснути любові.
Бо стліють вогники святі,
І згинем всі у злій пітьмі.
… … …
ТОПОЛЯ
Стоїш сиротою у полі,
І так одиноко тобі.
Скажи мені, сестро тополе,
Чи так проживеш у журбі.
Ні клена, ні дуба поблизу,
Не чуєш ти шелесту їх.
І тільки в ранковую тишу,
Розбудить пташиний тя спів.
Тополя безжурно шепоче,
І листячком ніжно шумить.
Я іншого місця не хочу,
І зовсім не сумно тут жить.
Волошки всміхнуться до мене,
І схилять голівки жита.
І сонце привітне у небі,
Чи ж так одиноке життя.
… … …

Ні зорі, ні місяць,
Нічний отой вітязь,
Не радують серце моє.
Ні синь та безкрайня,
Ні сонечко раннє,
Що світло дарує своє.
Даруй мені, Боже,
Ти той, що поможе,
Радіти й хвилині життя.
Бо як можна жити,
Красі не радіти,
Й не вірити у майбуття.
… … …
Народився Божий Син,
В яслах, де ягнятка.
Світло миру і спасіння,
Принесло дитятко.
Хто пішов за світлом цим,
Житиме повіки.
Буде вічно молодим,
Й безгрішним як діти.
… … …
Удар витримувати нащо,
В усі часи свого життя.
А це для кого, та і нащо,
І для якого майбуття?
Сидіти б тихо на дивані,
Гортати телесторінки.
Та подивитись мелодраму,
В кінці щасливі де жінки.
… … …
Чи жалію я за чимось,
За щось соромно мені.
Завинила перед кимось,
Чи кошмари увісні?
Слава Богу, я радію,
Як і завжди , красоті.
Похвалитися посмію,
Добавляла я її.
… … …
Клен убрався в жовтий колір,
Красень ти завжди.
Ти це золото осіннє,
Не скидай, зажди.
Я не встигла надивитись,
На розкішну зелень.
А вже осінь устелила,
Та навкруги землю.
… … ….
Окутані тайнами замки старії,
Говерла і Тиса гірська.
Долина нарцисів, прекрасна як мрія,
Та Синевир, перлина морська.
Родючі долини в цвіту утопають,
В садах дозрівають плоди.
Лиш пташки не так вже співають,
І в річках вже мало води.
І пластика повно повсюди,
Будинки обшарпані в нас.
Не маємо права,о , люди,
Ми жити неправильно так.
… … …
І слово добре, й подих вітру,
І небо чисте, голубе.
Хіба з собою оце візьму,
Як пам’ять про життя земне.
І море квітів жовтих, синіх,
І ніжно, ніжно голубих.
Таких прекрасних, таких милих,
Пахучих, світлих, золотих.
Ми рай отримали від Бога,
Самі його не зберегли.
Все занехаяли, й до того,
Владу поганам відали.
… … …
О, моя ти Батьківщина,
Тепла, рідна Україна.
Коли ж твій народ відчує,
Вибрана ним влада, таки його чує.
… … …
Мусимо змиритись з тим,
Що ми різні дуже.
Та шукаймо поміж цим,
Хіба любим стужу.
А чи град, чи буревій,
На дорозі лужу.
Хіба любим ворожнечу,
У родині нашій.
Чи батьківську втечу,
Де багато плачуть.
Ось і бережімо,
Те, що об’єднає.
Й перешкоди подолати,
Нам допомагає.
… … …
Любіть батьків, любіть діток,
Любіть всю родину.
Не торкайтесь всяких пліток,
Покажіть їм спину.
Любіть сонячні світанки,
Й осінню негоду.
Не сваріть, як неполадки,
А даруйте згоду.
Любов дбає, любов родить,
Шанує й лікує.
Чудеса вона бо робить,
Ростить і будує.
… … …
Може нас удача візьме і забуде,
А щастя лиш слідом приходить за цим.
Я же повторяю: усе добре буде,
Хіба ви не згодні з девізом оцим.
… … …

А словесних терористів недооцінили,
Чи інфарктів, чи інсультів, чи нервових зривів
Мають на рахунку. Так сказать активи.
Й мало хто на чисту воду, а таки їх вивів.
… … …
Про клятву.
Найтяжчий удар – ото зрада,
Коли усім серцем повіриш йому.
Чи то чоловік, а чи то буде влада,
Бо клятва – святеє. Тому.
Тому, що слова ті від серця самого,
Повинні звучати в устах.
А то пустозвони, і як же їх много,
На світі оцім поміж нас.
« Сказав то сказав, ну і що тут такого?»,
Такого, сякого, себе поважай.
І перш ніж сказати те клятвенне слово,
Колись відповіш ти за нього, це знай.
… … …
Пудбіль звалася колись,
Мати й мачуха тепер же.
Знову й знову ти родись,
Бо одна ти з перших.
Заспокоїш, біль вгамуєш,
Що ти мати, знаєш.
А що мачуха, не чуєш,
І нам вибачаєш.
… … …
Шубки нові, білі зайчики оділи,
І ведмідь зібрався спати до весни.
Гілочки від снігу трошечки осіли,
Снігові перини прийняли вони.
Неспокійні трохи красуні ялинки,
Їх зрізають люди кожної зими.
Й украшають гілки штучні вже сніжинки,
Не робім цього ми, хай ростуть вони.
… … …
Святих почитаємо, любимо, просимо,
За ближніх приносили в жертву життя.
Ми ж і маленьку не завжди то хочемо,
Принести за когось в ім’я майбуття.
… … …
Розсіються хмари і сонце засяє,
Не вічно же їм бути там.
Святкова пора попри все та настане,
Не місце тепер тут сльозам.
… … …
Новий рік ось – ось настане,
Може сніг ще не розтане.
Може рік цей буде кращий,
Може в чомусь буде важчий.
Нам би миру він приніс,
Ну, мороз, червоний ніс!
Він потрібен як повітря,
Він погане усе зітре.
А як мир таки настане,

Все на своє місце стане.
… … …
Святий вечір
О, з яким ми трепетом,
Свят Вечір чекали.
І з дитячим щебетом,
МИ ялинку украшали.
Колядки колядували,
І дорослі, і малі.
І до хати зазивали,
Веселив нам хто тоді.
«А чи можна веселити?»,
Звучить знову й знову.
Не хотілося нам спати,
В таку ніч казкову.
… … …
Дитинство наше – це весна,
Дарує щедро нам вона.
Надії, мрії, сподівання,
І сни казкові до світання.
А світанки ті чарівні,
Не закінчаться й опівдні.
Душа рветься до писання,
А про що? Які питання!
Все прекрасне, все чарує,
Все захоплює, дивує.
О, дитинство, о, весна,
Неповторна ти пора.
… … …
Грудень
Грудень холод нам приніс,
Сніг, вітри, морози.
А то раптом взяв і вліз
Дощ, як зимові сльози.
Й почорніло навкруги,
Не хочеш виходить.
Та і грудень люди люблять,
Миколай приходить.
Грудень наближає,
Новий для нас рік.
І веселе свято буде,
Рождество повік.
… … …
Під снігом земля відпочине,
Під теплим, м’яким кожушком.
Весняний же дощ її щедро полиє,
А сонце зігріє небесним теплом.
Врожаєм земля колоситься,
І вітер гойдає тихенько його.
Як мати дитину, що у колисці,
Співає й лоскоче того.
Хай же ніколи, ніколи, ніколи.
Окопів не буде в землі.
Гранати і міни й осколки,
Не рушать той спокій її.
Кружлятимуть птахи у небі,
І вмиє ранкова роса.
І спіле колосся у неї,
Зрізатиме мирна коса.
… … …
В дорогу збиратись з байдужим не можна,
Захворієш, чи упадеш, то ж життя, і хтозна.
Хто підніме, допоможе, просто пожаліє,
Тільки байдужий, повірте, цього не уміє.
Проста палка у дорозі, і та надійніша,
Чи собака, а чи кішка, набагато ліпше.
Ліпше жити в самотності, в бідності, буває,
Нема, може жорстокості, й спів
Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка