Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Ламинский - БУРШТИНОВІ ВОВКИ – 2 
   
Жанр: Проза: Рассказ
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 23
Дата публикации: 7.3.2021

Від автора: сюжет і події вигадані, співпадіння нереальні.

ГЛАВА 1. Вигин долі
Начищений і змащений автоматичний пістолет Стєчкіна ліг у рюкзак із запасними обоймами. Разом з ним Антін склав одяг: синю новеньку теніску та новенькі бриджі того ж кольору. Біля них поставив чорні кросівки з шкарпетками того ж кольору. Обріз «горизонтальної» рушниці 12-го калібру, зарядженого патронами, поклав поруч з одягом. Не ховав: навколишня хвойна «тайга» була настільки дикою, що взагалі виникали сумніви , що людина може пройти через неї. Посміхнувшись ранковому сонцю, сконцентрувався, і став копати яму «ритуальної потреби» для майбутнього страченого ворога бурштинового місцевого царя «дона Мáрко». «Чого бандити сучасності для найбрудніших справ полюбляють обрізи саме мисливської рушниці?» І сам собі відповів: «Бо по кулям і гільзам нарізного ствола можна вирахувати зброю і власника. Гладкоствольного ж ствола, практично, не вирахувати. Та й гільзи з рушниці після пострілу не вилітають». Потім, копаючи, заглибився у написання уявного листа фронтовому другу, якого вважав своїм найголовнішим побратимом.

ГЛАВА 2. Лист у небо
«1. Дорогий Семене Чухрій, привіт! Поздоровляю з черговим кроком уверх в кар’єрі! Також і з тим, що твоя дружина «при надії». Дуже сподіваюсь, що в тебе народиться син – адже ти так про це мрієш! Відносно успішне сімейне і робоче життя, червоне вино і повітря рідних Карпат, да зцілять остаточно твою душу і тіло! Сильно бажаю піти твоїм шляхом. Хоче душа до раю, та гріхи не пускають!
2. Після лісового бою житомирські заїжджі «бурштинові братки» втратили декілька вбитими і стільки – пораненими. На мене вийшли (яка різниця через кого?) і, від’їжджаючи, пообіцяли вендету. Копам не заявили – брудний бізнес любить тишу. Боячись за себе і за рідних, деякий час переховувався в дальнього родича дядька N… Не останню роль зіграв товстий гаманець і автомат АКСУ, який прихопив з тіла останнього підстріленого ворога. Потім, за порадою родича, в пошуках захисту від «житомирських» забив «земний уклін» місцевому господарю «сонячного каменю». Марк Петрович Гаєнко, що виріс від базарного міняйли до боса «сітки магазинів» будматеріалів і «смотрящего» від Києва за бурштином, взяв мене під своє крило. «Ти зрадив себе, ставши мафіозі!», – скажеш ти мені. Так, ти правий. Але лише під «дахом» дона Мáрко (як він себе називає на сицилійський манер) я і мої батьки в безпеці від помсти житомирського криміналу. «Північна Рівненщина через бурштин перетворилась на Чикаго часів Аль-Капоне», – написав в газеті, відвідавши нашу місцевість, один з депутатів Верховної Ради. І я, маленька людина, маю грати за правилами суспільства, в якому живу.
3. Про Зло. Добре сказав колись святий мудрець: «Істинне Зло – витончене. Воно звершується між людьми тихо, ніби між іншим. І його не бачить око простолюдина.» Раніше чорт насилав на християн легіонерів-язичників з мечами, чекістів-атеїстів з револьверами. Вони прямо і грубо вимагали: «Зрікайся віри, або вмри». Зараз пряме зречення не вимагається, ставку зроблено на зречення християнином цінностей по духу. Був такий собі в нас на сусідній вулиці протестант Андрій – палкий проповідник 90-х років. Гаряче закликав до своєї юрисдикції. Лякав усіх пеклом, хто не увійде в коло «спасенних». За фанатизм люди дали йому прізвисько Спасатель. Рік тому він став … бурштинокопачем. Чому? Бо сімю з «девяткою» дітей чесними заробітками прогодувати неможливо. Мало того, через фізичну силу і зріст дон Мáрко взяв його в «братву», і той радо погодився. Є, розповідав один «мент», село на Рокитнівщині. Воно все населене одновірцями Спасателя. І всі чоловіки «на учоті» в поліції за крадійство лісу, бурштин. Знають вони, що роблять зле? Знають… Проте, роблять погане. Наші демонократи розвалили колгоспи, не давши гідної альтернативи. І от виходить: «Хочеш сито жити, гідно утримувати сім’ю – вчися красти, брехати, і т.д. порядна людина, практично, має мінімальні можливості до самореалізації». Коротше кажучи, дух світу цього вміє соціально-психологічно взяти людину за грудки, лякаючи заглянути в очі і прошипіти: «Або станеш таким, як я хочу, або вмреш!». Так відносно морально і розумово повноцінні люди ламаються і перетворюються на корумпованих чиновників і медиків, викладачів ВНЗ. Прогнувся, на жаль, і я. Вірю і надіюсь, що тимчасово. Вихід обов’язково якийсь придумаю. Не дарма ж побратими дали мені псевдо Сократ? Хіба я не козак, щоб обдурити чорта? Добре сказав один сучасний духівник Афону: «Диявол – він академік соціальної і практичної психології». Проте і я не дитина. Та що це я, побратиме на псевдо Ковбой? Вибач «Сократа» за думкарство. І коли зайдеш до церкви, прохання: напиши моє ім’я в записку, постав свічу».
Руки якось самі собою вирили яму, значно більшу від потрібної. Закінчивши діло, Антін пішов купатись до джерела неподалік. І, звісно ж, одягнутись. «Долю я повинен зустріти підготовленим», – наказав собі екс-десантник, занурюючись у прохолодну джерельну воду.

ГЛАВА 3. Бурштинові людолови
Жовтий бус «мерседес» приїхав після обіду. З нього вийшли напарники Антіна – Гаррі і Джо. Двохметрові фігури фанатів бодібілдінга були «упковані» в темні спорт костюми, кожен з яких коштував не менше десяти тисяч гривень. Товсті шиї та пальці прикрашала ціла «ювелірна майстерня». Білі фірмові кросівки і шкарпетки того ж кольору казали простолюдинам: «Наші хазяї належать до братви». Обличчя були рожеві, як у людей, що не палять. Проте очі були біснуваті від способу життя і енергетиків.
– Привіт, хлопці… Нарешті приїхали! – привітався Антін з «ліквідаторами» дона Мáрко, – Давайте того гада до ями – зробимо діло і скоріш відпочивати після роботи!
Майстерно граючи під «свого», Антін нетерпляче провернув у руках обріз. Спрацювало – кілери привітались посмішками і діловито підійшли до ями.
– О, клас! Звірина не відриє! Одразу видно фронтову школу риття окопів.
Тут і ведмедя можна сховати! – сказав Джо до Гаррі, схвально посміхаючись.
– Війна є хороша школа для нашого діла, пам’ятаєш покійного Афганця? –
відповів Гаррі з ностальгіє до Джо. Після чого переключився на Антіна.
– Не гада привезли, а гадину. Адвоката. Майстерно влазила в довіру до
«крутих». Після чого збирала компромат на шефа і таємно слала на Київ. Як говориться: стріпано багато нервів, заплачено багато баксів. Проте, «щур» виявлений!
Виматюкавшись, «кілери» пішли до буса й притягли до ями червоний спальний мішок. З нього на траву викинули красиву світляву жінку середнього віку. На ній була біла блуза, чорна спідниця і жакет того ж кольору. Очі були «закриті» штучним хімічним «сном» після уколу. Проте рот був все-одно заліплений скетчем, а руки зв’язані чорним шнуром. Мафіозі-початківець отетерів, бо впізнав її. Жінку звали Ірина Яківна Чорноус. Вона була із Сарн, і до того ж завжди купувала в нього масло. Вона дарувала, крім того, ветерану сяючу підбадьорюючу посмішку, а Антін завжди мрійливо дивився їй услід. Проте, вона належало до людей «повище» і «Сократ» розумів, що не може бути її кавалером. Також знав, що її чоловік, слідчий прокуратури, «щез» в 2014-му році після конфлікту з «бурштиновою» мафією.
– Ну, чого друшляєш?! Стріляй скоріше! Може «забоявся»?! – Гаррі накинувся на Антіна, що застиг в нерішучості, – Відвернись, або заплющ очі – але спочатку наведи обріз в голову!
– Вибирай… Або з нами – багатий і крутий, або мертвий в ямі з дурою! –
зловісно прошепотів Джо. В його правій руці «розквітнув» пістолет «стєчкіна» і глянув дулом в бік початківця.
– Рахую до трьох, солдате. Мені в компанії чистоплюї не потрібні! Один…
Побачивши дуло АПСа, Антін відчув безвихідь. «Знову обставини сильніші
За мене. Вибач, пані, що я раб Системи, проти якої ти боролася, і яку я ненавиджу! Вибач, що не герой… Одне обіцяю – якось, з часом, відомщу… Неодмінно!» – в думках звернувся Антін до жертви мафії, наводячи зброю їй в потилицю. І тут «Сократа» осяяла ідея. Він сороміцьки посміхнувся до «колег», і змовницьки промовив:
– Хлопці, я не слабак. Просто шкода «без любові» таку кицю в пекло
відпускати! Дайте хоч десять хвилин, френди!
– Ах, он воно що! – цинічно всміхнувся Гаррі, – Ну, ти сильний мужик.
– Га-га-га!!! – психопатично засміявся Джо, брудно лаючись. І зробив
потрібну «новачку» помилку: відвів пістолет. «Спрацювало!» – радісно подумав десантник, підкидаючи обріз і стріляючи. Гримнув постріл, велика свинцева куля кулаком чемпіона світу по боксу збила з ніг бандита. Навіки… Гаррі звалився другим, проте загинув не одразу. «Ай, гаде!» – простогнав він, дістаючи пістолет Макарова і кусаючи губи від болю. Але Антін блискавично наступив на року людолова, стискаючи в руках гостру лопату.
– Це привіт, кате, від вбитих тобою, – і з хрустом перерубав шию хижака в людській подобі.

ГЛАВА 4. Сієста
– Ось так-то, Гаррі і Джо! Життя бандита веселе, але кінець сумний. Правильно ви вчили: нема тіла – нема вбивства. Пропажа людини – це тисяча варіантів «чому»! – звернувся задумливо Антін до Гаррі і Джо, розрівнюючи землю над ними і посипаючи зверху лісовим сміттям. Водонепроникний рюкзак з трофеями і зброєю Антін зарив біля джерела, позначивши заховок великим каменем. Після чого турботливо зайнявся вороги нею мафії. Масаж нервових точок, джерельна вода і декілька ковтків коньяку привели людину до тями. З подивом побачила себе у лісі на траві пані Чорноус. Потім зі здивуванням подивилася на Антіна.
– Тебе, солдате, знаю. Ти – хороший… Але… що я тут роблю?! Я йшла на зустріч з підзахисним. Пам’ятаю лише сильні руки, мішок на голові – страх і біль, біль і сон… Це сон?
– Ні, не сон! – відповів Антін, – Але все нормально… Зараз нормально.
Після чого вклав у руки жінки напівпорожню пляшку коньяку і розповів
неквапно правду. Спочатку про дисидентку, потім про себе.
– Я не Рембо, не Дон Кіхот і не Прометей. Якби на вашому місці опинився якийсь з «крутих» – я стратив би його не задумуючись… Але побачив вас, замислився: «З ким ти, козаче, з чортами, чи з янголами?» – закінчив свою неквапну розповідь Антін. І потім спитав, запалюючи цигарку:
– Чим, якщо не секрет, ви так «дістали» бурштинового боса?
– Мій чоловік – слідчий чесно боровся з бурштиновиками. Тоді, як я
зрозуміла, йому «допомогли» зникнути. Вирішила мстити «по тихому» – дбайливо збирала компромат на дона Мáрко і пересилала в Київ: там живе двоюрідний брат – генерал СБУ. Посадити не посадила – а до серцевого нападу довела. Не один саквояж «баксів» Гаєнко був вимушений витратити на хабарі. Зрештою він мене «вирахував» – я підсвідомо знала, що цим все скінчиться. Проте не могла інакше… А тобі, Антіне, чому з бандитами не по дорозі? – спитала пані Чорноус, заглядаючи уважно в очі ветерана, – Адже життя «братка» – це гроші, ресторани, гарні авто і дівчата!
Питання вийшло цинічне, але правильне.
– Не ображаючись, відповім… – Антін затягнувся цигаркою, дивлячись в землю, – Заглянувши в очі Гаєнка, зрозумів, що для нього я хороший розхідний матеріал… «Вищі» мафіозі ніколи не торкаються руками наркотиків і бурштину, незареєстрованої зброї. Їх будинки і машини теж не знають «забороненого». Керують мафією через помічників, а брудні справи роблять руками «нижчих», типу мене. Якщо що, «вищі» ніколи ні в чому не винуваті. Адвокати завжди допоможуть їм вилізти сухими з води . а доля «братка» з народу одна – в лісову яму, або надовго в тюрму до хамів і туберкульозників та педерастів. Я такої долі не хочу!
Виговорившись, Антін задумливо подивився на трофейні пістолети АПС і ПМ в своїх роках.
– То що будемо робити? – спитала Ірина Чорноус, – Що далі?
Антін відповів не одразу, роздивляючись зброю і щось ніби замислено
питаючи в неї. Потім промовив:
– Ховатись марно – знайдуть. Мудро вчать древні: «Наляканий? Бий першим!». Я нанесу візит босу. Є чим… А ти їдь до Києва – я висаджу тебе на трасі. Провидіння наготувало мені чашу вина. Воно не того типу, що я хотів. Проте мушу випити… З пістолета, до речі, стріляли?
– Так, і багаторазово… З меншого в твоїй руці – в чоловіка «макаров»
був… – серйозно відповіла пані Чорноус.
– Добре! – відповів Антін, передаючи жінці зброю без слів, – І наготовте
«паперу» про знахідку «поганого предмету».
– Так! – підморгнула, посміхаючись, Ірина, – А ти досвідчений…
– Жорстокі будні швидко вчать! – сухо відповів Антін, – В бусі знайдеш
все, що треба.

ГЛАВА 5. Трішки радості земної
В «ліквідаторському» бусі знайшовся папір і ручка, три гранати «Ф-1», обойми до АПСа і бронежилет. Також латексні рукавиці і балаклава. У вільному від мобільного зв’язку і людей лісі Антін розумом занурився в майбутній напад на «дона», його наслідки для себе. Проте красива досвідчена жінка вирішила відволікти свого рятівника від болісних роздумів.
– Може побачимось, а може й ні… – якось загадково заглянула в очі Антіна Ірина, – Що ти хочеш, щоб я залишила тобі на згадку про себе?
Посмішка чарівної дами Антіну сказала багато про що. Хлопчиком він давно не був, зрозумів натяк. Мудро сказав колись древній грек: «Чоловік повинен у житті пізнати три речі: смак гарного вина, війну і любов красивої жінки». Згідний з філософом, красномовно посміхнувся і відповів:
– Хочу від тебе мало і багато одночасно, або взагалі нічого – ти ж мені товаришка по боротьбі! Проте… на годину небезпека, боротьба за правду можуть і зачекати. Давай пограємо в гру: законні чоловік і дружина вдвох вирішили відпочити на природі. Подобається варіант?
– Гаразд… – посміхнувшись, відповіла Ірина Чорноус, – Тільки я візьму
мило і сходжу до джерела, а ти відвернися.
– Добре! – відповів Антін, підморгуючи. Після чого пішов у бус розстеляти
ковдру. Мимоволі згадав слова пісні одного гітариста із зони АТО: «Колесо солдатської фортуни, зупинись! І подаруй трішечки земного щастя!»

ГЛАВА 6. До справи
Серце тріпотіло… В житті Антіна траплялось кілька жінок до 28-ми років. Ситуативно, алогічно, між іншим… Проте, такої, як Ірина, не було. Насолоджені життям, задоволено виїхали вони з лісу на трасу. Вдарив дощ з градом, який нищить сліди і проганяє під дах бандитів і поліцейських.
– Хороший ти… Проходила на базарі біля тебе і не підозрювала, який ти
скарб. Чому раніше не залицявся? – спитала Ірина.
– Я реаліст… – відповів Антін, серйозно дивлячись на дорогу, – Чи може
хлопець бути кавалером дівчині, що заробляє від нього більше в два-три рази? В тому, що ми зійшлися, скоріше воля неба, а не наша…
Любий сказав правду, тому Ірина не відповіла. Лише зацитувала вірш
улюбленої поетеси Лесі Українки:
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
А потім емоційно додала:
– А я вірю, що все буде добре! Що звільнимо від монстрів і повернемо Україну собі!
– Так! – відповів Антін.
Відчувши, що йому перейшов настрій подруги, заспівав свою улюблену
пісню «Весна» гурту «ВВ» з надзвичайним для себе оптимізмом.


ГЛАВА 7. Кінець боса
Далі все сталося, як в «штампованому» голлівудському бойовику. П’ятдесятидоларова купюра стала Ірині пропуском в комфортабельний автобус до Києва. «Я знаю, ми будемо разом. Кохаю…», – прислала Ірина СМС зі свого мобільного. «Інакше бути не може», – відіслав СМС Антін, хоч розумів – шанси мізерні. Після чого розвернув бус і рішуче погнав його у бік Клесова: крізь дощ і град. До потрібного передмістя під’їхав пізно ввечері. На десять хвилин зупинився, щоб одягнути маску і балаклаву, рукавиці і бронежилет. Після чого розігнав міні-ваген і щосили таранив ворота міні-хатинки дона.
Далі все відбулося по плану: вибивши ворота, заїхав у двір. І одразу пригнувся: двоє тілоохоронців вискочило з кочегарки-сторожки, стріляючи з помпових дробовиків. Також два здоровезних вовкодави Чук і Гек зі страшним гавкотом кинулося на захист котеджа господаря.
– Що, хлопці, у війну вирішили пограти?! Я не проти! – криком відповів
Антін. Після чого кинув одразу три гранати. Сильні вибухи злилися з громом. Скалки посікли двоногу і чотирилапу охорону. Антін покинув бус, розбитий і поливаючий землю бензином. Стискаючи пістолет АПС, попрямував у двері ворожої хатини. Виття вмираючих собак змішалось зі стогонами охоронців. Не звертаючи на них уваги, Антін увірвався у вестибюль.
Кричали несамовитим голосом дружина і доньки Гаєнка. Треба віддати належне кримінальному авторитету: дон Мáрко вирішив закрити собою свою сім’ю. Мафіозі і затятий мисливець зустрів Антіна в «чешках» і білому купальному халаті. Руки відомого браконьєра тримали фірмовий «помповик». Він вистрілив по Антінові зі сходів. Від вірної смерті фронтовика спасла реакція – він пригнувся за диван. А також те, що ворог стріляв кулею, а не дробом.
– Бах, бах, бах! – відповів серією пострілів «стєчкін». Кілька куль увійшли в груди мафіозі. Той впав мішком на підлогу. Зробивши контрольний постріл, Антін пішов геть – підпалити бус і бігти в хащі за парканом. Проте його перепинила донька Гаєнка.
– Батько!!! Навіщо ти вбив тата! – накинулась на нього маленька дівчинка
з кулаками.
– Якби, доню, твій тато не вбивав інших людей, жив чесно – то і сам би був
живий! – співчутливо відповів Антін, відсторонючись від дитини, – Коли подорослішаєш – сама все зрозумієш!
Після чого поспішив рятувати себе для Ірини і старих батьків – його поглинула темрява і дощ з градом.

М. Панько
Сарни


Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка