Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Маргарита Присмакова(Звонар) - Вибране продовження 7 
   
Жанр: Проза: Разное
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0   Посещений: 13
Дата публикации: 27.12.2021



…. …. ….
Ми бажаємо поваги,
Розуміння, співчуття.
Як собі, щоби поради,
Щоби в радість нам життя.
То ж так само, і не гірше,
Це робімо усім ми.
І до серця не впускаймо,
Заметілі холоди.
… … …
Мстить природа нерозумним,
Та чи це і справді так.
Щось неправильно свідомо,
А щось робимо сяк – так.
Та ми діти, земле наша,
Й мати любляча простить.
Та земля не має серця,
Тому серце й не болить.
… …. …
Вночі місяць не вітає,
Зірка з неба не моргає,
Хмари сірі хазяї.
Сірість всюди нависає,
Вже до серця підповзає,
І схиляє до землі.

Та які іще там мрії,
У фантазії надії,
Відвернися й не дивись.
Не для тебе вись далека,
Летять в вирій де лелеки,
Та із дійсністю змирись.
… … …
Ой, ви думи, не на часі,
Й звідки взялися це ви.
Й мур безвиході у серці,
Зависокий возвели.

Та ідіть собі подалі,
З вами темінь й холоди.
Мені б випити ковток хоч,
Животворної води.

Притулитись до Ікони,
Як до матері колись.
І надію попросити,
«В серце люба, повернись».
… ….. …
А чи нити. Чи жалітись,
І жадати десь подітись,
Не дійшла що до мети.
Ліпше Богу поклонитись,
На красу ту надивитись,
І у вічність відійти.
…. …. …
Весна, літо , як та юність,
Озирнувся, вже нема.
І жалітись, чи просити,
Й умоляти їх дарма.
Квітка виросла й розквітла,
І зів’яла у свій час.
Не буває вічних весен,
А чи літа і у нас.
… …. …
Ой, нелегка ота доля,
У безвиході неволя,
Промінь де отой знайти.
Де надія посміхнеться,
Подасть руку, як ведеться,
Щоб до світла відвести.

Радість в дім вже завернула,
І надію повернула,
Посміхнулось щастя нам.
Молитвами путь рівняю,
І від зла оберігаю,
На наругу не віддам.
…. … …

Так, просімо, бо всім треба,
Просімо й даваймо.
А що скажеш, є у тебе,
Корисне і файне.

Слово добре не купуєм,
Це з багатств духовних.
Скажеш, з слова не збудуєм,
Хай казково й добрих.

Але слово, мої любі,
І вб’є, й воскрешає.
Хай же завжди з нами буде,
Те, що зла не знає.
… … …
Там де чорне, замалюю,
В кольори найкращі.
Де розірване, зашию,
Відведу напасті.

Хай живе усяка квітка,
Пташка хай співає.
У столітніх хай деревах,
Вітерець гуляє.

Добре слово роздаю я,
Множиться хай, гріє.
Поселилася в серцях щоб,
Назавжди надія.
…… ….. ……
Справжніх друзів за життя,
На пальцях легко їх полічиш.
Нема назад нам вороття.
Й себе ти розумом потішиш.

О, скільки раз впросак попала,
Й раділа щиро дружбі тій.
Голівка бідна те не знала,
Чого готують друзі їй.

Числом ми заднім всі розумні,
Коли вже сива голова.
Не робим вчинки ми бездумні,
Чи не обдумані слова.
…. … …
Де осінній колір твій,
В жовтому убранні.
А дереві ті сумні,
Красоти в чеканні.
Потемнілі, хоч зелені,
Та не радують уже.
Бо по правилам їм одяг,
Жовтень з золота несе.
… …. …
Як швидко множиться біда,
Тих вірусів міль’ярди.
Бо на землі, на жаль, оцій,
Не хазяї, а зайди.

Якого біса їх ростити,
На кого, і для чого?!
Щоби усе живе убити,
Старого і малого?

Бл місця мало на землі,
Вам простору побільше.
Т прийде час, і вас чекає,
Пекельне що, найгірше.
… … …
Часи не кращі, оце точно,
Війна розслабитись не дасть,
Та ще з Китаю рознеслася,
Короно - вірусна напасть.

Ще криза газова нависла,
З тої Росії, як і війна.
То Каїн брат її затіяв,
Вбивала щоб братів вона.

Ще хтось роздмухує зневіру,
Й хворобі двері та навстіж.
І непосильний, й непотрібний,
За все зростає той платіж.
… … …
Про що думають ті люди,
Якщо думають вони.
Що непотріб сіють всюди,
На удавані лани.

Це і в парках, на дорозі,
Прямо з вікон, щоб росли.
Замість трав зелених , квітів,
Аромат й красу несли.

І рояться вже не бджоли,
Їх, трудяг не підведуть.
Ну, а дітки хай звикають,
Та у мусорі живуть.
…. …. ….
О, скільки літ тих проминуло,
Таких важких, і надважких.
Багато що давно забуто,
Від чогось біль таки не стих.
Є рани серця, що навіки,
І ліків-чудо тих нема.
Дарма старатися забути,
І справді, любі, що дарма.
…. …. …..
Писала в жовтні цілі ночі,
А світла, місяць що давав.
І за вікном осінній вітер,
Все нові строчки диктував.

Тихцем на лекціях писала,
Бо вирували почуття.
Душа кохання те пізнала,
Юне змінилося життя.

Усе прекрасне: сонце, небо,
Чарує осінь золота.
Здається, крила є у тебе,
О, неповторні ті літа…

Нічого вічного немає,
І після жовтня листопад.
Листя у золоті злітає,
Стоїть оголений той сад.

Осінній дощ прибив те листя,
Зчорніле й мокре вже лежить.
Душі від зради, ой не спиться,
Нестерпно так вона болить.
…. …. …
Як слово добре, то скажімо,
Поступок добрий, то робім.
Пітьма, то світло ми несімо,
За правду твердо постоїм.

І як себе, любімо інших,
Допоможімо підвестись.
І не чекаймо часів ліпших,
Зробімо добре уже днись.

Уміймо, любі, співчувати,
Радіти успіхам чужим.
Друзів старих не забувати,
Подати руку і новим.

Просім для інших як для себе,
У мирі й радості роки.
Може наблизиться нам Небо,
І щезне зло те на віки.
… …. …
НАДІЇ
Де ж ти, люба забарилась,
Чи в дорозі заблудилась,
Не кидай мене й на мить.
Чи на зорі задивилась,
Чи від сонця зажмурилась,
Почекаю. Не горить.
Я без тебе, рідна моя,
Як та риба, що без моря,
Бо вода, її життя.
Не одна я , а нас двоє,
І безвиході вже тої,
Та немає вороття.

Ой, надія моя мила,
Ти духовна моя сила,
Впасти в відчай не даєш.
Ти дарунок, Боже диво,
Там де прірва, даєш крила,
І до радості ведеш.
… …. …
Перша заповідь- не вбий,
Значить, найважлива.
Убивають й в церкву йдуть,
Циніки на диво.

Зустрічають їх, вітають,
Щось вирішують вони.
Тих, кого ж і убивають,
Тих і судять без вини.

Чорт не спить і військо своє,
Нам на землю засила.
Щоб побільше зла творилось,
Й земля грішною була.
…. … …
Із віконця Небо видно,
Ліжко, келія мала.
А йому прекрасне близько,
Руку Мати подала.
І у бесідах із Богом,
На долоні ніби світ.
Безконечних і прекрасних,
Бог дарує йому літ.
… … …
Прикрість легко віднайдеться,
Неуважність десь була.
Чи недогляд, і здається,
Настрій збито до нуля.
Не спішімо, роздивімся,
Шкода наша, майже ноль.
Дружелюбно посміхнімся,
Ні в чиї ворота гол.
…. …. ….
Ні здоров’я, ні багатства,
Ні принад усіх земних.
Зраду знала чоловіка,
І хвороб дощів рясних.

От і фініш уже близько,
Чи якийсь хоч там багаж.
Бо у вічність з ним збиратись,
У останній той вояж.
…. …. ….
Мати Божа, не кидай нас,
В ці тяжкі години.
Прошу я за своїх діток,
І за всю родину.

Захисти нас від хвороби,
Що не знає ліку.
Ти надія, ти опора,
Наша ти утіха.

Я вдивляюсь в Твої очі,
Повні що любові.
За Тобою, Мати наша,
Ми іти готові.
… … …
Ой, літа, літа ви наші,
Як птахи небесні.
Шумні, радісні, веселі,
Як і все навесні.

Скільки мрій, сміливих планів,
В батьківськім гніздечку.
Розлетілись. В проблеми,
В погляді, словечку.

Щось не встигли, не зуміли,
Щось нас налякало.
Якнайкраще ми хотіли,
Щезло десь, пропало.


Все змішалось, радість, смуток,
З нами поряд ходить.
Любов, віра і надія,
Легшим життя робить.
… … …
Ідуть дощі, вже листопад,
Чорніє впале листя.
Не за горами й снігопад,
Свята зимові близько.
В чеканні кращого чогось,
Минають дні і ночі.
У небі сірість і дощі,
А я так сонця хочу.
Ти засвіти нам хоч здалеку,
Із тої далі привітай.
Ти чудо світу і надовго,
Землян своїх не залишай.
…. …. …..
Я стомилася від хамства,
Бо не знає він межі.
Ой, та скільки непотрібу,
На цій матері Землі.

Ми б могли в найкращі шати,
В різнобарвні кольори.
ЇЇ, рідну одягати,
У гаї, ліси ,сади.

У єдиній, у великій,
Сім’ї братній жити.
І казкові, кольорові,
Сни ночами снити.
…. …. ….
Щось із психікою може
,Чи нахабства через край.
Ти, чудовисько вусате,
Народ чесний не лякай.
Бо терпець урватись може,
Й пір’я своє не збереш.
А в душі, якщо і є та,
Ти руїну лиш знайдеш.
… … …
Нарко…. алко..,чи розпуста,
Вороги це людства.
Як дітей уберегти,
Чи ліки знайдуться.

До сердець як донести,
Сатани це зброя.
Владолюбство, грошолюбство,
І пастка готова.

Хто поможе, подасть руку,
Вибратися з ями.
На красу відкриє очі,
Й приведе до тями.
… … ..
Не вписались може ті,
У життя сучасне.
Непривабливим завжди,
Було все дочасне.

Мало хто тих розумів,
Цінять що духовне.
Щоб усе, що для добра,
Чаша була повна.

І не знав би воєн світ,
Голоду і спраги.
Й до прекрасних вічно дій,
Бог давав наснаги.
… …. …
І ненависті і зла,
Душі оті повні.
Хоч здається, і вони,
Не страшні назовні.
Слуг диявола від нас,
Відверни наш Боже.
Хто ж, крім Тебе, Господи,
Його переможе.
… … …
Справедливість – це закон,
В почуттях, чи справах.
Хай не згубить її заздрість,
А чи гніву спалах.
Найдорожчим буде хай,
Твій спокій душевний.
І віддай Творцю за це,
Ти поклін доземний.
…. …. ….
Він війни, проклятий, хоче,
Хоче ріки крові.
І до нападу війська ті,
Вже давно готові.
Та на злочин цей щтовхає,
Душ тих мілліони.
Він, нещасний, і не знає,
Пекло жде готове.
За найменшу ми провину,
Мусим відповісти.
На якому отой розум,
Опинився місці?!
… … …
Хорони нас Боже,
Від усяких воєн.
Від усіх нас не врятує,
Захисник наш воїн.
У конфліктах, сварках,
Та хоч би яких.
Страх за отой злочин,
Нажени на них.
…. …. ….
День народження, і що ж,
Це ж не вісімнадцять.
Хіба дні вже рахувати,
Хоча б кільканадцять.

Сонце світить. Не радію,
Морозець нас привітав.
Що ж мій сум та від проміння,
Не розтанув, не пропав.

Хочу ночі й дню радіти,
І співати колядки.
Різдво радо зустрічати,
Й ще народжувать рядки.
…. … ….
Де народжуються вірші,
То веселі, то сумні.
Непогані, чи найгірші,
Не судити це мені.
Джерело в душі моїй це,
Бува, тісно там словам.
Чи хворобам, чи невдачам,
Я згубити їх не дам.
… … …
Ми відходим, що залишим,
Тим, кому тут жити.
Берегли щоб примножали,
І вміли любити.

Щоби з радістю ділились,
Всім, що є найкращим.
Не обтяжували душі,
Тим, що є найважчим.

А найважчим для душі,
Злочин є усякий.
І талант, щоб прикидатись,
Там неабиякий.
…. ….. ….
Якось дивно і незвично,
Небо не чарує.
Вітерець, що зовсім стихне,
То знову подує.
По землі такій холодній,
Ворони ступають.
І під пір’ям почергово,
Лапоньки ховають.
Чим би птахам поживит ись,
Ось і усі думи.
Ото нам, бідним, журитись,
Чи вистачить суми.
…. …. ….
То глобальне потепління,
Руйнівний торнадо.
Вулкан, плавить що каміння,
Де від атому спасіння,
Це творіння аду.

Ні, живе щоб боронити,
І усім найкраще.
Що живеє – не убити,
І добро лише робити,
Злу закрити пащу.

Що ми робим, нерозумні,
Де любов поділась?
Плани й справи ті безумні,
Де свята – тяжкії будні,
Злу так захотілось.

Ні, безвиході скажімо,
Доброму дорогу.
І надію ми несімо,
І робити ми хотімо,
Теє добре знову.
… … ….


Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка