Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 64 Дата публикации: 7.4.2022
Потік свідомості.
Ти думаєш, легко? Ти думаєш, хочу?
Не зрозумієш навіть, якщо відкриюсь.
Думок забагато; здається, взірвусь.
Із самого ранку й до пізньої ночі
Мене вони душать; сльозами умиюсь.
Новий день настане; "Все добре", - натужно всміхнусь.
Як сонце засяє, як літо настане,
Дістану із шафи своє біле плаття,
Волосся розпущу; сьогодні я хочу злетіти.
Тілесна помада у пригоді стане,
Чорна підводка, босоніжки ладні.
Я знову жива, як після дощу - зів"ялі квіти.
І я співаю, бо співає сама душа.
Сонце розжене страшні чорні хмари.
Відчую в повітрі той запах гарячого пилу.
Вона більш не співає; холодна як лезо ножа.
Ходить по моїй квартирі наче примара.
Я більше не відчуваю її сили.
Усе життя справжнього друга шукала.
Та всім їм тільки й треба,
Якби ж мене хто спита.
Так страшно; невже вони були праві?
Я ставлю вже всоте питання до себе.
Ніж так, я краще буду одна.
Я лишу ці строки такими, як є.
Для мене це більше, ніж просто слова.
Частину душі у них вкладаю.
Може, в них дехто віднайде себе,
А, може, крізь них проросте трава.
Й про мене, можливо, згадають...
Ваше мнение: