Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 62 Дата публикации: 8.5.2022
04.05.2022
Самотня, довірлива хризантема
Ховає в пелюстках потворне обличчя.
Тоненькі листочки тріпочуть на вітрі.
"Огидна, плаксива, просто нікчема!"
Вона все те чула, ковтаючи відчай.
Лемент душі розчинивсь у повітрі.
Привітна й ласкава, як сонечко ясна, -
Такою була наша квіточка змалку.
У приклад усім її ставили вчителі.
Та раптом змарніла, як свічечка згасла.
Диву давались тутешні фіалки!
Одна залишилась на грішній землі.
"Який же жорстокий насправді цей світ!
Стрибнула б в Дніпро, і на цьому кінець..."
Здригнулась всім тілом та й назад повернула.
І все навкруги - немов уві сні.
Підкралася ніч, та й ділу вінець.
Коротке життя перед очами промайнуло.
Я знаю про сльози, що ллєш їх в подушку.
А далі - безсоння біля вікна.
Цигарка між губ, і в очах зацькована туга.
Ти хочеш вірити, що залишилось трішки.
Стомилася бути увесь час одна.
Зростає вселенських масштабів напруга.
Минуле нагадує нам про колишніх,
Та віра в майбутнє сильніша за все.
Прислухайсь до серця свого і страх відпусти.
Нещасна любов, звісно, шрами залишить,
Та з часом крізь них цілий сад проросте.
Тільки ти зрозумієш весь сенс, тільки ти...
Відтепер же ти зможеш нормально поспати,
Місяць в небі нічному розкаже казку тобі
Й розчиниться серед зірок непомітно.
Ні одна хризантема не буде страждати,
Жодна в світі не лишиться у самоті,
Жодне серце тендітне не зіб"ється з ритму.
Ваше мнение: