|
    Прочтений: 0 Посещений: 116 Дата публикации: 2.8.2022 Політичні замальовки. Автор підбирає слушний режим роботи в україномовному форматі. Інколи корисно переглядати свої древні публікації. Краще видко промахи. За кілька (вже) десятиліть, такого мотлоху накопичилось, не те щоб Гімалаї, та все ж... Як для автора – ці обставини, деколи, навіть тішать вразливе самолюбство. Так от: натрапив він, в одній із досить ранніх статей, опублікованих в 2011 році, та ще й кількох ресурсах, – про бабу Юлю, – Тимошенко Юлію Володимирівну, яка раз по раз, наче той міфічний Пилип з конопель, вигулькує із якогось політичного чулану ( автор чудово обізнаний, що у ВР цій «газовій королеві» в минулому, належить такий собі «свічний заводик», - досить невеличка і шкідлива, підривна і диверсійна гру… пробачте фракція, яку завчасно, орки? завели в патріотичне співтовариство ( до речі – не одну таку)), і щось постійно верзе на теми природного газу. Навіть про «Жоден танк…» у неї не так крилато вийшло. Хоча: як на декого. На тему російського газу, у її виконанні, вже майже всі давно звикли; то ж це не викликає ні в кого обурливих слів, хіба що в ботів, що знаходяться на зарплаті, наприклад. Ось коли в Европі щось визріває, як в ці сумбурні дні, з постачанням московського газу, ЮВТ, починає щось верзти в етері про те, тримаючи в уяві майбутню зиму. Це, як кіно і німці, вже, звучить з її вуст, перекладаючи щоразу путлеровські наративи на наш український копил. Але – зима ще далеко попереду. То ж її слова, здаються, звичайними страшилками. Автор відноситься с глибоким розумінням до цієї майже фантастичної саги у її виконанні, і радить іншим не уподоблюватись бійцівським бичкам на іспанській кориді. Та, цього разу, треба зазначити, автор відкопав статтю про те, як незабутній радіон кірєєв відправляв цю майже (до)історину бабцю у Качанівську буцегарню. Ґвалт її прихильників під Печерським судом, стояв, тоді, ледь не на увесь Хрещатик. Це навело, автора, в цей час, на досить цікаву думку. Потрібно б знати і без набридливих зауважень, що в нашому політичному ареопазі, ворогом працевлаштоване надто велике число найсправжнісіньких ворогів. Так багато, що. інколи, спостерігаючи за їх мишачою вознею, автор вимушений пригадувати ті слова Антуана де Сент-Екзюпері про свою любиму Францію, якими він бідкався в своїх замальовках військового льотчика, що: він вважав що коли вона от-от загине, її рятує якесь диво. Це відчуття виникає і в автора, коли він: дивиться знизу вгору на наш український, політичний Олімп, після кожних політичних виборів. Автор, навіть, втрачає деяку впевненість у здоровому глузді у думках про свій нарід, до якого він належить. Як можна було так зробити так, при тверезій думці і здоровому глузді: коли ворог стоїть на твоєму порозі, уже на кордоні, а потом і за його межами, - себто уже під самими вікнами, випустивши а ж дві довжелезні черги зі своєї зброї, добре що не по авторові, а то б така чудова думка так не змогла б вироїтись з його голови, - в такій прехорошій країні, вибирають шоумена у крісло президента, та ще й підбирають йому в команду найлютіших ворогів на найвищі посади, штірлиців, які відразу ж починають діяти - зливати ворогу різну корисну інформацію, провалювали операції розвідників і так далі, – то: ось, що автор, подумав: Як так сталось, що внутрішні вороги почали відбиватись від зовнішнього ворога усім що залишилось в погромлених ними ж арсеналах? Не густо, правда, там полишалось, після тих гучних феєрверків, які всі чули по всій країні. Надовго б нас не вистачило, напевне? Але ж ми довідались: які є в світі у українців чудові друзі, що завжди допоможуть у захисті свободи. Спочатку якось мляво, – але потім, коли апетит до ворожої крові у наших воїнів почав зростати, нам почали допомагати всім чим можна (( я думаю, що допомога буде нарощуватись, якщо внутрішні негідники якось не допоможуть нашим зовнішнім загарбникам) так уже траплялось не раз у нашій плутаній історії, підрахую, якось, іншим разом). Захід, звичайно, лякається, що в разі нашої немочі – черга прийде до них. Ні, спочатку, може угорському, хор(т)исту Орбану, щось і наріжуть нашої землі з кремля, але згодом приплентаються і до нього, як уже не раз було з того боку. Росія завжди приходить за дивідендами; безсумнівно. Кліо, на кожному історичному розі, заламуючи руки, істерично волає про такі нещасні долі народів. Але з українцями, до цього не дійде, сподіваюсь. Наші хлопці знають добре свою, військову, справу. Автор, про це, у приватних розмовах, завжди наголошував – що військові будуть битись с ординською навалою, заповзято. То ще народ, так потужно допомагає армії – ось це для автора виявилось, деякою, несподіванкою. ГАлАсували за клоуна, - а вийшло все, якось, навпаки. Як у Екзюпері, наприклад. І, тепер, як все зрослось докупи в одній думці. Зеленський дивлячись на те, як путін повів себе з відпрацьованою після газового договору 2009 року з Ю.В.Т. (Тимошенко), відчув на собі, внутрішньо, холодний погляд, кремлівського диктатора, дуже засмутився, – його, теж, напевно, викинуть у смітник, як використаний… Тут кожний може доміркувати, в міру своєї вихованості. Кого завжди викидають на смітник історії? Тимошенко, хтось здогадався! І тоді, сякий-такий клоун, неодмінно захотів стати справжнім президентом, – і його західні колеги, почали радо допомагати йому ним стати. Але, у Зеленського, виявилось: не вистачає клепки в голові, щоб позбутися, в цей епічний час, ще й внутрішніх ворогів. Сам на сам, без них, він залишиться один. Це його бентежить, теж. Ось він і оточив себе ворогами. Він їх не позбудеться до тих пір – поки ворог не потрапить в надто скрутне становище: як от зараз на правому березі Дніпра, нашого славного, що біля Херсону. В Антонівській міст вже не раз прилітало від американської чудо-зброї, а це дуже кепсько виглядає з ворожого боку, – можуть потрапити в оперативне оточення. І тоді, внутрішнім ворогам, потрібно буде якось відреагувати. Потрібно буде зірвати маски. Хто ж їх прикриватиме? Придивимось уже скоро… Внутрішні вороги, в Стамбулі, вже почали знюхуватись з московськими ворогами, заходившись, начебто, рятувати різних еритрейців від голоду. У тих, у Африці, там, чотири урожаї можна запросто збирати. Так що не все так однозначно, як казали деякі громадські діячі. Тут, скоріш за все, привід з’явився, у оманських друзів, поговорити з умовним штірліцами на державних посадах в Україні по душах. Деякі російські змовники, як Роман Абрамович, так просто не з’являються аби де. У них нюх, поставлений, на такі справи. Їх туди й посилає, знаємо хто. Так що – продовження слідує, як підписували в журналі «Піонерія» на останній сторінці під картинками про Ганса Курощупа. От, Зеленський, зі страху, дивлячись на тимошенчиху, що на нього обов’язково спишуть всі інші гріхи, і почав допомагати нашим військовим. Авторська версія для новітньої історії. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Александр Пышненко - Авторська версія для новітньої історії.
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |