Жанр: Лирика: Любовная Прочтений: 0 Посещений: 3281 Дата публикации: 14.3.2006
Взагалі-то я оптимістично дивлюся на життя. Але даний вірш... Оптимізмом і не пахне ;((((
Стояли двоє
Вона і Він.
І тиснула
Похмурість стін.
Життя немов
Вступило в змову.
А в них була
Складна розмова.
"Я не люблю...
Ну зрозумій.
Про мене
Ти вночі не мрій.
І не пиши віршів
Таємних.
Бо знаєш...
Це усе даремно.
Я не люблю.
Цього не зміниш.
Себе нікуди не подінеш.
Казала я тобі не раз...
Ти знаєш -
Все владнає час."
А він лиш в очі їй дивився.
Колись давно вони зійшлися.
Навіщо?
Ну скажи чому?
Життя сказало "Ні" йому.
Чому ось так
Чому із ним?
Дивився поглядом блідим.
І лиш мовчав.
А що тут скажеш?
Чужому серцю не накажеш.
Бо і своє чомусь не слуха.
Стояв...Ледь-ледь тремтіли руки.
Вона трималась як могла.
Між ними тиша залягла.
У неї сльози лиш котились.
"Чому життя так помилилось
Чому ось так життя звело?"
Обом так боляче було.
Це на помилку дуже схоже...
Змінити?
Ні.Вони не можуть...
Ти ніби написала про мене... дякую... тобі потрібно видати свою збірку обовязково, через 20 років діти у школі будуть вчити їх напамять і отримувати задоволення від навчання... :-)