Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 1846 Дата публикации: 3.4.2006
дощ омива бруківку / поставимо квіти на стіл
оранж.A.D. - свіжий подих / підлога виблискує склом
дистилят на стелі / радість б'є через край
у кишені мов змії мотузки звернулись кільцем
олівцем нанесемо на мапу райони з колючим дротом
ми ще встигнемо вмерти / за графіком ліки випий
гільотини з кісток / гачками за зябра схопивши
пірнувши вглиб та не випливши з первинного хаоса
Тіамат пошматована лезом іржавої бритви
небо й земля заіржа(ві)ли / пронизує сталь холодна
сліди замело снігом чорним мов вороняче крило
сонце зникло за обрій / закриті фіранки - світла не видно
бомбосхововища наповнені дивним запахом старовини
розмінявши хаос нашої ери на оранж.A.D.
дефек(т)ація нашого тонкого тіла / сморід лікарень
від втоми падають зорі з небес / нам на сьомий поверх
куди ти біжиш? / ляж у ліжко й чекай доки сонце зійде
може колись із джерел піде чиста вода /
не така примітивна як моя стервопожираюча образність
Ваше мнение:
rt, мне очень понравилась эта строчка - "Тіамат пошматована лезом іржавої бритви". И вобще вторая строфа очень интересная. Образы все же не столь примитивные, как вы написали.
Теперь я буду знать чем Мардук убил Тиамат, и почему небо над моей головей сияет ржавыми ранами.