Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 2048 Дата публикации: 28.5.2006
Стою я, дитина підземелля, на зупинці в метро і сумлінно не підходжу до краю платформи. Наближається поїзд, підморгнувши мені з-за рогу. Відкриває двері, випльовує одних, ковтає інших. І тут, в останню мить туди застрибують двоє. Вона і він. Він? В? І? Н? Так, звісно. Ні, звісно, не так. Хіба таким він був? Де вітер у волоссі? Ага, ну який вітер, коли він постригся. Де нездоланна скеля суму в очах? І де та сміливість і легкість, з якою він зникав у будь-який момент, лишаючи лише знак питання і чекання, легкість і сміливість, з якою він грюкав перед носом дверима так, ніби ні він ні я ніколи не зважали на те, що за тими дверима було.
Це, певно, закон природи. Те, чого ти чекав, зради чого писав вірші, аби те чекання не було спустошливим, виринає в один прекрасний день, як останній штрих для досконалості, дня для того, щоб довести, що ти чекав зовсім не цього, що скінчилося не тільки чекання, але і нечекання, яке прийшло на зміну. Коли ти вже поставив на цьому хрест, але поставив щиро, не брешучи ані собі, ані тому, з ким би тобі так хотілося бути цілком чесним воно приходить і ставить останню крапку над і. І раптом виявляється, що роман був написаний зовсім не в дусі реалізму, а наближається до фантастики, чи, скоріше, до магічного реалізму, більше того незрозумілою тобі мовою. І це якийсь особливий кайф – бачити, як у темряву тунелю зникає те, чого ти колись так чекала.
-Привіт! Давно чекаєш?
-Привіт! Як вчасно ти прийшов! І де ти в Бога взявся?
- Спочатку мандрував у дзьобі лелеки, ну а потім вирішив, що метро, хоча і менш романтично, але швидше.
- Дякую.
- ? Я поспішав.
- Дякую.
- Та годі вже. Нема за що.
- Є. Я краще знаю
- Як хочеш. І тобі.
Ось так. Їздять метрополітеном товарно-пасажирські поїзди, перевозячи людей і час. Перевозячи минулий час разом із минулими людьми, відболілий час із відболілими людьми, привозячи наступною електричкою для мене щастя, тепло, розуміння і несамотність. Це вже буду не я, а ми, хто мандруватиме не вчорашнім, а сьогоднішнім, хто не спостерігатиме зникнення один одного у рейко-трубній темряві тунелю минулого.
Ваше мнение: