Жанр: Лирика: Философская Прочтений: 0 Посещений: 1823 Дата публикации: 5.6.2006
Що бачать людські очі у цю мить сьогодення?
Про що мріють вони, задивляючись у далечінь
Майбутнього життя, що загадково з часів древніх
Кличе людські душі різних поколінь?
І саме через те, що майбутнє – таємниця,
Хтось хутчіш перегортує сторінку миті,
Щоб на нього подивиться...
Щоб дізнатися очікуване, відчути, як серце й душа ситі
Емоціями...
Щоб за свою цікавість себе ж проклинати,
Адже не всі дні золотом шиті,
Щоб зрадіти чи зажуриться...
Та іноді краще очей не мати,
Щоб не бачити своє життя, нещасть не пам’ятати...
Що буде далі? Поки що – не дізнатися…
Лишається мені, доводиться лиш сподіватися
І вірити, що завтра буде краще, ніж учора, ніж сьогодні,
Що боязнь народу втрати найдорожчого зникне у безодні,
Що у майбутньому ми не впізнаємо силует минулих днів:
Кривавих війн, щедрих обіцянок, неправдивих слів,
А в результаті...
Сліз української душі і стогін рідної землі,
Насміхань з терплячості людини і народу взагалі,
Який вже котрий раз страждає і жертвує собою...
Я знаю й вірю, що небо голубе з пшеницею злотою
Будуть завжди на одному полотні, існувати воєдино,
Що пишно розцвіте, а не зникне Україна…
Скільки пафосу навколо, що наша мова – солов’їна!..
Чому ж на вулицях її не чутно?
Чому, хто нею володіє, того вважають дивним?
Чому ми чисте небо свідомо хімією фарбуємо,
Чому ми забуваємо для чого ми існуємо?!
Невже для того, щоб понищити усе, розграбувати,
Щоб увійти в людську довіру, а потім ніж в спину кидати?
Нащо було людям кров червону проливати
За землю, за мову, що ми не хочем поважати?!
За звичайні злочини людей кидають за грати,
Деякі ж масштабні творять, щоб в історію потрапить
Своєї країни...
Нащо воля людині?
Вона не вміє нею користуватися…
Нащо під когось підлаштовуватись?
Чому б собою не зостатися?..
Чому забули ми історію й помилки ті самі допускаємо,
Що й наші попередники, змінити щось не намагаємось?!
Питання ці стали важливіші, ніж життя…
Гадаю, що знайдемо вірний шлях тоді,
Коли настане майбуття,
Той час спокою, який постійно ми шукаємо,
Адже ми свято віримо, ми довіряємо
Своїй єдиній долі...
І що попереду нас чекає усе те, чого бажаємо…
Хтось думає, що досить підняти очі й шепнути:„Змилуйся...”
Але...
Розіб’ються рожеві окуляри і світ майбутній
Постане перед нами таким, як нам судилося,
Таким, як він мав бути.
Ваше мнение: