Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 1890 Дата публикации: 6.9.2006
Рука ковзала по щоці, торкалася маленького кирпатого носика у ледь помітному ластовинні, ніжно повзала по довгому русявому волоссі і як вуж огортала тендітну шийку. Здавалося, що час спинилася... Не було нічого окрім відчуттів, які пронизували гострою стрілою все тіло, огортали легким дурманним туманцем мозок, заставляли якомога скоріше битися серце, говорити слова, що раніше б пухкенькі підмальовані губки нізащо у світі не вимовили...
Ранок увірвався у вікно холодним вітром. Різке повітря противним світлом майнулося по зім’ятому одязі, побігло далі на ліжко, де безтурботним сном малої дитини “дрімала”, скрутившись в клубочок Вона. Нічого нині не мучило ЇЇ душу і сумління, нічого не гризло свідомість, нічого не забороняло стати ЇЙ птахою і порхати десь там, де високо підіймаються мрії, де здійснюються найзаповітніше, найяскравіше.
Але холодний промінець робив свою злу справу. Тепер він повзав по ЇЇ, ще рум’яних щічках, доторкався до губ, голови, шиї, тіла. Будив ЇЇ.
Та не цього разу. Для Неї ранок приніс тепло. Вона вже ступала по зеленій траві, розгортала барвисті листки крон великих дерев, які нахилялись над стежиною. Милувалася буйним цвітом. Впевнені кроки, які жодного разу раніше не робила, тепер не лякали ЇЇ, навпаки, підбадьорювали. І нині Вона вже бачила і знала, що чекає на неї в майбутньому.
Двері в кімнату заскрипіли. Тінь від сильного могутнього тіла впала на підлогу, де, як слід минулої ночі, під безжалісним промінням виділялася червона калюжа. Простирадло, ковдра, подушка були теж багряного кольору, а запах крові дурманячи бив у голову, змішувався з холодом, лякав... Подих смерті здував думки, стирав майбутнє.
Поруч мертвого, тендітного тіла, на подушці, лежав ніж для м’яса.
Ваше мнение: