Жанр: Лирика: Любовная Прочтений: 0 Посещений: 1667 Дата публикации: 15.10.2006
Міф
Ніч, темна, лагідна ніч зійшла на землю. Своїми чарами вона накрила все навкруги. І тільки де-не-де видно маленькі вогники яскравого світла. То зорі піднялися вгору і почали свій таночок….. а там, за лісами, за річками, над квітучими луками падають на землю сріблясті краплини суму. То сіренька хмаринка плаче. Її сльози омивають землю ще з початку віків… І де впаде та крапелька, там вмить з’являється квітка – чи то ромашка, чи то васильки, чи то медуниці… Але що це?! … здається, що хмаринка ступає по гарячій землі…. її коси ще торкаються неба, а стопа вже - на землі. Мабуть це примара чарівної ночі, але ні, це справжня дівчина і сум її теж справжній… велика туга накрила її серце… вона б з радістю віддала б свою душу дияволу аби тільки ще раз побачити його. Кохання моє, Вітер, прийди до мене… я чекаю. Злі чари роз’єднали нас, я вдень хмаринка - ти людина; вночі ти вітер, … я страждаю… Вітер дмухає в обличчя, ворушить моє волосся.. Навіть зараз, ти далеко, а кохання так близьке…