Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 serje star - останє протистояння стр.1-12 
   
Жанр: Проза: Фантастика
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 695
Дата публикации: 6.2.2011

Ближайшее будущее, мир на грани уничтожения, угроза коснулась Украины, но Украина будущего - страна мечты с высоким уровнем развития, украинскому народу удаётся спасти и себя, и всю цивилизацию. авторские права есть. рабочая версия извиняюсь за неотредактированный текст















Яр Тополя


Останє протистояння


Частина перша


Українець

стр.1-12



























Солодкий весняний вітерець весело та м\'яко гладить юне листя черешень, вони стоять на окраїні хуторка в декілька хат біля розбитої недавніми зливами грунтової дороги купаючись у вже теплих промінях сонця, що заходить,та наче подружки шепочуть про щось шелестя друг дружці листячком. Молода трава густо слалася до самого лісу, могутні велікани- сосни зустрічали її своїми потужними розлогими колючими гілками. Чути приємний гул хрущів, що лише з\'явилися , вони пролітаючи додають повний колорит українському вечору на Придніпров\'ї. Затишно лежу на пагорбі біля соснового лісу і сумно дивлюся на красу весняного пейзажу, зовсім скоро посеред цієї краси разгориться неприємна картина битви, милуюся природою доки є можливість...
Ми розташувалися на пологій височині трохи нижче її максимуму, перед нами відкритий простір, прострілюється все на 180 градусів, заливні луги плавно переходять у височінь,
а її вневдовзі зустрічає густий сосновий ліс. Це одна з найкращих позицій з тих, що ми зустрічали, ідеальна для маскування, наче знала рідна земля, що ми прийшли обороняти неню від лютіх ворогів та підготувала все необхідне, приховала дивися не дивися нікого не знайдеш. Підготувалися до зустрічі "гостей" за повною програмою з новим репертуаром, отримають вони сьогодні в нас...
Нарешті ми, якщо все складеться вдало отримаємо в свої руки те за чим вже два тижні
наш найтаємніший загін української армії вперто полює незважаючи на протидії ворога.
Думки перервали бойові машини ранкурів (так називають суспільство преподставівшєє себе схоже вище за інших та оголосило війну всім і вся, ранкур - абревіатура від англійського слова "rancour" в перекладі означає "злість"), вони повільно виповзають з-за обрія та рухаються до хутора їх добре видно бо перед нами малозарослий деревами рельєф. "Ну де ж вони..,-говорив я собі та ще дуще надіявся, що ось побачу те що хочу.
"А їх багатенько, авангард міцненький’’, - і якось поміжь фраз в голові само собі прозвучало:
"Невже це вони, ну нарешті". Але ця приємна мить була доволі гіркою, аж чотири об"єкти
рухалися до хуторка, а не один, так це новинка їх озброєння самохідні 38ммові 18ті стовбурні кулемети з розривними динамітними зарядами, у відкритому бою ми з ними
ще не зустрічалися, бачили декілька коли громили залізничні платформи в Білозір"ї місяць тому. Бойові супутники дали достовірну інформацію і це точно завдяки значним втра-там на космічному фронті, так і на орбіті йдуть запеклі бої бо дуже потрібно кожній зі сто-
рін мати всі дані про ворога. Білозірря захвачене"ранкурами" його відразу зробили своїм опорним пунктом, з нього вони напевно підуть на містечко Смела, тепер це вже зрозуміло тому доказ цей авангард. Голоси бійців зазвучали в навушниках за них."Бойова готовність,-скомандував загону,-вийдуть за хутір влаштуєм їм м"ясорубку, діємо за планом бажаю всім нам успіху...",-щось в свідомості мені стукало, інтуіція досвіду торсала мій мозок, якось воно не так. Ранкури зазвичай новітню зброю не тримають в пере-
дових частинах особливо в авангардах, а тут є, та й авангард на мою думку дивний йде не на важливі стратегічні цілі - напрямок невеличкі поселення у заболоченій місце-
вості, та й сили не більш ніж тисяча, для них це мізер. До бою залишалось декілька хви-
лин і я швидко поринув у красу бо може в останнє. ..М\'яка лугова трава приємно тор-
калась мого обличчя, я правою щокою поводив по неї і теплий жар землі разгоря-
ченной за день травневим щедрим сонцем немов обійняв мене, від задоволення за-крив очі і відразу б понісся хмаркою до своїх мрій, але...
"Вогонь,-приголомшений від такого несподіваного сюрпризу ворог зупинився і став простою мішенню для кращих стрільців української армії,- бий нещадно". Ворожі БМП
позупинялись та спробували розсередитися, але наші артспеци з загону не дали й по
10ть метрів проїхати, як вони запалали одна за одною, компактні ракетні переносні
комплекси роблять з техніки ворога металобрухт. Ранкури не розуміли звідки ми ве-
демо вогонь та вони й не можуть, наша унікальна зброя не дасть їм такої можли-
вості: вироблена на Дніпропетровському ПМЗ, штурмові гвинтівки беззвучні, безгіль-
зові, приціл якому ще не має аналогу в світі, патрони здатні пробивати за один постріл до 8ми цілей, їх легкість, все це надає нам незрівняну перевагу тому тися-
ча ранкурів нас зовсім не хвилює. Мене хвилює лише гігінтські кулемети, ось во-
ни страшна загроза нам, окрім гігантського кулемета вони озброєні ракетними установками малого класу невідомого нового типа здатні випустити всі заряди
відразу і кожен з них йде на свою мету незалежно від того де вона знаходиться

1
в повітрі, на землі, і при тому, що цілі знаходяться на значній відстані і лише готу-
ються до атаки, вперше вони з\'явилися під час трагічної битви за Черкаси і саме
вони тоді завдали вирішального удару по оточеним захисниках міста знищивши ос-
танні літаки і танки, всіх, це сталося всього місяць назад, нас терміново викликали з північного фронту, щоб все з\'ясувати про це озброєння. Вважаю, що наврядчи наші ракетні засоби зможуть шось з ним вдіяти, щось треба вигадувати інше.
Вся ворожа бойова техніка разом з живою силою, що знаходилась попереду
колони була нами знищена, більша частина сил ранкурів. Ворог зрозумівши своє
положення спробував вийти з вогню, але куди саме не знав тому спробував повернутись до хуторка, зі всієї колони відійшли лише гігінтьскі кулемети, два
танки та біля 200 солдат.
"Непогано,-сказав я в мікрофон всім бійцям загону,- тепер залишалось згідно з
планом захватити ціль". На мить ми припинили вогонь, треба тепер провести насту-
пальну операцію доки ранкури не оговталися. 15ть проти 200 - це цікаво. Як завж-
ди першим кроком снайпери знищили всі доступні цілі, але інші засіли в хатах, а
танки закрили собою ці кулемети поки їх не дістати. Ранкури палили зі всього озброєння навкруги себе у відчаї, навдачу, але її їм не бачити ніколи доки наш загін існує. Але наш план захвату цілі раптом рухнув, добре що ми ще не начали
атаку - ранкурам надійшла суттєва підмога, 8м танків та біля 500 солдатів."Ну, що
це таке нам, хм, прийдеться із цими владнати...-, в навушниках голос артилериста трішки дзеренчав, мабуть від хвилювання,- такої великої операції ми ще не проводили, мене бентежить чи хватитиме боєприпасів командире". "Ситуація склалася
трохи не так, але приказ треба виконати бо окрім нас його більше ніхто не виконає, почули всі, - навсяк випадок проголосив бійцям хоча не треба було, та вже
сказав, таких бійців ніщо не зломе - неню треба визволяти - Україну - мати, тут слів
не треба відчуття - наші керівники,- ну що ти командир ворога знищемо, здобудемо слави,"- це снайпер Северин завірив мене в тому що й так зрозуміло...
Серія потужних вибухів труханули наші позиції, перервали розмову, стиснув губи під-
няв голову, крізь дим, що клубочився чорним димом розсмотрів в повітрі швидко
наближавшихся з надзвукови свистом ланку ранкурівських штурмовіків, випустивши
ще по дві ракети пішли на новий захід, а за ними інша ланка потужно та ефектно
йшли прямо на нас з півночі, їм також не вдалось завдати нам шкоди, але вони
били по нам саме по нашим позиціям, що це невже їм вони стали відомі, такого
ще не було. Звідки авіація, підкриплення все так швидко з"явилось, але це наш
шанс виконати місію, ворог вважає що ми не станемо продовжувати дії, а ми ста-
немо не будемо плясати під їх музику.
"Слухайте приказ, після другого заходу літаків артилеристам приготуватися та зни-
щити їх, як тільки це є починаємо атаку...!
Темні силуети заходили з боку сонця і швидко наближалися, артилеристи зустріли
їх залпом з чотирьох ракет, випущені по ведучій ланці зламали першими двома протиракетну оборону штурмовиків, дві інші попали точно в ціль, один штурмовик
розвалився на частини прямо в повітрі і впав як раз в колону ворога, другий
зробив класний юз біля землі і ефектно промайнув над дахами будинків хутора
залишаючи за собою густий шлейф диму та під гострим кутом вмазався в пагорб
в п\'ятистах метрах від нашого лівого флангу, фонтан полум\'я зметнувся метрів на десять, через декілька секунд вибухнув боєкомплект, уламки розлетілися на всі боки іскривши по ходу польоту, в навушниках чую щасливі голоси бійців. Побачивши що
сталося останні штурмовики від такої несподіванки розлетілися в різні боки прагнучи
уникнути наших ракет, але новий залп дістав ще дві машини, вони звалилися
на бойову техніку, що виповзала з-за хутора, від гігантського вибуху розкуроченні
залишки летіли з величезною швидкістю крізь натовп завдаючи ранкурам великих
втрат.
Ось тобі і на, отримали по шапці, третя ланка штурмовиків не стала дражнити
долю бросили нас атакувати, розвернулись та дали деру. Думка не виходила з го-
лови, як літаки викрили наші позиції, оце питання... Схоже паника захопила ворога,
частина військ відійшла за хутір, а інша менша все ж залишалася на місті, два
танки, гігінтські кулемети та піхота, це найліпша нагода захопити ціль, але знову

2
завадило цьому нове невеличке підкриплення, схожее орієнтуючись саме на те
куди вела вогонь авіація сходу поперли на нас відкривши шалений вогонью. Їх
мала сила довго була нахабною, коли танки запалали, а піхоти залишилось біля
50ти солдат, в цю мить я вирішив замість атаки на хутір взяти під контроль до-
рогу по якій йде підтримка військ ворога. Зробивши щільну димову завісу з під-
ствільних гранатометів, змінили позицію та з ходу атакували противника, що зна-
ходився на шляху, який вів до хутора. Дорога наша, тепер діємо.
Розділивши загін на дві частини, перша - не дає пройти ворогу до хутора, ін-
ша знищує в ньому ранкурів. Зайняв позицію почали операцію. Сутінки швидко
охоплювали місцевість, треба торопитись бо саме в нічь нам потрібно буде ви-
конав завдання повернутись до своіх.
Втрачаючи одного за одним ранкури усвідомили що їм труба спробували вийти
з облоги, те чого я боявся справдилося. Саме гігінтські кулемети стали тою про-
бивною силою, яку ранкури вирішили для цього застосувати. Гігантські кулемети
розгорнувшись та за підтримки танків почали рухатись по дорозі в нашому на-
прямку, а що це їх три, невже один пошкоджений і вони його бросили, при цьому
розкладі можно уникнути бою, але цього зробити ми вже не встигли. Такого ми
ще не бачили, кулеметні стволи з шумом обертались випускаючи свої смертельні
заряди, туди куди вони потрапляли все було перелопачено та випалено. Три гігінт-
ські кулемети перед себе полосу вогню, ми спробували своіми артустановками
щось вдіяти, але жодна з ракет не досягла цілі бо були знищені протидією ці-
єї новітньої зброї ворога, ранкури швидко відмітив позицію артилеристів та нанес-
ли вдар у відповідь. Там де знаходились хлопці пройшла смертельна полоса, моє
серце облилось кров"ю, невже загинули, ми усі зрозуміли своє становище і тому
будемо давати бій не на життя, а на дещо інше тому що дітися від цього вже
не можливо.
Артилеристи не відповідали, взагалі щось з внутрішнім радіозв"язком робиться,
весь час поміхи, бійці запитували як далі діяти я відповів, що ціль перед нами й
вона буде наша. Ми приготували магнітні міни це едина наша надія знищити їх.
Події розгорталися дуже швидко ледве відсікши піхоту ворога від гігантських кулеметів, як насіли танки, піхота була знищена, а ось вража бронетехніка пішла
напролом бо іншого шляху в них не було рельєф місцевості не дозволяв. Ми прий-
няли прямий удар, зв"зок зовсім зник і все що навкруги було змішалось, земля,
вогонь, дим. Танки прорвались, а ось велетні тримайте, перші два пройшли повз
мене, третій ось в метрах 5ти, я взвів на півхвилину затримку на магнітній міні
та жбурнув її, вона вдало примагнитилась до корми, не встиг я зрадіти як вона
взорвалася, та " що таке" промайнуло в голові, мене кинуло, бросило, обдало таким
жаром, осколками, впав вдарившись об щось головою, скрізь поплившее сознание
побачив, як вибух потряс машину, заіскрив раптом зупинився гігантський 8ми стволь-
ний кулемет, величезний ствол крутившись з гуркотом впав на свою підставку зі страш-
ним гуркотом розбив її, як гарно для мого сердця палає ворожа ненависна техніка, але организм не витримав болю від взрива і я знепритомнів...
...М\'яка лугова трава приємно торкалася мого обличчя, я правою щокою присло- нився до неї і теплий жар землі разпаленою за день травневим щедрим сонцем немов обійняв мене, від задоволення закрив очі і відразу понісся хмаркою до своїх мрій, але не надовго...
Від забуття мене вивів якийсь рух на моїй лівій щоці, о метелик - спокійно сидів на ній і мацав своїм хоботком лоскочучи шкіру, він не збирався відлітати і я став спостерігати за ним у віддзеркаленні оптики...
Опритомнів боляче, голова наче зараз вибухне: "А тепер я в реальності, метелики
мене схоже розтормошили у забутті, а це що...". Було вже темно, зірки палали наді
мною, лежав та скрізь біль дивився на них усвідомлюючи та ледве вірю собі, що живий... Трохи оговтавшись розглядівся навкруги, хоч і ніч, але бачно, вибравшись
по трохи майже з під землі, наполовину мене закидало нею, зрозумів що ніченька
трохи свіженька і вона дала мені бодьорості, що ж тут було, куди всі поділися, нема
ні своїх, ні інших. Поле бою було у мене на ладоні, прямо переді мною - розкуро-
чений гігантський кулемет, далі в напрямку хутора те що, я вже бачив до знепри-

3
томнення, а ось від нього один з тих танків, вони ж наче вирвалися, стояв зни-
щений, схоже він чогось повертався. Наче електричний струм пронзив мене раптом
з"явившийся шум у навушниках, серед поміх розчув голос дівчини, який же я щас-
ливий її чути. "Хтось мене чує відповідайте хлопці," - її зневірений голос у своєму
прагнені шукав безнадію у ефірі, я подумав як вона зрадіє моєму голосу. "Красу-
ня моя я живий," - ледь впізнавши свій голос сам, охрип від спраги та пилу по-
трапившому в рот, промовив їй негучно. "Невже...",- вона заплакала, в ефірі шум та
біль дівчини. Я сказав де знаходжусь, з загону залишилось разом зі мной четверо,
вони беззвучно відшукали в темряві мене, ми дивились друг на друга розуміючи
без слів яких втрат ми зазнали, Катюша, Інга, Северин та я сиділи в воронці пере-
живали все це. "Треба уходити, доробимо те за чим прийшли та гайда,- сказав я
дивлячись на них,- спочатку поховаємо героїв, а потім взкриємо цю бляшанку",-
та кивнув в бік сталевого монстра".
Біля часу переносили бійців до місця їх останього притулку. Хлопців поховали
під величезною величною сосною, м\'яка земелька ніжно прийняла їх до себе, поклали
акуратно до них поряд артустановку, автомати, все що залишилося від стрілецької
зброї, укрили своїми спец накидками і присипали ріднесенькою землею, замаскували,
могутні гілки накрили м\'якою хвоєю і приховали місце.”Спецзагін Гетьманської гвар-
дії струмко, - вишикувавшись по струнці як один дивляться мені в очі, - рівняння на
стяг”. Невеликий телескопічний шток виставив з мого автомата і подхвачений тихим
північно-західним вітром весело затріпався український прапор, разом з ним дружно
колишаться шведська та іранська стрічка: ”Сьогодні за свободу України, за сво-
боду всієї нашої планети Земля, загинули наші товариші, склали свої світл і голови
справжніми героями, а найголовніше справжніми друзями,- у дівчат блищали очі та
щоки від сліз, я дивився на них, немає нічого кращого за сльози красунь по тобі,
виходить прожили життя не даремно, - їх ніхто не замінить, продовжимо битися і
в чотирьох, ніщо нас не зломить, вічна вам слава, ви назавжди залишитесь в на-
ших гарячих серцях!”. Я відмітив кружечок на карті, записав координати місця похо-
вання в планшет, витягнув зі свого рюкзака mp-плеєр, найшов мелодію гімну Укра-
їни виставив 5ти сек. паузу, встав в стрій, неголосно зазвучала мелодія і голос ле-
гендарної Каті Chilly полився джерелом крізь темноту нічного лісу.
З негасимим гнівом я з Северином рушили в напрямок гігантського кулемета, той
що я завалив, він був дуже пошкоджений і потрапити в середину не мали ніякої
можливості, тому взяли з нього зразки броні, Северин зрізав мінілазером шматки з
різних частин машини. Ті хто керував цим металобрухтом схоже не вибралися на-
ружу, тіл ніде не бачу. "Треба той подивитися, що залишився в хуторі, він наче ці-
лий, цікаво що з ним сталося", - сказав я собі і Северину, він кивнув головой.
Уважно оглянувши зі своїх позицій темний силует приладами нічного бачення вбу-
дованими в автомати обнишпорили кожен метр довкола нього, від ранкурів можна
всього очікувати, взагалі сьогоднішна поведінка ворога здивувула мене, не пам"ятаю
щоб вони залишали свою таємну зброю так, та й чому їх не має нема спроби її
відбити чи знищити, дивно це, невже щось задумали, неприємна думка з"явилась
відразу, схоже на пастку, так, даю 99% що це воно і ще не зрозуміло вдалася
вона їм чи ні. Виложив мої роздуми саперу, він частково погодився, але вирішив
надіятися, що може просто збіг, переконавшись в спокійній обстановці потихеньку
поповзли, наблизившись впритул завмерли і слухали. Однієї перебіжкою досягли
дверей входу в гігантський кулемет, правда вона знаходилася на висоті двох
метрів від нас, до неї вела акуратні блискучі сходи, цікаво, що сходинки блищать
як отпалірованний метал, а на дотик поверхня якась трохи м\'яка, піднялися, послухали, що там усередині - тихо, двері абсолютно гладкі жодних ручок, навіть
нема за що вхопитися, покрутившись та пошаривши по дверях виявили вм\'ятину в
стику між дверима і корпусом, мінер за допомогою мінімонтировки зпробував її сколупнути, ледве натиснув на двері, а вона сама відкрилася і відкрилася назовню сторону, ми ледве втрималися схопившись за сходи, напівповислих нас пронизав виблискуючий біле світло, що вирвався зсередини, в його промені побачили вивалившогося ранкура він гучно впав на землю, як до нічной тиші.."Ну, що пішли...",- киваючи у бік дверей шепнув саперові, він чомусь підморгнув оком.

4
Ми як миші проникли усередину, сильно пахло горілою ізоляцією дротів, дихати
можна, працює вентиляція чути свист вентилятора і відчувається рух повітря,
величезне приміщення відразу поглядом не охопиш, дивилися мовчки. Зовні зов-
сім не видно який тут розгардіяж, башта фактично разділилася на дві частини
тому, що посередині в розколотій стелі торчал шмат крила літака, все ж таки
зачепив. Цікаво, що жоден світильник не розбився, вони розташовані під стелею
по колу всієї башти, світло дуже яскраве. На швидкий погляд башта і в техніч-
ному сенсі розділена на 2 частини, її розділяла посередині вся механіка та
електроніка гігантського кулемета, на наше щастя все це добро від удару кри-
ла було вивернуто навиворіт, покорчена зарядна частина нащетинилася на нас нагромадженням 38мм патронів, а може снарядів. Дальню від нас частину башти
складав закритий пластмасовий щитом боєкомплект, ми дізналися про це з великої
тріщини в ній, з нього блищали боєприпаси, скріплена блискучими з"єднаннями
патрони-снаряди звисали з розбитого затвора до підлоги. Прямо перед нами стояло
зігнуте крісло прямо біля входу, застигле тут вочевидь, коли ранкур зібрався
звідси дриснути, а може його на ньому немнуча доля тих хто позарився на
українську земельку. Ми втупилися на підлогу він весь в бороздках, вони з\'єдну-
валися і розходилися в різні боки, в одну з них вбудоване це крісло, схоже воно по
ним переміщувалося по всій башті, на правій ручці крісла віднилися кнопки -
виходить це керування. Я натиснув кнопку червоного кольору і крісло з приємним
таким звуком понеслося та зупинилось перед системою керування, яка виблиску-
валася різнокольоровими кнопками і працюючим величезним монітором."Я таке
бачив лише у фантастичних фільмах, "з ким же ми воюємо командир", - якось з манд-
ражем запитав сапер, я трохи помовчав і відповів:" ти що сам не бачиш з ким,
я сам тепер не знаю з ким, схоже з тими про яких нам не хочеться навіть й
думати", - відповів йому, собі, а про себе: Невже ми насправді на краю прірви,
та невже наш світ не здатен їх зупинити, ой як же ж хочеться помилятись, але
наврядчи ми помиляємось...". На роздуми ми вже не мали часу тому прийня-
лись за справу. Переварив такі враження не втрачаючи часу почали досліджувати
все довкола і брати зразки матеріалів, набравши те, що нас цікавить цілий спеціаль-
ний рюкзак зайнялися електронною інформацією. На моніторі наче насміхаючись
крутився бойовий символ ранкурів, скільки воюємо, а що він значе ніхто не знає -
два сплюснуті чорні круги розташовані один над одним і сполучені прямокутником
білого кольору, в каждй фігурі знаходяться невідомі символи. Клавіатура консолі
якась дивна велика з незрозумілими символами, основні символи не зрозумілі,
а під ними схоже арабські, саме арабські раніше завжди нам зустрічалися у
ворожій техниці. Натиснув ту ж червону кнопку крісло помчало назад до дверей,
переглянувшись зайнялися начебто комп\'ютером, оглянули кожен сантиметр, корпус монолітний, де знаходиться системний блок невідомо, жодних дротів, все ретельно приховано не подберешся ні до чого, понатискували на клавіши жодного результата.
" Схоже десь є запуск системи прихований від нас, потрібно його якось обійти,
що думаєш командире?",-"Якби в нас був гелікоптер ми б всю цю бандуру в
нього засунули і доставили куди треба, тому давай міркувати,"- відповів я. "Так
командире ти влучно підмітив, ми не потрапимо вчасно на місце нашого транс-
портування,- виповнив завдання загін повинен був дістатися місця звідки нас
би переправили за лінію фронта як завжди, а тепер цього не бачити, о 4тій
ранку нам треба там бути тому прийдеться прориватися самим, ті хто побачать,
що нас немає на місці спробують з нами зв"язатися по рації, не зможуть, ви-
рішать, що загинули, почекають ще пару годин під страхом, що їх самих вия-
влять та знищать та полетять собі з великим жалем за нас,- так в нас не буде
гелікоптера,"- сказав я уявляючи собі, що нас чекає. Провозившись зрозуміли,
де саме знаходяться електронні накопичувачі інформації, та вирішили їх прос-
то вирубати, тому що даже нашому хакеру, сапер в нас ще й хакер, та й
мінер височайшого рівня, не вдалося втруритися в систему та зкачати бази да-
них. Сапер почав роботу, розплавлена пластмаса цівкою потекла по стінці з вигляду неприступному корпусу."Порядок командир як плавлений сирок розрізати", -обережно відкоркували загадковий блок, попорпавшись ми знайшли усередині ящика додаткову знову закриту нішу, ми знайшли накопичувачі інформації. Розтрощив електронну ма-
5
шину витягли два жорсткі диски, задоволені результатом ми поклали їх в рюкзак.
Але нас зацікавило ще дещо, знищивши комп\'ютер ми ніяк не вплинули на роботу
систем бойової машини, це дуже нас здивувало, хоч ми давно не дивуємось
ранкурівськім дивацтвам і віднеслися до цього спокійно, і продовжили свої досліджен-
ня. Наші пошуки завершилися знахідкою ще двох мінідисків на яких є може дані
про самого гіганта, але знахідка обернулася для нас катастрофою. Видерши їх з тех-
ніки на головному моніторі почалися якісь зміни, символ ранкурів на екрані зупини-
лися, до цього він зухвало вертівся, консоль засвітилася переливаючись дрібними розрядами статичної електрики усередині своєї напівпрозорої структури. Лампи освітлення заблимали й залунав тихо переривистий звук, виламавши з консолі частини елементів, різну дрібноту і тепер вже повністю задоволені вирішили забратися звідси,
тим паче, що підозрілий звук все прискорювався, "оце диво дивись,- ткнув мені рюк-
зак я побачив, що багато чого після вилучення зі свого місця до нашого здивування
й надалі продовжувало світитися, - з-за цих цяцянок які ми збираємо ось вже пів-
року скільки народу полягло, невже думають нас так легко здолати, нехай поки
їхня бере, але бити ми вже Їх вміємо...". Северин не встиг добалакати свою промову, він кивнув в бік монітора, на моніторі почався видно якийсь відлік, неві-
домі символи швидко закрутились, ми миттю вистрибнули з гігантського кулемета,
м\'яко приземлившись на рихлу від боя землю, інстинктивно побігли якнайшвидше,
ледь встигли й 50ти метрів промчати, як позаду нас земля стряслася від вибуху,
вибухова хвиля збила."Ти цілий, - запитав я у Северина, ледве ворочавши язика, мутна голова від вибуху на мить не давала зосередитись, витряхнувши голову
від землі подивився витираючи очі у бік друга. "Цілий командире", - дивлячись
на уламки бойової машини відповів він. Прийшовши в норму сапер зайнявся
своєю улюбленою справою, зробе на уламках графіті, я йому підсвітив, пів-
житомира в його шедеврах. "Супер, ти неперевершений, напомацки зробити диво,- дивуючись його таланту сказав йому, запорізький козак давить ногою потвору з надписом "ранкур", нижче підпис автора, - ну що тепер можна йти, гайда звідси".
Малими перебіганнями добрались до дівчат, вони дуже хвилювалися за нас, "після вибуху ми не знали, що й думати",- ледь чутно почув голос Каті, я побачив її силует в напрямку слів, так її голос зараз важко впізнати, дівчата за цей день втратили дуже близьких друзів, яких вже не повернути, ми четверо останні з великого колись таємного загону гетьманської гвардії, поки ще живі.
Навколо тиша, сумні та гіркі почуття збивали з рівноваги, але мій мозок три-
має мене в руслі цілі, яку треба виконати, ми розуміли що в нас мізерні шанси
вийти живими до своїх, тиша говорить про це, ворог чекає на нас, ранкури підсу-
нули нам те, що нам треба для того щоб остаточно з нами покінчити й забути
про нас.
Ми обговорили це між собою, та як нам діяти, подивились на обладнання що ще працює, вцілілий радар тепловиявлення на щастя вимкнувся і зелене світло
на маленькому екрані запевнело нас, що в радіусі двох кілометрів взагалі нічого
здатного виділяти достатньо тепла немає. Зі зброї штурмові гвинтівки з достатньою
кількістю набоїв, прилади нічного бачення вбудовані в їх приціли, та ті що кріплять-
ся на каску чи пілотку, гранати, та пристрій здатний виводити зі строю електроніку ворога в радіусі 500 метрів, ножі, димові шашки.
На годиннику 00.26 вже нового дня, ми вирушили в страшний путь в чотирьох,
ми зробимо все щоб гибель хлопців була не даремною, один за одним неспішно зникли розчинилися серед сосен. Максимальну швидкість руху в густо зарослому лісі розвинути не удалося, навіть з приладами нічного бачення розглянути вільний простір в зеленому фоні дуже складно, просувалися повільно фактично напролом.
Чагарники і молоді дерева чіплялися за одяг і зброю, інколи не сильно дряпаючись за руки і обличчя, прилади нічного бачення оберігали наші очі, добре що майже всі боєприпаси витратили, а то б і зовсім застрягли.
Йшли всю ніч майже п\'ять годин без передиху прямо на схід уздовж річки на відстані п\'яти кілометрів від Тясміна, за годину до сходу сонця все ж здолавши біля 10км вирішили зробити привал, відпочинемо пару годин, дівчата та Северин добре вимоталися, я ж відчував себе бадьоро, останні два кілометри мені як би не війна
мені б почав подобатися цей марафон по нічному лісу. Місце для привалу підібрали
6
відповідне, чагарник майже вже зник і ліс став проглядатися далеко углиб,
помістилися в невеликий яр густо завалений опалою ароматно пахучою хвоєю, а найголовніше те, що поряд з ним протікає струмок з джерельною водою, у яру
ворожі пристрої тепловиявлення будуть безсилі, дивно але й досі ворога ми не виявили. Напившись бадьорої води, затишно влаштувавшись друг до дружки лягли
відпочити, я встав до варти, спати мені зовсім не хотілося, ліг на край яру придивлявся та вслухувався в безмежність лісу намагаючись виявити що-небудь підозріле, подивився на годинник 3.50 ранку, місце повернення зараз так далеко, як
до космоса, а до нього усього 10км, нічого не поробиш. Через годину світатиме,
ребятам треба виспатися перед буревієм, зараз поспішати це наша погибель, а ось
потихеньку може все й обійдеться. Не встиг навіть нормально помилуватися ран-
ком, як десь далеко загуркотіли вибухи, я від гніву ліг на спину і глянув на зо-
рі, "карамба, та що ж це таке, вони чекали нас на нашому місці, наші гелікоптери
попали у засідку ранкурів",- голова закипала від питань, яких й так вже зібралося, зорі такі яскраві та несуть таку загрозу, якщо ранкури це вони чи здолаємо ми їх,
невже все йде до нашого знищення, що думати, думай чи міркуй, а все одно
війна це наша головна справа тепер надовго, чи може до кінця. Звуки бою чулися
28 хвилин, потім стихло, чомусь я знав хто переміг в сутиці, такий сум мене взяв,
що хотілося на все це забить та погуляти в останнє, а потім нехай, як попре. Від-
разу забив на варту, зліз з нахилу та ліг вставив навушники у вуха, улюблена музика наперекір інстинкту самозбереження трохи розрядила цю скажену мить...

Йде травень 2048го року, вже цілих 1.5ра роки планета охоплена жорстокою війною з невідомим суспільством, що прагне знищити цивілізацію людей, на території трьох материків йде повне винищування всіх людей, що потрапили в приціл загадкової армії, так за цей час ніхто не дав хоч якогось пояснення, чому ранкури хочуть нас знищити . Все почалося 20го грудня 2046го року, цей день міг стати навпаки початком вічної дружби і щасливого життя на всій планеті Земля. Ніхто
навіть уявити не міг, що грандіозне економічне зрастання Азії приведе до краху
системи під назвою цивілізація, але зрозуміло тим хто воює з ранкурами, що
перед нами не араби, не мусульмани, це щось інше діє під лічиною бідолаш-
ної Азії, схоже відповіді ми знайдемо в разі нашої перемоги, але в це щось мало
віриться покищо, наші армії поки що не знають смак перемоги над ранкурами.
До цього часу за період починаючи з 2024го по 2046ий рік економіки країн всієї планети виросли до не баченого раніше високого рівня, цьому сприяли країни ЄС, США, Японія і найголовнішу і вирішальнішу роль зіграло ОАД (об\'єднання азіатських держав).У період з 2024го по 2029ий в азіатському регіоні почався економічний і технічний бум, вони призвели до технічної революції в цьому регіоні, а він привів до фантастичного зростання економік всіх країн цієї частини світу від Туреччини до Папуа Нова Гвінея, особливо виділялися Іран, Туреччина, ОАЕ, Саудівська Аравія, Ірак, Малазія, Оман, вони стали самими передовими, локомотивами що тягнули вперед до технічного і соціального високорозвиненого життя всю Азію.
Завзятість і прагнення урядів і народів азіатських країн привели до бажаного поперед- ньому досягненню 50%ов країн Азії досягли до 2029го року европейського рівня життя, підсумком срьезного результату став форум азіатських держав, форум відбувся в столиці Індії Делі, 28ім держав взяло в нім участь, найголовнішим питанням зборів стало вирішення глобальних питань регіону - досягнення всіма країнами високоцивілізованого технічного і соціального життя, несподіваним результатом форуму стало формування нового величезного єдиного економічного і культурного простору, 28 держав прийняли рішення злитися в одну структуру для досягнення задуманого, після двотижневого форуму з\'явився новий економічно-політичний простір на планеті - Коаліція незалежних азіатських держав - КНАД, для Азії починався щасливий час, швидше за все вперше за всю її історію. З 2029го по 2031ий роки в КНАГ йшов період стабілізації і налагодження економічних і соціальних взаємин, головним досягненням став рівномірний розподіл корисних копалини, трудових і інтелектуальних ресурсів, коаліція жила загальною справою і все йшло як потрібно. Вміло ведучи економічну політику КНАД вдалося накопити і застосувати в справу величезні кошти, особлива увага приділялася до транспортної інфраструктури,
7
побудовані автомобільні багатосмугові автобани, головним азіатським автомобільним зв\'язком став автобан Стамбул-Сінгапур, гігантський стрибок стався в залізничному транспорті, магістралі швидкісних поїздів аналогічних ЄВРО-4 і ЄВРО-5 зв\'язали всі столиці країн, крупні економічні і промислові центри в єдину структуру взаємовигідних взаємин, перлиною та гордістю КНАД став цивільний повітряний флот, всі літаки вироблені на власних авіазаводах і вони одні з найкращих в
світі. Азіатські державні авіаційні компанії об\'єдналися в "Air Azia" і компанія стала головною по повітряних перевезеннях у всьому азіатському регіоні, флагманом компанії став реактивний 4х моторний аеробус іранський розробки і виробництва Azia - 385 Tegeran місткість - 385ть пасажирів, швидкість 980 км. за годину.Добре розвинена транспортна інфраструктура дозволила реалізувати все задумане.
Всі маленькі поселення та всі крупні міста Азії від Стамбулу до портових сіл, які знаходяться на східному побережжі Папуа-Нової Гвінєї нестримно розвивалися соціально і промислово, до 2032 року КНАД повністю досягла всіх цілей і на щастя громадян всієї планети частина світу Азія стала взірцем стабільності та безпеки. Природно, що всі країни які знаходяться в басейні Індійського океану теж потрапили в круговорот розвитку життя, цьому сприяли самі країни КНАД, особливо активно ними освоювався ринок африканських країн розташованих в океану, повезло Сомалі, у розвиток її економіки країни КНАД вклали головні свої вільні кошти розташувавши на території найсучасніші промислові об"єкти, які гарантували всьому населенню Сомалі робочі місця з високою заробітною платою і відповідно достаток, нормальне перспективне сучасне життя.
Пам"ятаю, як тоді ми дивувались, я ще ходив тоді у школу, на те що бідолаш-
на Азія так швидко перетворюється на красуню, що дасть фору іншим світам планети, але нажаль це все було прилюдією, через деякий час вся ця краса стала чудовою базою цих ранкурів. Ми раділи за них і мріяли, щоб вона стала як і наша країна місцем здійснення усіх добрих мрій. Разом з цим завжди вітало питання, як це можна так швидко усього досягти, та й ні з того, ні з чого то були на самісенькому дні життя, а тут бах і super, але це питання заглушалося бажан-
ням вірити, що все буде добре...
Країни КНАД досягли серйозного рівня і сталі в один ровень зі всіма країнами високого рівня розвитку в культурній, освітній, промисловій, соціальній і економічній сферах. У 2038ому році відбувся другий форум всіх азіатських країн. Він відбувся в Тегерані, столицю Ірану не взнати, гості, що приїхали з країн зі всієї планети побачили справжній сучасний мегаполіс як Токіо чи Лондон, лише чистий і безпечний, на форумі КНАД підвела підсумки своєї діяльності і досягнень, розробила план подальшого розвитку азіатських країн на найближчих 20ть років, для досягнення всього запланованого країни Азії вирішили перейти на новий рівень взаємин, після довгого тижня нарад і переговорів 28 країн Азії стали одними цілими, монолітом - Об\'єднанням Азіатських Держав (ОАД), на десятки тисяч кілометрів розкинулося нове по сенсу і рівню схожий на Євросоюз простір зі штаб-квартирою в Тегерані.
Зовсім за короткий проміжок часу ОАД сягнула усіх вершин, які досягли перші
країни світу, найкращим показником цього було здійснення освоєння ближнього
космосу ОАД разом з цими країнами - США, Євросоюз, Росія, Китай, Японія. Свій
надсучасніший космодром став головним для виводу космічних кораблей на орбі-
ту... Взагалі під"їом азіатського регіону вплинув на весь світ, особливо на поліп-
пшення екологічної ситуації, в історію нарешті пішли шкідливі виробництва, глузд
нарешті взяв гору, починаючи з 2030го року весь світ перейшов на виключно
електричну енергію в усьому, цьому дала товчок всесвітня організація пошуку
альтернативної енергії, завдяки нажиму організації на США вони отримали зариті
винаходи Тесли та інших геніїв, проведена робота дала світу самодостатню енер-
гетичну електромеханічну установку, единим недоліком якої була часта заміна раз на два місяці електронакопичувачів. Цей пристрій став еталоном на планеті, який
допоміг звести на нівець ті сполуки, що шкодили природі, не треба було спалю-
вати газ, дрова, бензин, нафту, вугілля, щоб зробити те чи іншу життеву потребу
людей, на жаль цей пристрій поки що стосується лише часних споживачів, тому
що гигантські накопичувачі несуть велику загрозу і поки, що не зважаючи на вій-

8
ну шукається ідея винайти спосіб надіїного збереження енергії струму...
Це я згадую уривки з наукових передач, якими я так захоплювався, тридцяті
роки - роки нових ідей, революційних переоцінок фізики та способів отримання
енергії, все йшло до отримання вічного двигуна, але невстигли війна віткинула
все це на потім, хоча може під загрозою знищення він і з"явиться.
В пам"яті летять уривки тумана історії, яка була не просто розвітком нашої циві-
лізації, а чимось іншим що можливо не має нічого спільного з цим розвитком і
стає зрозумілим, що схоже нічого не робиться випадково, все за планом, та за
якоюсь там ціллю, дуже хочеться дізнатися з ким все ж таки ми воюємо. А як
вся планета вважала, що ми на порозі вічного благополуччя, миру, щастя та всьо-
го такого, але ці мрії обірвало те, що сталося в грудні 2046го році на самому на березі Червоного моря. В загалі цивілізація знаходилась перед катастрофою в
найомріянішій дійсністі, мир, дружба, безмежні плани, про воєнні конфлікти було
давно покінчено, живи та радій, скільки я вже воюю, а все трохи ще є те відчут-
тя того потрясіння коли стало остаточно зрозуміло, що сталось, в голові це ніяк
не укладалося, але зараз потрохи мозайка починається складатися і починаєшь
розуміти кому це насамперед потрібно. А якщо я почну згадувати, яка була
до війни Україна-неня, серце може не витримати від відчуття втрати країни мрій,
якщо дивлячись на ті обставини, які починають вказувати на кінець нашого краю,
зрозуміло сражаться будемо до останнього козака та козачки, але як гірко це
усвідомлювати, дуже хочу надіятися на те що наш отряд допоможе нашому уряду знайти новий тип зброї, щоб зупинити цей жах, всі вірять в Гетьмана України і ми все зробимо заради порятунку нашої Батьківщини. Так наша Бать-
ківщина, яка ж вона була перед війной, молода красуня в самому соку, якщо можна порівняти, вже 28 років Україна йде безперервним шляхом розвітку. Саме
так 28 років по тому 2020му році відбулася молодіжна революція, це був диво-
вижний вибух молодіжної енергії, якому передувала ціла епоха боротьби молоді
за у прямому слові за своє існування в нашій країні. Після остаточного краху
україниської економіки завдяки деспотичному викачуванню олігархами всіх коштів з країни у 2013му році ООН визнала Україну не здатну бути самостійним осеред-
ком українського народу, це призвело до великих заворушень по країні наслід-
ком чого ООН ввела миротворчі сили щоб зупинити кровопроліття, народ та вла-
да стали заклятими ворогами. На цьому тлі виникла ультраправа молодіжна органі-
зація керівником та лідером якої був майбутній Гетьман України. Довгих сім років
йшла боротьба української молоді за своє майбутнє жага вирватися зі злиднів в
які їх загнала влада давала їм силу що до здійснення своєї мрії - відвоювати
рідну українську землю від "загарбників", які поставили її на коліна перед світом
з простягнутою рукою жебрачки. Піком боротьби став 2020ий рік, коли нарешті світ
визнав молодіжний рух політичною силою, яка не загрожує мирному життю країни
та може піти на вибори у верховну раду та президента, нарешті український на-
род затамувавши подих чекав довгоочікувану перемогу правди та глузду над
темрявою, що майже знищила український дух та самосвідомість. І ось 22го жовт-
ня 2020го року сталася історична подія - Україна отримала українське правитель-
ство та президента. Правлячою партією став "Молодіжний Рух", а президентом
став наймолодчий у світі керівник країни 28ми річний хлопець з Запоріжжя, який
згодом став Великим Гетьманом України. Так це була революція яка поділила
історію нашого краю на дві частини - жах що минув, та щастя яке розпочалося і
поки ще є дійсністю. Яка жахлива думка в"ється в голові, що всі ці пристрасті,
боротьба, взагалі життя нашої країни, все може просто накритися і стати забвен-
ням назавжди і що для тих хто хоче повністю знищити людську цівілізацію це
нічого не значить, просто пустий звук, який не вартий уваги, наче лягушка з"їдає
комаху і вона щаслива лише тому, що сита і може далі жити зовсім не зважаю-
чи на його смерть. Це так і є, якщо це те, що я думаю, та у всякому разі ми
будемо надіятися на щасливу козацьку долю, це так по-дітячи, мріяти та надіяти-
ся не зважаючи ні на що і це добре бо без цього ми б вже давно програли б
битву за Україну, а так ми все ж б"ємо ранкурів по вусах...
Мені чомусь так сладко стало від спогадів та почуттів, відчуваю себе людиною
Землі - відчуття таке багате, велике, відповідальне, дуже тонке, і я відчуваю що саме
9
від мене та всіх землян зараз залежить доля природи, яка відтворила нас
саме для цього захищати її і гарантувати безпроблемне майбутнє. Майже п"ята
година ранку, ліс вже прокидається, він говорить мовою птахів, звірів, дерев, росою,
що рясно звисає з гілок, а я тихо насолоджуюсь красою, трохи щиме в серці
за долю цієї краси і знов хвиля спогадів накатилася та засіли в моїх думках...
Мені та моєму поколінну пощастило родитись вже за часів правління Гетьма-
на, всім з мого загону було від 18ти до 23х років, я народився у 2028му році
в Дніпропетровську в чудовому місті на Дніпрі, коли я вже мав анализуючий
вік я відчув, як добре жити на Україні. Диктатура здорового глузду, добра, справед-
ливості, честі давала шанс жити лише добрим людям іншим не було місця в кра-
їні, так саме диктатура правльочого молодіжного руху підняла з колін країну і да-
ла відсічь усьому загарбницькому світу, нажаль світ дивився на Україну, як на
безкоштовний пиріг, але цьому було покладено край, Гетьманська Україна згідно
з планом молодіжного руху почала розбудову країни з попілу, відразу після пере-
моги без усяких виборів були повністю змінені керівники усіх гілок влади, посади
зайняли еМрухівці, всім їм було не більше 35ти років, на виконуючи посади були
призначені на конкурсній чесній основі молоді люди, конкурси проводилися в пря-
мому ефірі по телебаченню без усякої фальші. Коли влада була повністю в руках переможців, до речі велику роль в перемозі молодіжного руху стала підтримка великої частини української армії, яка перейшла на бік бунтивників, це не дивно бо в армії - молодь, а міліція не стала цьому заважати, у кого зброя той і прав, звісно
це зайняло багато часу вибори відбулися першого березня, а повний контроль кра-
їни відбувся 25го жовтня 2020го року, цього дня офіціальним лідером України
став Гетьман України, а країна стала Гетьманською українською республікою. Гілки
влади : Гетьман - правительство - міністерства - виконуючий апарат плюс незалежні
контролери народу - депутати, статут депутата було змінено, його можна порівняти,
як шерифа на дикому заході, абсолютно незалежні представники народу, в кожній
області їх було п"ять, їх роль в суспільстві стала дуже важливою майже рятівна.
Країна жила по жорсткому плану, який я цьому свідок став правильним шляхом
для досягнення щастя, головна ціль якого - будивництво абсолютно незалежної
внутрішної економіки, яка дасть справжню незалежність Україні, для цього країна
має все. У 2034му році пішов у школу, закінчивши її в 2044му я вийшов маючи
багату освіту, три спеціальності (водій усіх класів, професійний програмист та електромонтажник 3го розряду), без цього почати самостійне життя не реально, та
на додачу 4ри місячна армійська підготовка, так ми виходили у життя повністю
до нього готовими, а далі вибирай стежку по своєму бажанню, але нажаль у 2046
році розпочалася ця війна. Все для мене, моїх друзів, для країни так гарно починалось, а теперь хто знає, але я думаю, що такого ворога може перемогти дійсно така країна як наша, сильна, українці як одна людина сплочені, інтелектульно, фізично та матеріально підкована нація...
П"ята тридцять ранку, м\'яко-жовті промені ранкового сонця дружно вливалися
в ще нічні сутінки густого лісу і розбавивши їх в світлі тони почали новий день. Миттєво випала роса і гірляндами повисла на всьому, набравши максимальну масу вологи росинки переливаючись разноцвіттям діамантів спрямовувалися вниз і весь ліс м\'яко зашарудів приймаючи водну процедуру весняного ранку.
Довартувався що вже й мені спати захотілося, але поки що нажаль не прий-
деться насолодитися забуттям. " Да, дивні тут за красою міста, якщо останусь жи-
вим приїду помилуюсь в спокійній обстановці", - про себе говорив я, але посміхав-
ся на скоріш за все безнадійність моїх бажань, зараз потрібно зорієнтуватись на місцевості і обміркувати як саме виходити, точніше прориватися, ранкурі так нас
не відпустять. За допомогою того ж радару, що веде моніторінг місцевості, в ньо-
му є функція супутникової навігації на місцевосці, пробний сигнал на супутник
дав відбій, схоже ций супутник вже в історії, лише на четвертий раз відізвався
супутник-розвідник і дав необхідні дані. Йти нам потрібно на схід, до річки Тясмін,
на її рубежі знаходиться передова українських військ, а за нею лише 20ть км
до міста Чигирін, а до самої річки біля 25ти км, усього 10ть годин неспішного
руху, я подивився в бік нашого шляху, так неспішного, хм а ми швидше й не
зможемо тому що тритина цієї місцевості - це болота та трясовина, вони виник-
10
ли після серйозної аварії на Канівській ГЕС в 2014му році, зруйнувався один з водовідводів греблі довелося скинути велику частину води в Кременьчуцкє водосховище, 25% від загального об\'єму Канівського водосховища, із-за піднімання горизонту води, природньо, піднявся рівень грунтових вод і в 5 подальших років сталося заболочування всієї місцевості в радіусі від 10 до 35 кілометрів, в меншій міри цьому піддався західний берег Дніпра і у величезній східний. ГЕС давно вже відремонтована, а вода не квапиться до своїх колишніх наземних і підземних берегів. "Ну що ж підем туди, головне не поспішати зараз наша зброя - це вит-
римка, виявити себе можна на дрібниці, курс я тепер знаю, підем вдень це найбез-
печніший час для нас, ранкури якщо нас шукають то ми їх самі знайдем і спробуємо просочитися крізь них до своїх, а зараз поки тихо можна й подрімати",-
сам з собою радячись міркував знаючи наперед, що напевне станеться, відкинув-
шись на м"яку хвою зручно вмостившись уявив, як це може бути й відразу се-
бе зупинив, ні станеться так як ми захочемо і досі сушити голову, я подивився
на красунь і зітхнув, вони спали міцно, їм було добре й затишно у сні, бо лише у сні вони могли бути в цілковитій іграшковій безпеці. Прокинувся біля вось-
мої, відразу подивився на радар все добре, зелений світ заспокійливо говорив про
безпеку, добре, але його потрібно підзарядити, сон безумовно додає сил, насолод-
жуючись свіжістю тіла підповз до пристрою, відкинув задню кришку та витяг сонячну батарею, радар став заряджатися, як зарядиться треба наповнити енергією
нашу зброю, без неї наші приціли будуть не спроможні. На це потрібне біля часу.
Прокинулись мої бойові товарищи, потрохи в"їзжаючи в дійсність почався і для
них їх день, привітавшись з добрим ранком з чорним присмаком можливо остан-
нього, почали готуватись у подорож. Привівши себе в порядок, перевіривши аму-
ніцію, поснідавши сухим пайком та запивши домашнім вином, зі мною завжди
є фляга в супереч наказам батькове вино, привожу як їжджу додому тому в нашому штабі завжди стоїть 25ть літрів нектару, треба вирушати. "Отряд струмко,-
скомандував я, вони стояли дивлячись мені в очі, за час який ми вже разом
воюємо я вже знав що мої бійці мені говорять без слів, але мені потрібно було
щось сказати для піднятя духу, - нас залишилось четверо, наше завдання на цю мить доставити до своїх цей рюкзак з зразками, в наших руках нова зброя, но-
ва надія, щось що зможе зупинити ворога, та в наших руках наші життя, ми ос-
танні з бійців секретного загону, а я останній його командир і якщо ми вийде-
мо зі смертельного кола то загін не зникне, як бойова частина і не зникне пам"-
ять о загиблих героях, хоч один з нас повинен дійти до своїх".
Я і Северин йшли першими за нами метрів за 25ть йшли дівчата, як тіні
беззвучно ми мінливо просувалися вперед. Пройшли 5ть км і зустрілись зі свої-
ми "друзями", я не помилився нас чекають, радар не помилився показавши воро-
же тепло, ми не боячись себе засвітити, ми одягнені поверх основної форми маскуючими накидками, які регулюють тепловиділення і роблять нас невидимими
для їх радарів, в них такого нема і тому це наш суперплюс, 2км майже повзком впритул наблизились до ворога. Радар показував невелике скупчення ранкурів, ми
візуально наблизились, хм, ми виповзли на межу - це протипожежна смуга, ми тро-
хи зраділи тому що схоже ми зробимо нашу стару нашу витівку, виманимо їх
на це відкритий простір, викосимо і спокійно пройдем далі. Переглянувшись почали здійснювати задумане, Северин встановив пристрій гучномовець на відстані від
нас біля 500 метрів, сам повернувся і зайняв позицію, через 10ть хвилин застрікотів кулемет, ранкури відразу клюнули на це, їх було біля 50ти, 48 відразу
лягли на борозенках залишених колись плугом трактора, двох виловили дівчата
двома блискучими пострілами і все шлях відкрито. Ми підійшли до тих двох, це
командири,"Ви нічого не помічаєте,- запитав у всіх Северин, - якщо це збіг то во-
ни близнюки, а що ж може бути іншим,- відповіла собі і нам Інга, я подивився на
цю красуню і знов здивувався, що вона на війні--, за неординарну бойову кмітливість і відвагу проявлену в битвах за Малу Азію в добровольчому Шведському корпусі у складі об\'едененних сил НАТО і ОАД, за героїчну оборону
України у складі нашої армії, з відома шведського уряду її направили в наш секретний загін,- Можливо, але це зараз не важливо...", - констатував я і ми пішли далі при-
хопивши з собою кожний по автомату та набоїв, скорішь за все вони дуже
11
знадобляться, в ближньому бою наша зброя може бути пошкоджена тому ми в
цьому випадку використовуємо трофеї, тягти усю амуніцію яка може знадобитись
важкувато, беремо все що треба у ворога, я вважаю що гонятися за нашим ма-
леньким загоном ранкури можуть частково і за те що ми так нахабно використо-
вуємо їх зброю, взагалі якщо скласти до купи наші дії то ми так добряче вси-пали цим покидькам, що можливо ми їм вже маримось усюди, вирішили покін-
чити раз і назавжди, але цього ніколи не станеться. Вирушаючи ми знали, що знищених знайдуть ранкури і за нами почнеться гонитва, але без цього не обійтися, зараз у нас є час піти якнайдалі. Десь через півчаса ми дізналися про це, гур-
кіт ворожих гвинтокрилів тепер стали нашими супутниками, за нашими спинами
то гучно, то ні вони проводили моніторінг нашого місцезнаходження, коли ворог
прорахує наш маршрут тоді дійсно приймуться за нас. Ми рухалися з крейсерською швидкістю усього біля 3х км за годину, ліс не давав нам бігти,
труднопрохідні чагарники, що тут поробиш. Привал зробили вимотавшись повністю,
попадали трохи перепочить і далі. Поглянув на годинник 15.18, коли ми йшли то майже не розмовляли, кожен знаходився в собі думав про своє і зараз все мов-
чки. Я йшов попереду і весь час обертався дивився на них, зустрічалися поглядами, зараз теж, дівчата зовсім вимоталися, нічого залишилося пройти усього км-ів 10ть скоро відпочинуть. Потрібно якнайскоріше добратися до болот і вважай все гаразд. До 16.00 ми добралися до перших ознак болот, вони починаються, ми зупинились, щоб обговорити наші дії в різних обставинах, до нашого щастя ран-
кури більше нам не попадалися, а от гвинтокрили нам вже набридли. Нам до цього кілька разів доводилося стикатися з болотами правда не такими великими, але на цей раз нам прийдеться здолати досить тривалу область неглибоких боліт і рідкої, але небезпечної трясовини. Передболотиста місцевість зайняла всю мою увагу, ліс майже зовсім став рідким і навіть з\'явилися листяні дерева, лісок давав добру тінь і сонечко не припікало, а приємно гріло наш загін. Здивувався різноманітністю рослин зростаючих тут, видно на хорошу приживаність і розвиток впливає тутешній предболосистий вологий мікроклімат, вологість і стабільність температури дає хорошу можливість розвинутись потрапляючому сюди насінню, їх приносять вітер і птиці,
втрачають їх тут і з них виходять шедеври рослинного світу. Всі дерева тут рівні, стрункі без вад аж очі важко відвести, обов\'язково приїду сюди після війни. Незабаром ліс ще більше порідшав і став не високим, грунт став вологим "привіт болото" і ми почали заходити в болотяний край, чесно кажучи серце трохи йокнуло,
на болотах завжди все несподівано. Незабаром вийшли до заболоченого лугу, абсолютно без дерев гладкий простір лежав перед нами. Раптом ранкури нас
наздоженуть саме зараз, хоч поки гонитви за інформацією радара не видно, то тут вони можуть сповна без зусиль знищити нас, розуміючи небезпеку ми поквапилися.
Перед тим, як перетинути галявину наказав залягти і уважніше повдивлятися довкола, лягли в соковиту не високу траву, вийнявши бінокль став оглядати метр за метром всю місцевість яку міг охопити. Простір продивлявся досить далеко на декілька км, попутно насолоджувався ніжною красою болотно-лугових кольорів, вони часто приковували мою увагу і навіть на деякий час забувався про те, на що мені потрібно в першу чергу звертати увагу, ледве відривав очі від них і відчував як їх краса покращує мені настрій і насичує мене якоюсь дуже приємною енергією.
Схоже нас тут не чекають, на зразок нікого, головне не розслаблятися може знову щось задумали, потрібно швидше здолати галявину - ніде не сховаєшся, все на
ньому, як на долоні. Вологий дещо слизький грунт галявини дав нам розвинути хорошу швидкість, під ногами місцями хлюпала вода і перед виходом з нього ми трохи зав\'язнули, швидше за все луг став заболочуватися не щодавно але подекуди зустрічалися залишки сільськогосподарської діяльності, пшениця і по-моєму жито маленькими площами зустрічалися по дорозі, кілька разів одна з ніг хотіла провалитися кудись в невідомість схоже на трясовину. Останні метри перед густим лісом, що знов розпочався, нам далися не без зусиль, стояла відкрита вода і куди ж йти не провалившись не зрозуміло. Я йшов першим і без коливань абияк пішов напростець напролом і коли я дійшов до середини озерця на наше розчарування із-за горизонту із західного боку сначало зашуміли, а за тим і з\'явилася пара

12
штурмовиків ранкуров, вони йшли прямо на нас. "Вислідили сволота, як їм лише це
вдалося", -вимовився я люто, бачивши як переливаючись у вечоріючому піднебінні до нас на всій швидкості мчали ворожі машини, у них одне завдання - знищити нас
Ми спокійно пройшли останні метри в\'язкої трясовини, що залишилися :"За мною скоріш", - ми вискочили на узлісся лісу, і незатримуючись сховалися в ньому, я
тепер йшов замикаючим і бачив як випущені штурмовиками ракети з сильним гуркітом звалили густі високі ялини в тому місці де мить назад знаходилися ми.
На мить зупинився поглянути на нещасні покалічені ялини, поглянув на квітучий луг вск це затягнув сизий дим сумно зітхнув і помчав наздоганяти бійців. Штурмовики ще кілька разів зкидували бомби в те месце і пішли, на щастя ми вчасно виспроснули звідти і ми у повному порядку. Я впевнений, що ворог десь
поруч і ми вже в невдовзі з ним зіткнемось. Раптом густий ліс з лісовим грунтом став сильно заболоченим з відповідним болоту грунтом, який був вкритий водою, весь простір у воді. Схоже, що сильно зволожена місцевість абсолютно не вплинула на дерева, це пішло їм на користь, поліпшила їм умови. Ліс густів і сонячне світло ледве проникало сюди, ставало все темнішим і темнішим, навіть думалось,
що ми попа
Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме


    2017-08-03 06:16:13 Curtisgab
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Мы ценим ваше время и делим с вами общие цели. Ваши продажи для нас главный приоритет.
    заказать продвижение интернет магазина логин скайпа SEO2000

    оращайтесь договримся есть примеры работ логин скайпа SEO2000

    2017-08-14 11:59:43 Curtisgab
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Мы ценим ваше время и делим с вами общие цели. Ваши продажи для нас главный приоритет.
    прогон хрумером логин скайпа SEO2000

    оращайтесь договримся есть примеры работ логин скайпа SEO2000


    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка