Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Іван Баш - Право на життя 
   
Жанр: Проза: Рассказ
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 7
Дата публикации: 2.12.2019



Стефанія мала двох дочок Катерину та Софію. Старшій доньці був 21 рік, а молодшій на 4 роки менше. Чоловік Стефанії помер три роки тому від інфаркту. Важко перенесла жінка втрату чоловіка і втіху для себе бачила в доньках. Родина жила не багато. Коли був живий чоловік Стефанії, він їздив на заробітки до Польщі, а жінка з доньками працювала на городі. Потім Стефанія пішла працювати прибиральницею до школи.
- Мамо, - говорили доньки,- навіщо ти йдеш прибиральницею, краще ми підемо працювати в магазині реалізаторами.
- Ні, дітки мої, ви вчиться, я сильна, я маю зробити все, щоб ви були щасливими.
Катерина після закінчення школи вступила до медичного коледжу та, здобувши професію медичної сестри, почала працювати у лікарні. Софія закінчувала школу, вона також мала бажання пов’язати своє життя з медициною, але стати не медсестрою, а лікарем – кардіологом.
Незабаром Катерина в лікарні познайомилася з хлопцем, який працював у лікарні стоматологом. Вони почали зустрічатися. Через два місяці знайомства Катерина з коханим приїхали у село до матері. Вони зайшли в хату.
- Доброго дня, мамо, - привіталася Катерина з матір’ю.
- Доброго дня, донечко, а ти не одна?
- Мамо, знайомся, це мій коханий Олександр. Коханий, знайомся, це моя мама Стефанія Яківна.
- Дуже приємно, - промовив Олександр.
- Взаємно, - відповіла Стефанія, - Олександре, а ви розкажіть про себе.
- Я стоматолог, працюю у лікарні, мешкаю у місті. Батьки на заробітках у Італії, спочатку виїхав батько, а коли я закінчив навчання у медичному, мати переїхала до батька. А я почав працювати.
- А як же ви познайомилися з Катрусею?
- У лікарні. Катя працює у сусідньому відділені, я під час перерви йшов коридором, в мене зупинився годинник і я у Каті спитав котра година, далі розговорилися, і розмова перейшла у стосунки.
- Мамо, Сашко такий цікавий співрозмовник, ти не уявляєш, - говорила Катерина.
- Олександре, а цим ти цікавишся окрім медицини?
- Я полюбляю театри, виставки, музеї. Ми з Катрусею майже кожного дня відвідуємо або вистави, або експозиції.
- Мамо, а ще Сашко класно грає на гітарі, і вже написав декілька пісень, - говорила Катерина.
- І це, є, але то так, хобі.
Доки Катерина представляла матері свого коханого, додому прийшла Софія. Молодша донька Стефанії була повністю протилежна сестрі. Якщо Катя була тиха та замкнута, то Соня завжди галасувала та постійно спілкувалася з друзями, старша сестра йде в бібліотеку, а молодша на дискотеку, Катерина завжди мріяла про тихий сімейний затишок, Софія – про подорожі та вечірки, але дівчата мали спільну рису – любов до медицини.
Соня забігла в хату і побачила, що вдома гість.
- Мамо, а хто це? – спитала Софія.
- Доню, знайомся, це хлопець Катерини – Олександр.
- Приємно познайомитися, я Соня, - промовила дівчина та потисла руку Сашкові.
- Взаємно, - відповів Олександр.
- Катю, нарешті, - зраділа Софія, - я вже думала, що ти ніколи не заведеш хлопця.
- Соню, тихіше, - почала зупиняти доньку мати.
- Та я навпаки рада. І коли весілля?
- Соню, - промовила Катя, - ми ще не говорили про це.
- Так час поговорити.
- Ні, треба краще одне одного дізнатися, може через 3-4 місяці і буде про це розмова, але не зараз.
- Шкода, - промовила Софія, - а я вже уявила, як на твоєму весіллі погуляємо.
- Соню, ти обов’язково погуляєш на нашому весіллі, а потім і ми на твоєму.
- Добре. Буду чекати.
Софія відразу побігла до подруг ділитися новинами, що сестра знайшла хлопця. А Стефанія з Катею та Сашком повечеряли і продовжили балакати про життя. Розмовляли вони до опівночі, вже й Соня повернулася додому, а вони ще балакали. Наступного дня Олександр допоміг жінці на городі, а ввечері він з Катею повернулися у місто. Такі приїзди Олександра тепер ставалися майже кожного тижня.
Через 5 місяців Катя приїхала у село сама дуже занепокоєна.
- Доню, що сталося? – спитала Стефанія.
- Я не знаю як сказати, - відповіла Катя.
- Тебе що, Сашко кинув?
- Ні, навпаки, зробив пропозицію.
- І що ти відповіла?
- Ще нічого, ось я і приїхала до тебе порадитися.
- А ти його кохаєш?
- Так, дуже.
- Тоді одружуйтесь.
- Але мені якось не по собі від думки, що я виходжу заміж.
- Доню, повір, нічого страшного в цьому немає. Мені твій Сашко подобається, я вважаю, що у вас буде все чудово.
- Добре. Тоді я відповім йому, що згодна одружитися.
- Сестро, ти одружуєшся? – спитала Софія, яка щойно забігла в хату.
- Так, Соню. Мені Олександр зробив пропозицію.
- Катю. як я за тебе рада, - прогомоніла Софія.
Вже наступного дня все село знало, що старша донька Стефанії виходить заміж. Катерина відповіла взаємністю Олександру і вони відразу подали заяву до РАГСу. Потім Сашко та Катя приїхали у село, сповістити Стефанію, що вони вже подали заяву. Всі святкування наречені вирішили влаштувати у селі.
Через тиждень з Італії повернулися батьки Олександра, щоб познайомитися з Катериною. Дівчина справила на них гарне враження.
Через місяць було весілля. Всі гості на святкуванні говорили, що ще ніколи не бачили таку красиву пару. Наступного дня молодята обвінчалися в церкві. А банкет тривав тиждень. Найбільше всіх за Катю раділа її сестра Соня.
- Катрусю, вітаю тебе. Нарешті це сталося. Ти тепер заміжня. Я бажаю, щоб ви з Сашком прожили разом багато багато років, щоб у вас були здорові і щасливі діти, щоб у вашій родині завжди було порозуміння і взагалі ніяких проблем, - говорила Соня у привітальному слові.
Олександр та Катя були щасливі як ніколи. Адже попереду щасливе довге життя, наповнене пригодами. Після святкування молодята поїхали у весільну подорож до Італії. Вони відвідали Рим, Венецію, Неаполь, Флоренцію. А потім повернулися в Україну і стали жити тихим сімейним життям. Кожної п’ятниці Сашко та Катя приїжджали у село до Стефанії. Катрусин чоловік допомагав по господарству, дівчата тим часом обговорювали свої справи.
Одного разу молодята приїхали у піднесеному настрої. Вони такими не були навіть на власному весіллі. Сашко був дуже щасливим, проте трохи розгубленим, а Катя сяяла від щастя, а обличчя було трохи загадковим.
- Мамо, у нас для тебе новина, - сказала Катя.
- Стефаніє Яківно, ви присядьте, - говорив Сашко, - ви тільки не хвилюйтесь.
- Що сталося, дітки? – спитала жінка.
- Мамо, нас незабаром стане троє. Я вагітна, - промовила Катя.
- Катрусю, я вітаю тебе, - розплакалася Стефанія.
- Мамо, ти чого?
- Доню, ти не уявляєш, яка це радість. Я скоро стану бабусею.
- Мамо, я в ейфорії.
- Сашко, а ти радий? – спитала Стефанія.
- Так, звичайно. Це так класно бути батьком. Я вже не можу дочекатися, коли візьму на руки свого малюка.
Тим часом Софія вже закінчила школу та переїхала до міста та вступила до медичного університету. Окрім навчання, дівчина працювала санітаркою в лікарні, щоб фінансово полегшити життя матері. Додому вона приїжджала лише раз на два тижні, коли був вихідний у лікарні. Коли Софія приїхала до матері, там була і Катруся з чоловіком. дівчина дізналася про вагітність сестри. Соня дуже зраділа, що незабаром стане тіткою.
- Катрусю, ти молодець. Я рада, що у вас буде поповнення, - говорила Соня. Ти знаєш, я також хочу завести дитину, але треба закінчити університет, трохи попрацювати.
- Соню, я вважаю, що одне іншому не завадить. Я до речі планую також вступити до університету. Ось народжу дитину, ще рік перечекаю, а потім піду вступати. Я ж можу відразу на третій курс вступити. Тому, якщо є намір завести родину, ти не бійся. Одружуйся, народжуй. Будь щасливою, як я.
- Боюсь, що я не знайду собі такого чоловіка, як твій Олександр.
- Знайдеш. Тобі всього лише 19. А я вийшла заміж у 22 роки.
Через декілька місяців Софія була на вечірці, присвяченої до дня народження однокурсниці дівчини. До Соні підійшов брат однокурсниці.
- Дівчино, а можна з вами познайомитися по ближче? – спитав хлопець.
- А чому б ні?
- Мене зовуть Марк, мені 25 років, я займаюся поставками медичного обладнання.
- Дуже приємно, я Соня, мені 19 років, я студентка медичного.
- Це я знаю, ти найкраща подруга моєї сестри. Вона мені про тебе багато розповідала.
- І що ж вона розповідала?
- Що ти дуже цікава дівчина. І я ще не бачивши тебе, зрозумів, що нам необхідно познайомитися.
- То може потанцюємо?
- Я не проти. Я люблю потанцювати.
Соня з Марком почали танцювати, а потім дійшло і до поцілунку.
- То може почнемо зустрічатися? – спитав Марк.
- Не поспішай, - говорила Соня, - але від спілкування не відмовлюсь.
Соня з Марком обмінялися номерами телефонів та телефонували одне одному два – три рази на день. А через місяць почали жити разом. Соня, як і колись Катерина, представила матері свого хлопця. Стефанії Марк також сподобався. Але закохані з весіллям не поспішали. Софія познайомила також Марка з родиною сестри. Катерина залишилася задоволеною вибором сестри.
Незадовго до пологів Катерина з чоловіком приїхала у село до матері, тут же була і Соня з Марком.
- Соню, рада тебе бачити, - говорила Катя.
- Я також, сестричко, - відповіла Соня.
- Ну, що, коли ваше весілля?
- Ми ще не поспішаємо, - говорив Марк, - вирішили трохи пожити, звикнути одне до одного, і якщо все буде добре, і Соня згодиться вийти за мене заміж, то я обов’язково одружусь.
- Так, треба хоч півроку разом пожити, придивитися одне до одного , - говорила Софія, - Катю, а ти як?
- В очікуванні. Якщо чесно, я вже не дочекаюсь, коли у нас народиться дитина. Це такі переживання.
- Так, діти це круто, - говорив Марк. Ми з Сонею мінімум п’ять дітей заведемо. Соню ти згодна?
- Так, звичайно. Скільки зможу народити, скільки й буде. Ось одружимось і заведемо дитину.
- Сашко, а ти як, вживаєшся у роль батька? – спитав Марк.
- Звичайно. Я вже і дитячу кімнату зробив, вже навіть іграшок накупив.
- І ми вирішили відразу після пологів разом з дитиною полетіти на відпочинок, - говорила Катя, - а взагалі я буду найщасливішою мамою.
- А я буду найщасливішим батьком, - говорив Олександр.
Через деякий час Катерину з переймами відправили в пологовий будинок. Жінка не спала майже ніч, але пологів ще не було. О 9-й ранку її відправили до пологового залу. Жінка сильно мучилася. Ніякі знеболювальні їх не допомагали. Пологи тривали 16 годин. Катерина сильно кричала. Поруч знаходився Олександр. Він всіляко підбадьорював дружину. Нарешті вночі на світ з’явилися дівчинка. Катерина помирала. Вона ще встигла побачити дитину.
- Це наша донечка? – вже безсила жінка спитала у чоловіка.
- Так, кохана, це наша дівчинка.
- Сашко, я відчуваю, що зараз помру, ти не кидай нашу дівчинку, якщо вона буде тобі не потрібна, віддай Соні.
- Ти що, Катю. Все буде добре. Тобі допоможуть.
- Ні, вже не допоможуть. Не кидай дитину.
Катерина заплющила очі. Останнє, що вона побачила у своєму житті – це як лікарі бігали навколо неї, намагаючись щось зробити. Коли медсестра вставляла крапельницю, у жінки зупинилося серце. Сашко був розгублений. Він в першу чергу зателефонував Стефанії, а потім Софії. Жінки приїхали у місто дуже швидко. Зустрілися вони з Сашком в його квартирі.
- Як це могло статися? – питала крізь сльози Стефанія.
- Я не знаю, значить лікарі щось не так зробили.
- Дитина хоч жива? – питала Софія.
- Так, але дуже слабка і зараз у лікарні.
- А що, не могли Каті зробити кесарів розтин, що так мучили?
- Я не знаю. І що тепер взагалі робити? Я втратив дружину.
- Олександре, - говорила Стефанія, - ти молодий, ще знайдеш свою половинку, а ось я втратила доньку, це набагато важче.
- Як це пережити? – говорила Софія.
- А я взагалі не знаю що робити, - говорив Сашко, - один з дитиною, та ще й робота.
- Ми щось придумаємо, - сказала Стефанія, - а тепер давайте готуватися до поховання.
Через три дня Катерину поховали у рідному селі. Всі мешканці села прийшли попрощатися з жінкою. Всі знали Катю, як добру, тиху, чуйну дівчину. Така трагедія відклалася у пам’яті всіх. Така життєрадісна жінка з купою планів на майбутнє в очікувані такої бажаної дитини помирає при пологах. Після поховання мешканці села довго згадували, про Катерину, з якою радістю вона одружувалася з Олександром, як очікувала цю жадану дитину і так трагічно обірвалося життя. Навіть священник, який відспівував Катерину та вимовляв прощальне слово, просльозився. Софія була з закам’янілим обличчям. До цього вона проплакала три доби і в неї вже не було сил хоч на якісь емоції. Її підтримував Марк, але сам відвідавши поховання молодої жінки, виглядав геть розгубленим. На обличчі Сашка була безпорадність, складалося таке враження, що він маленький хлопчик, який втратив маму. Стефанія стояла навколішках біля домовини та просила пробачення у доньки, що не вберегла її. На поминках ніхто з рідних Катерини навіть не доторкнувся їжі, всім було на душі дуже погано.
Через тиждень після поховання Катерини Олександр вийшов на роботу, залишивши дитину у селі на Стефанію. На вихідні приїжджала Соня, щоб допомогти матері з племінницею. Соня важко пережила смерть сестри. Вона весь час була в роздумах. І своїми думками вирішила поділитися з матір’ю.
- Мамо, я довго думала. Це ж як несправедливо, що жінки помирають при пологах.
- Звичайно несправедливо, але що ж поробиш. Всі ми смертні. кожен з нас помирає при різних обставинах.
- Але у випадку з Катею це не лише трагедія для нас та для Сашка. Дитина залишилася без матері. Вона ніколи не відчує материнської любові. І ніхто їй не замінить матір.
- Доню, ти маєш рацію. Але ми виховаємо нашу дівчинку.
- Я зараз постійно думаю, а Катя ніколи не задумувалася про те, що може статися з нею під час пологів?
- Схоже, що ні. Вона так чекала на цю дитину. Вона не могла дочекатися, коли будуть пологи.
- Я навіть не можу уявити, які були її останні хвилини життя. Мабуть це було суцільне розчарування. Як це біль, крики, безпорадність лікарів? Я сподіваюсь, що її хоч намагалися врятувати.
- Сашко говорив, що лікарі боролися до останнього, але Катя виявилася слабкою, щоб пережити це випробування.
- А у нашому роді хтось помирав при пологах, чи Катруся була першою?
- Моя бабуся померла при пологах, саме коли народжувала маму, це дідусь говорив, тітка померла, моя двоюрідна сестра.
- Так це і я може померти при пологах? – стривожено спитала Софія.
- Ні, доню, ти не помреш.
- А звідкіля ти знаєш. Ти ж бачиш, я у зоні ризику. До того ж я в університеті вивчала генетику, і якщо якесь явище постійно відбувається у роду, то вся рідня становиться у зоні ризику.
- Доню, не будь такою категоричною.
- Мамо, я просто хочу жити.
- Я тебе розумію. Але ж дивись, я двічі народжувала і все ж добре.
- Мені страшно, я не знаю, що робити далі. Чи продовжувати стосунки з Марком. Коли ми одружимось, він наполягатиме на дитині. а я вже не знаю, чи хочу я дітей після цього всього.
- Ти ж раніше дуже хотіла дітей.
- То було раніше, а коли померла Катруся, у мене все перевернулося. Я згадую, які у Каті були плани на життя: подорож, університет, робота, кар’єра. А вийшло що? Вона пішла з життя, здавалось би в найщасливіший для себе день. Коли вона мала бути в ейфорії, а не в агонії.
- Я тебе розумію. А ти пройди обстеження. Ти ж працюєш у лікарні. Тобі скажуть, чи є в тебе патологія, чи можеш ти народжувати. Тоді вже вирішиш, шо робити далі.
- Я так і зроблю.
- Доню, і треба якось жити далі. Тепер скільки справ. Треба нашу дівчинку доглядати замість матері.
- А Сашко хоч допомагає?
- Так. Він пересилає гроші. Іноді приїжджає, привозить все необхідне, а так він весь у роботі.
- Дуже страждає?
- Так, він сильно змінився. Виглядає засмученим. Вже навіть з’явилася сивина.
Соня пройшла обстеження у лікарні. Патології в неї не виявили. Але вона була наскільки налякана смертю сестри, що боялася навіть думати про те, що колись завагітніє і народить дитину. Вона часто уявляла себе, що знаходиться у пологовому відділенні, де доживає свої останні хвилина, а лікарі розводять руками і нічого не можуть зробити, щоб врятувати життя. Після цих подій Соня почала поступово віддалятися від Марка. Та повністю уникала стосунків. Спочатку вони спали в різних кімнатах, потім Соня почала ночувати у своїх подруг, а згодом взагалі перебралася у гуртожиток. Повністю вони не розлучилися, але переважно зустрічалися у кафе, або в парку. Марк дивувався поведінці коханої, але нічого їй не говорив. Але одного разу він затіяв розмову з Софією.
- Соню, щось не так? - спитав Марк
- Марку, милий, ти про що?
- Мені здається, що у нас пішло щось не правильно. Ми вже скільки жили разом, а тепер ти переїхала у гуртожиток, ми рідко бачимось. Що це таке?
- Ти розумієш? Я нещодавно втратила сестру. Мені потрібен час пережити горе.
- Так разом якось легше пережити.
- Ні, Марку, я така людина, що мені зараз потрібно побути на самоті. Багато чого обдумати. Я зараз трохи переживу кризу, а потім ми знову житимемо разом.
- Добре Соню, я наполягати не буду.
Так пройшло 4 місяці. Катрусина дитина продовжувала знаходитися у Стефанії. Рішенням Сашка та Катиної матері дитину назвали Олесею. Олександр рідко приїзжав у село, аде як там з’являвся, то міг цілу добу не відпускати доньку з рук. Іноді ходив на цвинтар, відвідати могилу дружини.
- Як ти Сашку? – питала його Стефанія.
- Та як завжди. Сумую за Катею. А ще більше переживаю за Олесю. Але забрати в місто я її не можу, живу я на самоті, працюю зараз у дві зміни. Та й дівчинці потрібна жіноча увага, я не дам їй те, що можете дати ви. Ви самі мати, розумієте, про що я говорю.
- Так. В мене чоловік все життя їздив на заробітки, я і Катрусю, і Соню сама виростила. Доки моя мама була жива, то допомагала мені, а потім як мама померла, нікому стало допомагати.
- А з Сонею що?
- Соня так пережила смерть сестри, що тепер про дітей і думати боїться. Вони з Марком вже давно не мешкають. Так, іноді в місті зустрінуться і все. Соня говорить, що боїться померти при пологах.
- Це зрозуміло. Для неї смерть Катрусі була несподіванкою. Та для всіх нас це був шок. Я досі повірити не можу, що в один момент став вдівцем.
- Сашко, час лікує. Тримайся. Життя продовжується.
- Це в нас воно продовжується, а для Каті вже все скінчилося. А скільки всього вона планувала. Хотіла подивитися і Японію, і Нову Зеландію, і Ісландію. Хотіла стати лікарем, вона ще напередодні трагедії читала посібник з фармакології.
Софія довго ще роздумувала, що робити далі, і вирішила, що ніколи не стане заводити дітей. Про це вона приїхала розповісти матері.
- Мамо, - почала говорити Софія, - я вирішила для себе, стосовно особистого життя.
- Ти що, виходиш заміж?
- Ні. Я вирішила, що ніколи не стану народжувати дитину.
- А Марк про це знає?
- Я ще йому не говорила. Але я довго думала і прийшла до висновку, що в мене не вистачить хоробрості завагітніти та народити.
- Але ж це базовий інстинкт жінки.
- А я хочу бути підвладною лише розуму, а не інстинктам. Просто я постійно уявляю себе у пологовому залі помираючою. Біль, нестача повітря, темніє в очах і останнє, що бачу в своєму житті – лікарів, які не можуть нічим допомогти. Я не хочу собі такого. Життя дорожче за реалізацію інстинктів.
- Доню, але ж я хочу онуків.
- У нас є Олеся.
- Але ти ж також маєш народити.
- Мамо, я маю право на життя. І якщо мені страшно щось робити, то я того робити не буду. Мені страшно пережити те, що пережила Катруся і тому, краще уникнути цього взагалі, ніж сподіватися на щасливий фінал, а думати, що меже наступити останній день.
- Дивись доню, це твоє життя. Я не буду втручатись.
- Я вирішила вже остаточно. Якщо Марк мене зрозуміє, то ми житимемо разом, а якщо кине мене, то має на це право.
- Невже ти його не кохаєш?
- Я його дуже кохаю, ще сильніше, ніж коли ми мешкали разом, але мені просто хочеться жити. Мені хочеться відзначити 30 років, 40, 50, а може і більше. Я маю право на життя. А народження дитини може позбавити мене цього права.
Дуже скоро Софія зустрілася з Марком, щоб серйозно поговорити. Марк не знав чого буде стосуватися їхня розмова. Його лякала невідомість.
- Соню, ти мене розлюбила? – було перше питання Марка.
- Ні, Марку, я тебе дуже кохаю, але я маю тобі розповісти одну річ.
- Кажи, я готовий вислухати.
- Марк, я не хочу заводити дітей. Якщо тебе це не влаштовує, то можеш мене покинути. Я зрозумію.
- Але чому? Ти ж раніше зовсім інше говорила.
- Раніше в мене була жива сестра. А зараз нажаль, її немає, а померла вона при пологах.
- І що. То вона, а це ти.
- Я дізналася, що в нашому роду багато хто помирав при пологах, тому мені просто страшно померти. Я хочу жити. Я маю право на життя.
- Соню, але ти ж можеш передумати. Ти ще молода. Ми трохи поживемо для себе, а потім, коли тобі буде 25, можна буде і завести дитину.
- Ні, Марку, я остаточно вирішила. І навряд зміню свою думку.
- А ти мене точно кохаєш?
- Так звичайно. Я зрозуміла, що тебе сильно кохаю, коли ми стали жити нарізно.
- Я тебе також кохаю, і я поважатиму твій вибір. А діти, якщо своїх не буде, можна усиновити. Як тобі така ідея?
- Ідея не погана.
Пара продовжувала жити в такому ж ритмі. Але у голові Марка з’явився один план. Він завів коханку, яка народить дитину від нього, а він з Сонею цю дитину всиновить. Коли коханка завагітніла, Марк зробив пропозицію Софії. Дівчина згодилася. Вона поїхала у село поділитися радістю з мамою. Стефанія була рада, що Соня вирішила вийти заміж. Ввечері того ж дня дівчина поїхала у місто. Софія йшла до себе в гуртожиток крізь кафе, і побачила, як біла входу у заклад Марк цілується з іншою дівчиною. Соня підійшла до нього.
- Марку і як ти це поясниш?
- Соню, у нас нічого серйозного з цією дівчиною немає.
- Так, лише я чекаю від нього дитину, - говорила коханка Марка.
- Марку, а навіщо ти мені зробив пропозицію? Невже не можна було прямо сказати, що ти мені з такими поглядами на життя не потрібна, я знайду собі іншу.
- Соню, я просто подумав, що ніж брати дітей з дитбудинку, я заведу свою дитину і ми разом її виховаємо.
- Знаєш що, ось народжуйте і виховуйте. Між нами все скінчено.
- Як знаєш.
Соня зателефонувала матері і розповіла про зраду Марка. Стефанія заспокоювала доньку, але Софія була подавленою. Коли дівчина дізналася, що Марк одружився, три дні плакала, а потім вирішила, що це все нічого не коштує, як власне життя. Вона поговорила з Стефанією та Сашком, що хоче виховувати Олесю, як рідну доньку. Олександр запропонував Софії з мамою переїхати у його квартиру. І доки Соня була на навчанні та роботі з дитиною час проводила Стефанія, а як тільки Софія приходила додому, то вже вона доглядала за Олесею. Вже скоро Олеся вимовила слово «мама», яке було адресоване Софії.

Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка