Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 2669 Дата публикации: 31.7.2007
Написано в 1990 году.
Зайшовши в ліс, відразу ж відчула зводячий з розуму подих прекрасного. Все тут було, немов викуте з кришталю.
Здавалося, тільки торкнися - осиплеться чистим блискучим дощем. Як зачарована, ходила я між деревами, боячись дихнути на це творіння природи. Де-не-де виринала з купи срібла зеленовіта ялина та червоніла кров"ю горобина.
Враження, що я попала в храм все міцнішало.
Синичка, злодійкувато озираючись, вибирала з-під кори сонних комах. Повітря було прозоре і холодне.
Воно саме вливалося в мене, як течія, як струмінь цього гарячого, але водночас холодного
зимового сонця, яке виблискувало зараз наді мною.
Прошелестів вітерець, зтрушуючи з гілочок плетене мереживо. Вдихнувши ще раз, я відчула ледь помітний запах: так завджи пахне сніг.
Але що це? Десь далеко-далеко в лісі проторохтів дятел і луна покотилась по білій галявині.
Сумно мені чогось стало. Згадала я, посміхаючись про себе, дитинство. Як каталась малою з гори на санчатах, падала, вставала, і знову падала. Але чомусь не було мені боляче.
Світ і полум"я, яке горіло в моїй душі тоді, і яке, я гадаю, не згасло і досі, не давало мені сумувати.
Його владний поштовх нагадує про себе день-у-день. Не в змозі, та й не хочу забувати про це. Такий рій думок пронісся в голові після дятлової пісні.
Нагнулася, підняла з землі снігу, попробувала його. Пішла далі, намагаючись розгледіти у вітах чорненьку пташечку з червоною шляпкою на голівці.
А на голову мені, на землю поруч, на дерева, на мрії мої дитячи падав крихкий сивий сніг.
Ваше мнение: