Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Klukva - Крилa 
   
Жанр: Проза: О любви
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 2029
Дата публикации: 12.8.2007

Сказка.... А жаль. Немножко детская история.

Черговий політ, який закінчився болісним падінням. У купу пожовклого листя. І від цього ще болісніше. На зелену траву падати краще, бо твердіше і хочеться скоріше піднятися й полетіти знову. А коли падаєш в листя, то хочеться заритися в нього якнайглибше і довго-довго лежати.

А я люблю літати, а не лежати.
Лежу зараз в уявному листі, заклавши руки за голову і думаю про життя.

Дивне воно – життя.

Полежавши так десь годинку, здмухнула уявний листочок з обличчя і поволі підвелася.
Тепер довго буду ходити.

Ну чому зі мною так часто таке трапляється? Загорівшись у черговий раз новою неймовірною ідеєю, я знову ж таки, не подумавши, помчала вперед без будь-яких вагань. Про наслідки я взагалі забула, що таке є.

Ну от….

Єдине, що мене рятує від глибокого розчарування у житті і власних розумових здібностях – це мої крила.

Я зняла з себе уявні крила, стряхнула з них листя, що заплуталося у пірї\'і обережно поклала їх у велику жовту коробку. А коробку поставила у шафу.

У найближчому майбутньому вони мені не знадобляться. Буду вчитися ходити.

Давно пора.

Не знаю, що принесло мені у голову ідею підкласти свій особистий щоденник Антону.
Думала, прочитає, зрозуміє, що в нього закохана якась прекрасна дівчина з мрійливою душею. Буде мріяти про неї днями і ночами. А потім я зізнаюсь йому, що це мій щоденник. А далі все буде, як у казці.

Бо мені страшно.

Ну хіба хтось міг передбачити, що Олега з Ігорем зацікавить блокнот, який лежав на парті їх друга.
І хіба я могла знати, що саме тоді зайде Оля і спитає звідки у них МІЙ щоденник, який вона сотні раз бачила у мене дома?!

Ну а далі вже можна було, навіть якщо ти не провидець, здогадатися, що Олег не втратить свідомості від совісті, що раптово прокинеться, а Ігор не припинить читати все підряд уголос.
Навпаки, вони зраділи через можливість познущатися.
І ось тепер я змушена ще принаймні тиждень відсиджуватися дома.
А може піти і все йому пояснити? Розповісти все прямо? Поставити всі крапки над І… Можливо, Антон все зрозуміє?
Боже, як банально!
Все-таки піду… ось прямо зараз зберу сумку на завтра, поставлю будильник і ляжу спати.
Ранок вечора….

Ранок був неможливо холодний, а на вулиці стелився туман. Я подумала, що природа вже постійно рухається все ближче і ближче до зими. І вставати все тяжче і тяжче. Скоро зранку вже буде зовсім темно.
Моя вчорашня рішучість кудись зникла, знов піднялася біль від падіння і я раптом дуже сильно відчула, яка я беззахисна і квола без своїх крил.

Я розкрила штори, швидко накинула на ліжко покривало і пішла вмиватися. Раптом задзвонив телефон. Довелося швидко бігти в коридор, підіймати трубку, щоб дзвоник не розбудив батьків.

То була Оля. Вона вибачалася і казала, що вчора не змогла подзвонити. Казала, щоб я не зациклювалась і не переживала.
А я що, переживаю?
Радила піти в школу, а не ховатися.

Це слово різонуло мені слух. Я ховаюся? Я ж ніколи, ніколи раніше не ховалася. Тільки коли ми гралися з хлопцями в дитинстві у піжмурки.

Туман обійняв мене і притиснув до себе. Поніс вперед, запаморочуючи мозок.
А я і не пручаюсь.

Люблю туман. Здається, що всього так мало навкруги. Так затишно. І чомусь зажди тихо. Ніби люди бояться розмовляти голосно. Люди часто чогось бояться, а от чому, зясувати не можуть. Частіше за все вони бояться того, що не можна пояснити.
Ось хіба можна пояснити цей туман? Ні, звичайно. Це вам не «зібрання в атмосфері маленьких крапель води або кристаликів». Це люди лише так себе заспокоюють. І все одно пошепки розмовляють. От смішні.

А чого зараз я боюся? Того, що наді мною всі будуть глузувати? Що про це дізнається вся школа? Чи презирливого погляду Антона?
Останнє. Але я боюсь цього погляду не тому, що він мені призначений, а тому, що через нього я розчаруюся в Антоні. Бо не треба мені того, хто лежачого бє.

Не люблю розчаровуватися у мріях.
Ось чому люди мріють? Бо без цього вони помруть. Будуть нидіти, нудьгувати, стануть кволими і помруть. Не буде заради чого жити.
Є ж такі дурні і нерозумні мрії. А для чогось вони ж треба? Нічого ж просто так не буває! А це просто людина, поки придумує собі гарненьку велику мрію, мріє про щось маленьке і нерозумне. Щоб було. Бо має бути.
І навіть не думайте цю мрію образити! Мрії ображати не можна. І немає різниці якого розміру і кольору та мрія!

Я йшла через парк і дихала туманом. Тихо. Я навіть, коли повз дитсадок проходила, було тихо. А то звідти постійно чути плач. І що вони там з бідними дітьми роблять?

Машинально подивилась направо. Там вилася дорога. По ній завжди ходить у школу Антон. Тільки він завжди попереду мене йде. Я просто уповільнюю крок, коли бачу його перед поворотом і пропускаю його вперед. Йому мене не видно. Я люблю йти позаду і дивитись, як він іде. Так упевнено, але обережно, ніби боїться сильно наступити на землю, бо їй буде боляче.

Цього разу його видно не було. Я пройшла поворот. Залишилося ще йти хвилин десять.

Зайду в клас, ніби нічого не сталося і відразу подивлюсь йому у очі. Нехай вже відразу, щоб не мучитись.
Звісно, нічого хорошого я там не побачу. Ну і до Біса!

Коли я проходила біля своєї улюбленої верби, я підійшла до неї і міцно обняла. Хай думають, що хочуть! А мені так хочеться.
Верба вже міцно спала. Добре їй зараз. Ніяких проблем, відпочиває після довгого жовтня.

Почула шелест листя позаду. Я знаю хто це. Антон. Ніхто більше так рано саме по цій дорозі не ходить.
Я не обернулась. Просто ще сильніше притулилась до верби шукаючи в ній сили. Але ж вона спить…

Відчувши руку на своєму плечі, здригнулася і різко повернулася. Та й зробила, як обіцяла – подивилася прямо у очі, шукаючи там свій вирок.

А він усміхався. Ну хіба можна так весело і життєрадісно посміхатися у такий драматичний момент та ще й у туман?

Антон витягнув із сумки мій щоденник і зі словами: «ти його вчора забула», простягнув мені. А я сказала, щоб він залишив його собі. Навіщо? Можливо тому, що я не могла вже бачити цієї яскраво-жовтої палітурки? А викидати якось неправильно – там же моє життя. Хай робить з ним, що хоче.

А він взяв зошит, поклав собі у сумку і сказав:
- А я так і хотів залишити його собі.
- Навіщо?
- Де я ще прочитав би стільки компліментів на свою адресу? Дуже тішить самолюбство.
Я видавила усмішку
- А насправді, я вражений. І то все правда?
Ще й питає… Хіба можна було так набрехати, як там написано? Добре й сам знає що....
- Правда.
- Дай руку.
Я не вагаючись простягнула йому свою руку.
- Ти дуже любиш алгебру?
А хто її дуже любить? Алгебру не можна дуже любити. Її можна просто любити, не любити, трошки любити, а от дуже любити не можна. Знову мене занесло у якісь нетрі.
- Взагалі-то ні.
У Антона в очах промайнула така іскорка-хитринка, яка йому дуже личить.
- Тоді зараз ми нахабно її прогуляємо.
Хоч би мене спитав, із пристойності. А то сказав тоном, який не стерпить заперечень. Та я хіба заперечую:
- Добре.
Ми пішли у парк, через туман. Туман – то так затишно.

Так, де там мої крила?

Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме


    2007-08-13 00:20:12 Francesco
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Дуже класне оповідання! Хоч невелике, але все одно затягує і дуже яскраво уявляєш цей світ, ці переживання. Клас!


    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка