Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 ГаляВуд (HolliWood) - Ангеліна 
   
Жанр: Проза: Философская
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 5039
Дата публикации: 21.1.2008




Everything happens for a reason
























Він знав, що це востаннє, а тому просто поклав руки їй на плечі...



***
- Ангеліно, ти сьогодні прийдеш на обід?
- Ні, сьогодні в мене пари. Пообідаю в якійсь забігайлівці біля універу...
- Що то за їжа?! Самі хімікати, генетично змінена продукція і...
Ангеліна вибігла з будинку. Слухати про генетично модифіковану їжу їй вже набридло. Крім того, вона запізнювалась на зустріч з Ніком.
Нік був сином Олега Степановича та Віри Станіславівни – викладачки світової літератури на її факультеті. Нешлюбним сином. І всі про це знали. Гордовита Віра Станіславівна надала сину власне прізвище, не дивлячись на те, що подумають люди. Миколка змінив ім’я на Нік і не переймався тим, що про нього говорили інші. При батьку-філологу та матері-літературознавцю Нік не вигадав нічого кращого, як вступити на факультет іноземних мов і світитись там, як офіційне свідчення подружньої зради заступника декана.
Нік чекав на Ангеліну, як завжди, при вході в університет. Потім вони йшли в якусь „забігайлівку”, як казала Ангеліна, просиджували там годинку-дві, а тоді прямували у парк, звідки незабаром перебирались у квартиру його матері – пані Коваль. У місце, де вони познайомились, коли пан Мартинець попросив Ангеліну передати таємничий конверт Вірі Станіславівні.
- Ти знаєш, що сьогодні ми не зможемо побути тут довго: в мене пари швидше.
- Я тебе не відпущу, ангелику... А тепер скажи, що ти мене кохаєш.
- Я тебе кохаю.


***
- О-о-о, з’явилась...
- Як завжди, з Ніком...
- Недовго їм радіти, коли Ковальчиха дізнається про них...
Віка, Марія і Таня всілись на лавці в коридорі й за порядком, у якому сиділи, промовляли свої заклинання.
- А чого б це Ковальчиха мала дізнатись? Вони такі обережні... – не второпала останнього Таниного заклинання Марія.
- Дурепо! Ми про це подбаємо, - пояснила Віка.
- А-а-а, - протягнула Марія.


***
- Ти знову була з Ніком?
- Так. Було чудово.
- Та я здогадалась. Пара зараз почнеться, а ти щойно прибігла...
- Не вчи мене, Ніно. Я знаю, що спізнилась. Ми ще мали узгодити переклад тексту... Вибач мені.
Ангеліна дивилась на подругу невинними очима. Ніна тільки усміхнулась, розуміючи почуття Ангеліни: „Вибачаю”.


***
- Вибачте за запізнення, можна сісти? – Ангеліна стояла на порозі аудиторії, бліда і перелякана.
- Студентко, ви розумієте, що запізнюватись на пари невибачально?! І що, на вашу думку, мені зараз рабити: павторювать всьо єщьо раз, вам асобисто?! – викладачка, стара як світ, втупила маленькі очі в Ангеліну.
- Я спитала, чи можна сісти, а не те, чи ви могли б повторити матеріал...
- Геть!!!
Ангеліна вийшла з полегшенням: сидіти на непотрібній парі після сьогоднішнього їй не хотілось. Прийшла вона виключно з чемності. Те, що говорила пані Р., відходячи від теми, не дочуваючи і страждаючи на старечий склероз, її зовсім не цікавило.


***
- Ангеліно, що з тобою сьогодні? Р. Була в шоці до кінця пари, навіть відпустила нас швидше через, як вона виразилась, „різних, кого сюди приймають”.
- Я впевнена, вона сказала „всякіх, каво сюда бєрут”...
- Ну, так. Але, що з тобою?
- Усьому кінець, - Ангеліна сперлась на плече Ніни і розридалась.


***
- Що то з тою сьогодні було?
- Певно, вдалось...
- Звісно, що вийшло!.. Недарма я старалась.


***
... - Сьогодні я тебе точно не відпущу, ангелику.
- Мусиш, я вже запізнююсь... Я вже стільки разів запізнювалась... Ніна цього разу точно вб’є мене.
- Я їй не дам такого задоволення...
Він схилився над розпашілим обличчям Ангеліни. Біла шкіра ніби випромінювала світло, від чого простирадла насиченого чорного кольору освітлювались і навколо все теж біліло. Великі очі Ангеліни, обрамлені довгими чорними віями, над якими вивертались тонкі змійки-брови, дивились прямо в такі ж великі карі очі Ніка. Довге каштанове волосся розкинулось на чорній лискучій матерії подушки. Бліді худі руки обійняли обличчя Ніка. Його губи торкнулись її тремтливих губ, і від самого цього доторку вона здригнулась через раптовий приплив насолоди...
- То це правда?! – різкий голос Віри Станіславівни примусив Ангеліну розплющити очі й виринути з потоку забуття.


***
- Ангеліно, я ніколи б так про тебе не подумала... – Христина Ігорівна дивилась на Ангеліну широко розплющеними очима й руками, схрещеними на грудях, те й робила, що періодично хрестилась. – Що б сказали на це твої батьки, Царство їм Небесне?
- Не згадуйте моїх батьків. Вони хотіли б мені добра.
- Ми теж хочемо тобі добра, - продовжив Олег Степанович. – Просто ти неправильно починаєш своє доросле життя... Неправильно йдеш до того „добра”.
- А ви знаєте, як правильно до нього добратись?!
- Я хочу допомогти...
- Ми хочемо допомогти, - виправила його дружина.
- Мене болить голова.


***
- То що з нею, лікарю?
- Ви її родичі?
- Її батьки загинули. Ми її опікуни, поки дівчині не виповниться двадцять три... Що з нею?
- Покликати її, вона за стіною?
- Скажіть нам, це щось...
Лікар опустив голову, заплющивши очі...


***
- Що з вами, Ангеліно? – Микола Іванович спробував поглянути дівчині у вічі, але ця спроба провалилась. – Я ж бачу, що щось не те.
- Сьогодні я говорила з Ніком.
- Це ваш хлопець?
- Я ж просила вас говорити мені на „ти”.
- То що там з Ніком?
- Я сказала йому, що не хочу його бачити.
- А це правда?
- А що таке правда, лікарю?
- Це коли люди щирі: з собою та іншими.
Ангеліна задумалась.
- Коли ви сказали, що без операції я проживу не більше двох місяців, - то була правда?
- Так.
- А тепер? Скільки я житиму тепер?
- Скільки завгодно. Небезпека минула.
- Тоді навіщо я тут? Чому ви й досі за мною стежите?
- Це звична процедура.
- Ви і справді кажете правду. Тож і я скажу вам свою.
- Щодо Ніка?
- Ніка? – Ангеліна поглянула на лікаря великими блакитними очима, а тоді втупилась у підлогу. – Ні, Микола тут ні до чого. Я скажу вам все, що зі мною буде, і те, що буде з вами, Миколо Івановичу.
- Зі мною? – глухий низький теплий голос лікаря виказував його почуття.
- Я знаю, про що ви подумали, - Ангеліна усміхнулась. – Я не божевільна.
- Я такого не казав.
- Але подумали.
- Ні.
- Так... – очі її світились дикістю. – Так усі думають. Але це неправда. Я не божевільна... Я знаю, що буде.
- Я не хочу знати, Ангеліно.
- Про своє майбутнє?
- Так.
- Але чому? Я можу сказати вам, і ви зможете уникнути лиха.
- А якщо це лихо має призвести до добра?
- Так не буде!
- Я не хочу знати, Ангеліно. Хоч би там що.
- Але...
- Станеться те, що має статись. Якщо ти попередиш мене про те одне лихо, станеться інше. А що, коли те, інше, буде гірше? Так чи сяк, воно трапиться.
- Дякую.
- За що?
- За ваші слова... Тепер я розумію.
- Що ти розумієш?
- Причину всього цього.
- Всього цього?..
- Так. Причину, чому я тут.
- Ти знаєш, чому ти тут: тебе прооперували, і тепер ти на щомісячному обстеженні.
Ангеліна щиро усміхнулась. Вона зняла з голови перуку – дешеву імітацію її колишнього волосся. абсолютно лиса з непомітними шрамами, вона піднялась з місця.
- І все одно: дякую.


***
- Чого ти до неї причепився?! – Нік притис до стіни Кирила, й останній добре гепнувся в голову.
- Ти про що?!
- А-а, то він ще й не розуміє! – пройшовся ножем по щоці Кирила Остап.
- Чого ви до мене причепились?! Я подам заяву...
- Нічого ти не подаси, - Нік відпустив Кирила, відвернувся, а тоді рзко розвернувся й вдарив його в обличчя.
- Ти про Ангеліну? – прикриваючи розбиту губу, спитав Кирило.
- О, вже здогадався! – дико зареготав Остап.
- Так, я про Ангеліну, чорт тебе побери!!! Чого ти з нею?!
- Я думав, між вами все скінчено...
- Він думав... – Остап хотів був вдарити Кирила, та Нік зупинив його.
- Що вона сказала?
- Вона сказала, що хоче забуття. Чи ти думаєш, я переказуватиму тобі кожне її слово?!
- Вона так сказала?
- А ви хіба не вияснили стосунків?
- Тут питання задає Нік, чувак!
- Яким чудом вона з тобою?!
- Я на чудесах не знаюсь, - Кирило знову застогнав від ще одного удару.
- Як ви зустрілись?! Коли?!
- Слухай, ти їй більше не потрібен! Чого вчепився?!!
- Кажи!!! – і знову удар.
- Недавно. Тобі з подробицями?
- Не нахабній, розказуй... Вже!!!
- Що з вами? Що тут діється?!.. Кириле, з тобою все добре? – Богдан з’явився вчасно.
- Та так, базаримо з чуваками...
- Та я бачу. Вам чого?! – дужий серйозний голос Богдана роздався громом у приміщенні покинутого сараю.
- Ти!!! – простягнув ніж Остап. – Які проблеми?! В нас тут розбори...
- Я тебе зараз розберу і зберу заново, тільки от задом наперед.
- Ми ще побачимось, - кинув Кирилові Нік, і знаком покликавши Остапа, зник у відчинених дверях сараю.
- Я ж казав, що через неї в тебе будуть великі неприємності.
- Звідки ти знаєш, що це щодо Ангеліни?
- А хто не знає Ніка та його подружок?
- Я кохаю її.
- Хм, - усміхнувся Богдан. – Виходить, він теж...


***
- Ти чула? Нік побився з Кирилом, цього разу на людях, прямо перед кабінетом декана! – Марія зробила великі круглі очі й споглядала реакцію Тані.
- Я знаю. Бачила на власні очі.
- Справді? І хто переміг?
- Дурепо, ніхто! Їх розділили ще перед тим, як що-небудь розпочалось.
- Я впевнена, що Нік би переміг...
- Звісно, - Таня підняла вгору свого тонкого гострого носика.
- О, Віка йде. Може, знає щось нове...
- А диви, хто йде за нею...
- Нінка і наша ясновидиця!
- Привіт, - Віка сіла біля Марії.
- Привіт.
- Чао. Що нового?
- Нічого. Нік остаточно розум втратив: знову погрожував Кирилу, а тоді вдарив.
- Це ми знаємо.
- На власні очі бачили півгодини тому...
- Півгодини?!! Застаріла інформація: це було хвилин десять тому.
- Що?!! – обидві роззявили роти.
- Ага.
- Слухай, слухай...
Подружки прислуховуються до розмови Ніни й Ангеліни, котрі сидять недалеко від них.
- Ангеліно, то що, все-таки, сталось між вами? Він же ж дуріє без тебе!
- Нічого. Я сказала, що між нами кінець.
- Але чому? – затинаючись спитала Ніна. – Ти ж його кохала, кохаєш...
- Навіщо давати йому надію, Ніно? Все одно нам не бути разом.
- Але вже навіть Ковальчиха на це погоджується, бачачи реакцію сина! Чого ти його відкидаєш? Чого вчепилася Кирила і крутиш голову обом?
- Я не вчепилась його. Я знаю, що він кохає мене. Чому б не подарувати йому хоч трішки щастя?
- А... А... ле чому?
- Ну, що, „чому”?
- Чому йому, а не Нікові, який кохає тебе, і якого кохаєш ти?
- Можливо, з Кирилом у мене є шанс...
- Шанс?
- Так чи інакше, з Миколою мені не бути. Я йому так і сказала. Не знаю, чого в нього така реакція?
- Який „шанс”?
- Я не знаю, чи точно. Я ж сказала „можливо”.
- Але що, „можливо”?
- Можливо, є шанс залишитись живою. Можливо, щасливою... А можливо, це шанс на те, щоб усе сталось так, як це мало статись рік тому.
- Що мало статись рік тому?
- Колись ти довідаєшся. Але не сьогодні.
- Ангеліно, ти мене лякаєш.
- Чому? – усміхнулась Ангеліна. – Я ж тільки кажу правду.
- Це вигадки, не правда!
- Вигадки? – тепер Ангеліна сміялась на повен голос, але враз замовкла. – Вигадки... Що ж, хочеш правду про тих, хто зараз сидить поряд і підслуховує нашу розмову?
- Яку правду?
- Он бачиш, - Ангеліна жестом показала в напрямку Віки, Марії і Тані, - ці троє, наприклад.
- Що з ними?
- Вони підслуховують.
- Це і мені відомо, дякую.
- Ти думаєш, що я божевільна, правда?
- Ангеліно!
- Ти так подумала. Може, не свідомо...
- Вибач...
- Я розумію... Правда про тих трьох... Усе легко – це видно по їхніх обличчях.
- Що видно?
- Віка помре через тиждень.
- Ангеліно, виплюнь ці слова! Вони – не ангели, але говорити таке...
- Це правда. Віка помре через тиждень. Вона вмиратиме довго, у конвульсіях і болю. Вона задихнеться від диму, що виникне внаслідок пожежі на дискотеці в барі, куди вона часто ходить.
- Ангеліно...
- Її випадково зачинять у вбиральні, коли вона вийде припудрити носика...
- Це неймовірно. Як ти це знаєш? Ти її попередиш?
- А вона послухає?
- Звичайно, що ні.
- Я могла б, звісно, сказати їй не йти в той бар. Я могла б силою її затримати. Але навіщо? Якщо я її затримаю через тиждень і не впущу в той нічний клуб – через місяць вона потрапить в аварію. А навіть якщо я і цьому якимось чудом перешкоджу, то ще пізніше вона втопиться у власній ванній, випадково послизнувшись на милі...
- Це неможливо!
- Ніно, все можливо. Так чи інакше, смерті не відвернути. Її можна відтягувати, уникати, але не відвернути... У крайньому випадку, можна вибрати, як померти.
- А інші дві?
- Вони переживуть мене. Після випадку з Вікою, коли не повірять моїм словам, вони виїдуть з міста і не повернуться.
- Але чому ти це бачиш?
- Що таке пара?
- Пара?
- Так. Водяна. Що це?
- Я теж не найкраща з фізики. Це вода в газоподібному стані. Але до чого тут це?
- Пара – це зовсім не вода. Це те, що основне у воді. Це її душа, що виходить з неї, коли виникає метушня.
- Метушня – то температура?
- Очевидно.
- Тож пара – то душа води?
- Та-а-ак.
- Що має пара до твоїх видінь?
- Ми п’ємо воду, чай, каву, споживаємо їжу, позбавлену душі. Чому в мене ці „видіння”? А що робиться з усім, що немає душі?
- Вмирає.
- Майже. Його переробляють на корм: чай, каву, їжу. Навіть людське тіло – то тільки корм.
- Але ти живеш, в тебе є душа! Про що ти говориш?!
- Коли мені видаляли пухлину, разом з нею видалили всю сіру речовину...
- Що?!
- Я чула, як хтось так казав про мене.
- То все ідіотизм, що вони говорять.
- Не цілком. Сірої речовини мені вистачить ще на певний час. Але частково вони праві: я змінена, перероблена. Те, що я жива, - подвиг лікаря Мура, не більше. Ці візії – підготовка, тільки підготовка.
- До чого?
- До операції я нічого не знала, не знала навіть, хто я... Тепер я знаю все... А навіть більше.
- Ангеліно, з тобою точно все гаразд? Ти говориш загадками, розказуєш неправдоподібні речі...
- Зі мною все добре. Я хочу подякувати тобі за те, що віриш мені, що не залишила мене в час, коли всі відвернулися.
- Нік теж тебе не покинув.
- Нік мав би мене покинути. Задля свого і мого добра.
- Він кохає тебе.
- Я знаю. Але це неможливо.
- Ще одна теорія про пару?
- Теорія та сама. І стосується виключно мене.
- Я не розумію, хоч як би хотіла.
- Але я не тільки погане прогнозую! – наївною дитячою посмішкою просяяло обличчя Ангеліни.
- Справді: ти знаєш, які цифри на „Суперлото” випадуть?! Клас!!!
- Так, я так і знала...
- А ти що думала? Ти ж мене знаєш...
- Навпроти сидить Валя.
- Ага.
- Вона вагітна, але ще не знає. В неї народиться донечка. Сама Валя стане успішним перекладачем і виховає дитину самотужки.
- Вау!!!
- Бачиш? – усміх.
- А ще що?
- В кутику – Іра. Скоро вона розбагатіє. За її серце битимуться два кавалери, але вона вибере зовсім не того, про кого всі думатимуть... Далі – Оля. Невдовзі вона займе місце Віри Станіславівни, бо останню підвищать, а Оля вчасно підвернеться під руку.
- Справді?! Клас!!!
- Найкраще для Ані.
- Ані?
- Це та дівчина, що зараз сидить сама навпроти Віки, Тані та Марії.
- Що з нею?
- Вона стане депутатом у Верховній Раді.
- Та ну! Вона?!! Ти подивись на неї!
- Я це і роблю. Побачиш, через пару років вона стане депутатом і змінить студентське життя... На краще. Звісно.
- Ангеліно...
- Що?
- Ти тільки не переживай...
- Що?
- А Нік?.. Що чекає Ніка?
- Якщо Нік не викине з голови бажання бути зі мною, його до кінця життя мучитиме совість... Це – доля Миколи.


***
- Слухай, то тільки моя думка, але чого вона тобі здалась, та Ангеліна? – Остап закурив наступну цигарку.
- Не ображайся, але то моя справа.
- Кажуть, після операції їй взагалі мозги вишибло.
- Ти заткнешся?!
- Один мій дружбан бачив на власні очі: вона щодня просиджує при відчиненому „вікні самогубців”.
- Де це?
- Горище консерваторії. Там старе, вже давно прогниле, вікно. От вона там і просиджує цілими днями, вдягнена в якусь білу нічну сорочку чи що... Тільки людей страшить...
- Ти впевнений, що вона там?
- Не знаю! Кажу ж: бачили її там...


***
- Ангеліно...
- Навіщо ти сюди прийшов?
- Ти мене уникаєш.
- Це правда.
- Злізь з цього вікна. Чого ти тут сидиш? – Нік підійшов до Ангеліни, й вона подала йому руку.
- Ніку, йди звідси, - вона встала з підвіконника.
- Ангелику... – Нік обійняв дівчину, ніби боячись, що вона впаде.
- Не називай мене так.
- Але це правда. Ти мій ангелик...
- Усе це в минулому, яке неможливо повернути.
- Вибач моїй матері... Я з нею говорив...
- Це нічого не змінить, Миколо.
- Я... Я думав, що твоя хвороба... Що то через мене...
- Ні.
- Так. Не треба було тримати наші стосунки в таємниці. Тоді нічого не було б...
- Але ж ні, Ніку! – Ангеліна усміхнулась ніжно і щиро. – Це не так.
- Ти б не покинула мене. Ти б не захворіла.
- Ні. Операція, як і хвороба, потрібні були мені для зрозуміння.
- Зрозуміння чого?
- Того, що ми не можемо бути разом.
- Ні!!!
- Так... Ми можемо бути друзями, але не більше.
- Ангеліно...
- Не кажи нічого. Вже нічого не змінити.
- Бо ти не хочеш...
- Я мала три можливості померти...
- До чого це?
- Вперше я мала померти, коли в дитинств ходила по підвіконнику, а вікно було відчинене...
- Чому ти це розповідаєш?
- То був третій поверх і перший шанс померти.
- Не кажи так.
- Вдруге я мала загинути, якби твоя мати не зайшла в кімнату...
- Що?!!
- Так. Якби цього не трапилось, мене мало збити авто на замовлення Тані.
- Ні...
- Втретє я мала б бути мертвою під час операції, коли мало б забракнути крові...
Нік мовчки дивився на Ангеліну і вже не намагався її зупиняти.
- Але крові вистачило, бо помер інший пацієнт з тією самою групою крові, що й у мене; він теж мав проходити операцію в той самий день...
- Навіщо ти це розповідаєш?
- Щоб ти зрозумів, що нам разом не бути.
- Я не розумію і ніколи не зрозумію!
- Зрозумієш... Колись зрозумієш, Ніку. Долі не змінити.
- Ти просто НЕ ХОЧЕШ її змінити!
- Я не хочу СПРОБУВАТИ будь-що змінювати, бо ЗНАЮ, що це намарне.


***
- Ви чули?
- Що таке?
- Ніно, тільки спокійно...
- Я спокійна!
- Ангеліна...
- О Боже, що з нею?
- Ангеліну знайшли сьогодні зранку на тротуарі перед приміщенням консерваторії. Кажуть, вона вистрибнула з того клятого вікна самогубців.
- Ні... – Ніна стояла бліда. – Ми ще вчора з нею розмовляли по телефону... Це неможливо.
- Заспокойся.
- Це неможливо! Вона не зробила б цього!.. НІ!!! – у Ніни виступили сльози, але вона ще не плакала, тільки намагалась зрозуміти, усвідомити новину. – Ніку...
- Що таке? – Нік підійшов до Ніни. – Я – Микола, не Нік... Нік помер вчора...
- Ангеліна мертва...
- Вже третя. Ходімо, через п’ять хвилин у нас починається пара...



Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме


    2008-01-22 12:22:29 aniuta
    Пожаловаться администрации на комментарий
        я прочитала і мені дуже сподобалось.той,хто тут оцінив "буває й гірше", той зовсім не розуміє глибокої філософської думки.

    2008-01-22 21:59:21 Marsianka
    Пожаловаться администрации на комментарий
        найвища оцінка. настільки глибоко, є над чим подумати. хочеться залізти на якесь підвіконня і мовчати... дякую за чудовий твір і за філософський настрій...

    2008-01-23 12:24:33 ГаляВуд
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Знову ж таки ДУЖЕ дякую всім, хто тут написав і хто ще напише ;))) Мені дуже дорога Ваша оцінка і підтримка, ДЯКУЮ.

    А тих, кому щось не подобається, дуже прошу не просто висловлювати своє "фе" в оцінці, а сказати в ецензії, що не сподобалося, чому, що було не так, як хотілоь Вам.
    Адже, як на мене, в цьому привілей сучасних письменників і читачів: обидвоє можуть обмінюватись враженнями, позитивними чи негативними.

    2008-02-18 17:06:48 zhabka
    Пожаловаться администрации на комментарий
        СССУПЕР!!!

    2008-05-19 19:57:20 Міра
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Дуже глибокі думки...

    Та вже все написано в попередніх рецензіях, дуже талановито.

    Дякую.

    2008-05-20 09:46:21 Ангеліна
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Мова непогана.
    Але в цілому, мені не дуже сподобалось, якщо чесно... чому - важко пояснити. Просто не до душі така філософія, мабуть. Вважаю, що змінювати можна і треба. Вважаю, що Людина може творити й змінювати свою долю, якщо хоче цього. І вкрай не сприймаю такого життєвого фіналу, який обрала головна героїня твору. Може, напишете альтернативне завершення?:)
    від оцінки утримаюсь поки що.

    2008-05-20 14:45:59 ГаляВуд
    Пожаловаться администрации на комментарий
        2 Ангеліна: "Мова непогана" - дякую, приємно. Знаєте, я теж вірю, що можна все змінити. Не буду розкривати власної затії, кожен сприймає твір по-своєму. От сестричка моя відразу зрозуміла, про що я, і до чого саме такий фінал. Вона взагалі читає мої думки, і деколи аж образливо, що вона все знає, що я хочу сказати у своїх творіннях ;)

    І це одна з причин, чому я виставляю свої оповіданнячка в неті - цікаво дізнатись, як сприймають написане інші.

    За Вашу рецензію і висловлення Міри та zhabka - велике СПАСИБІ. Ціную кожне слово.

    Читайте, намагайтесь зрозуміти (або і ні ;) як хочете), успіхів. І не бійтесь ставити оцінок (я їх не сприймаю, ха-ха, жарт).

    2009-03-31 18:24:22 hi
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Nice To Meet You.
    (glory_1900@yhaoo.co.uk)
    How are you doing in life, I Want to introduce my self to you before i could go further, am a lady blessing by name From the Continent of africa(Senegal) i came accross your profile which real spoke nfine of you so i decided to drop a note to let you know that i am intrested in you for friendship. Please i will like you to email me back in my email address so that i can send you my photos.(glory_1900@yhaoo.co.uk) This is my email i am waiting to get a reply from you. THANKS.
    blessing

    2010-09-14 11:56:28 Olga_K
    Пожаловаться администрации на комментарий
        А мне понравилось)))
    Правда, кое-что действительно мне кажется из области фантастики, например, кое-какие слова Ангелины... Но я могу либо понимать, либо нет, правда?
    Написано, действительно, хорошо.


    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка