Жанр: Проза: О любви Прочтений: 0 Посещений: 1744 Дата публикации: 31.7.2008
Я, винуватий і невинний лечу до пурпурної зірки, знайду для тебе самоцвіт, а потім впаду на коліна перед Богом - молитиму для тебе щастя. Такого щастя як ти хочеш, якого варта, якого заслужила за свої муки неземні. Такого Щастя - як тільки Ти сама...
.................... І вимолю – нехай хоть в обмін на своє.
***
Ще кружку кави додам до свої гіркоти і серце на частини, ще сигарету... і кров до мозку не піде... Візьми ті сердеька кусочки і приклади до своїх ран, це допоможе, воно було хороше. Візьми, я прошу! Воно тебе колись знайшло як в дивній казці, та не впізнало в справжньому житті. Ні, я не плачу, не жаліюсь, сльози течуть самі, тепер у мене їх багато, я їх зберу щоб вмити оченята... сумні, зажурені... Твої. ...........................
Нічого вже не відчуваю, границі болю перейшов, границі смутку і туги. Я не живу, і погляд мій тепер пустий. ...Живе лише надія... про твою радість ...і про усміхнені уста.
...........................................
***
Тут всюди скелі невеселі, тут тісно в тінях твоїх мрій, які я вкрав коли пішов. Пішов і завтра не вернувся, відрізав! вирвав! Відірвав! свою частину нашої душі. Недописав сторінку про кохання яке ти ніжно берегла. ...І недослухав пісню, яку співало твоє тіло що так беззахисно тремтіло від мого дотику руки.
Коли ти лагідно дивилась – я чемно це не помічав...
...................
***
...........................
Я, винуватий і невинний. Я винен в тому що я Знаю, невинний – в тому що зробив...
Ваше мнение: