Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Carnation White - Так народилось життя... 
   
Жанр: Проза: Рассказ
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 1597
Дата публикации: 5.1.2009



Спочатку, мабуть і справді була тиша. Ніхто того не зна і не бачив. І вже ніколи не побачить і не скаже. А потім було слово – грім чи подих, легкий, як ранковий вітерець, але він збурив тишу. Десь далеко на Заході задзвеніли ланцюгами міцно приковані холодні вітри. Прокинулось глибоко заховане у молочно-густій тиші світло. Здригнулась кришталева поверхня води. А потім було ще одне слово, легкий подих, але він збурив тишу. І порушилась вікова мовчанка. Все німо-нерухоме прийшло в рух, заколихалось, заговорило. Загарчали холодні західні вітри і, мов ціпні пси, порвали свої окови, полетіли на Схід, Південь і Північ, ще більше збурюючи тишу, підіймаючи за собою хвилі до того ніким не руханої води. Здригнулась тиша – перевернулось горня зі світлом і пролилось у воду. Докотились до світла вітри, вже поєднані з водою, торкнулись світла, - і тиша щезла, щезла навіки. Почався хаос. Тривав він, кажуть, сім днів і сім ночей. Цього вже напевно ніхто ніколи не скаже, адже ніхто не бачив і не зна. Та через сім днів і сім ночей народилась Земля, чиста і незаймана, прекрасна. Довго земля була мовчазна, та це була не та непроникна і молочно-густа тиша. Скоро вона заговорила. Заговорила голосно і зелено. Співом птахів, риком звірів, крильцями метеликів.
З того часу пройшло немало віків. Не раз Земля поринала під воду, в молочну тишу, в темінь і вітри, але відроджувалась знову і знову. Ніщо не могло зламати її сил.
Голосна і гомінка була Земля, але чогось їй не вистачало, не було завершене її народження, не вистачало останньої частинки, останньої піщинки гармонії. І там, де зустрічаються темінь і світанок, де хвилі теплої води накочуються на родючі береги, народився Він. Нагий, беззахисний і несвідомий у своїй наготі, беззахисності і несвідомості. Навкруг не було нікого, щоб допомогти й захистити, та це й не було потрібно. То була земля, колись пізніше названа Раєм земним, де панувала гармонія.
І не буває світла без тіні, не буває смерті без життя і хижака без жертви. Усе на світі протистоїть своїй половині, але не бореться з нею, бо не можна вбити половину тіла, а половину лишити жити, як не можна вбити і половину душі. І там, де над кришталевою водою, в тиші і спокої цвіте біла шипшина, народилася Вона, нага і беззахисна. Вона народилась не з частини Його, як кричать деякі, не була нижчою, а була рівноцінною. Вона народилась з тіла і духу Великої Її, покровительки гармонії і краси.
Йшов час. Він ніколи не зупиняється, хоч як би нам того хотілось. Лише смерть може на мить його зупинити, але це лише коротка мить, після якої все знову продовжує рух. Усе змінювалось, росло, рухалось. Росли дерева, гори, народжувались і помирали звірі, птахи. І вони росли, невпинно, скоро, змінювалось їхнє тіло і дух…
Вони були рідні тілом і душею, хоч і не однієї крові, бо навкруг не було нікого подібного до них. Лише звірі, птахи, ріки і дерева. Вони зростали в гармонії з тілом і душею. Але все змінюється, проходить час, і дві половинки одного цілого починають відрізнятись одна від одної, протистояти, розквітати у власній красі. Настали складні часи. Вони розлучались і довго не потребували одне одного, але гармонія торжествує завжди. Пройшло чимало часу, і дві подоби, що й так не були однаковими, стали різнитись ще більш докорінно. Але що більше притягуються дві сфери, то сильніше вони притягуються одна до одної.
Сталось так, що те, що даровано самою природою, що є гармонійним і необхідним, неминучим, засудили до страти осудом і соромом. Усі ми знаємо, що таке яблуко розбрату, яблуко. Яблуко! Неминуче цвіте дерево навесні, неминуче зароджуються і визрівають на ньому плоди, неминуче вони наливаються гіркуватим п’янким соком під палким сонцем і вітром. А їх терпкий аромат бентежить, навіює дивні думки про те, для чого ж існує світ, для чого живуть чоловік і жінка… Яблуко! Її засудили за те, що саме вона стала причиною, першовідкривачем. Але як можна інакше? Адже вона була народжена покровителькою життя і краси, таїнства природи. То в чому ж її вина? Гіркувато-терпкий смак яблука спокусив її, сподобався їй без міри, і настала його черга! Його плоть і кров, його тіло і дух, що зріють повільніше, відгукнулись! Мудрість і сила, влада і зрілість приходять саме тоді, коли грунт для них дозрів, утвердився. Його душа відгукнулась. Спочатку боязко і сторожко, недовірливо, потім цікаво, невгамовно і палко. Смак яблука п’янить, заставляє забути, душа летить, а тіло мудрішає.
Усьому настає свій час, усе починається й закінчується, народжується й помирає. Настає час чинити і час кататись за вчинене, чинити і отримувати покару. І грянув грім, адже все скоєне колись стає відомим. Осуд, сором, ганьба! За що? За те, що є природним, справжнім, неминучим! Покара, страшніше якої не придумаєш, нависла над ними. Лише розлука могла стати найболючішою покарою для двох половинок одного цілого за злочин проти чужих сподівань і надій, а не проти природи. Її, як винуватицю, першопричину гріха, було вигнано за Ворота, в край, ще тоді незнаний і незвіданий. В край, де життя – це смерть, а смерть – це життя, де немає вічності, а є тільки плин часу і постійна неминуча болісна зміна. В край, де нема нічого рідного і знайомого, де нема тиші і гармонії, але де можна жити! То було не пекло, в пеклі холодно… І вона жила, існувала. Болісно і важко. Кровоточила рана через усю душу і тіло. Рана від розриву з собою, зі своєю половиною.
Йшов час. Він лишився там, де народився і зріс, де все було рідним і знайомим, але раптом все стало холодним і безбарвним, чужим. Навкруг виросли стіни, яких не було раніше, які відгороджували від самого себе. А душа тягнулась, звала, просила, благала возз’єднання, втрачала кров і з нею життя.
Воля великого Його непохитна. Милостивий, давши слово, не може зламати його, передумати. Так і він не міг, бачачи все, хоч і бажаючи.
Страждання отруюють душу, заставляють її вмирати, або спонукають до бою, шукати вихід, рухатись до нього. Рух – це життя, поки ти рухаєшся, - ти живеш. І не зупиняйся ніколи!! Рухайся вперед навіть якщо ти ще не бачиш виходу. Він знайдеться десь там, вдалечині, за поворотом, за обрієм… Але ж туди треба дійти!
Вона зупинилась, розлука і самотність намагались зупинити її, але жага життя і возз’єднання перемагали, заставляли рухатись, ходити навкруг стін, шукати, шукати… І він зупинився, шукаючи виходу і не знаходячи, борючись з собою, аби не скоритись. Але рухався далі.
Каміння міцне, загартоване вогнем у лоні землі, сонцем і вітром. Воно – знак волі, рішення, переконання. Воно міцне і не має наміру м’якшати, але вода точить каміння поза його волею і згодою. Повільно, хвиля за хвилею, крапля за краплею, крок за кроком. Вода слабка і ніжна, але наполеглива, невтомна і цим виявляється сильнішою. Ходячи вздовж стіни, гладячи й пестячи руками різке каміння, вони часто відчували, що поруч, зовсім поруч, але не могли ані почути, ані побачити одне одного. Це живило і вбивало надію одночасно. І не раз і не двічі вони опускали руки, йшли геть, але поверталися, відчуваючи, як тягнуться одна до одної розірвані половинки душі.
Воля великого Його непохитна як камінна брила. Її неможливо зламати, але не він один вирішує долю світу, як вважають деякі. Судячи злочин, ніхто не питав слова великої Її, а отже настала її черга заговорити. Пелюстками червоних троянд, білими райськими птицями заговорила Вона. Птахи щебетали в саду, зривали білий виноград, їли яблука, але відчувши горе і біль двох одиноких душ, полетіли з саду. Вони полетіли до стін, де горе і туга краяли серця, де навік розділені, двоє намагались повернути втрачене. Одна з птах тримала в дзьобі кілька білих виноградин, але сповнена жалем, впустила їх на гостре каміння, непохитні і міцні брили. Птахи часто прилітали сюди, співали, намагалися розвіяти тугу, але не могли нічим зарадити. Вони приносили їй виноград і яблука з садів, де вона зростала, але це завдавало більше болю, аніж радості
Йшов час, світанок за світанком вставав з-за брил, вечір за вечором скочувався в долину. Усе було незмінним. Здавалось, ніби листя на деревах не ворухнеться. Аж ось, на світанку, білий відблиск зі скель пав па очі обом. Зелене листя і грона винограду виблискували у вранішній росі, затиснуті серед брил. Виноград, що виріс з тих кількох ягід, котрі загубила птиця.
Диво, як живе проривається через неживе, життя через смерть, шукає шляху, волі, сили. Міць проти слабкості, непохитність проти наполегливості. День за днем ніжні паростки винограду впивались у різке каміння, прагнули до життя, їхня слабкість – це непохитна воля. Жорстке каміння, загартоване вогнем в лоні землі, вітром і сонцем, здалось, розступалось, давало надію на життя, возз’єднання, яке засвітило світло, засліпило день, принесло гармонію, нове життя, новий світ. Воля незламна, каміння ж – крихке. Вітри і світло, які колись народили Землю, йшли назустріч. Впала камінна стіна, розсипалась на порох, розвіялась по землі.Так народилось життя…

Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка