Жанр: Проза: Философская Прочтений: 0 Посещений: 1595 Дата публикации: 15.1.2009
Нищить прірву думок невиліковно блідий сніг. Зараз зима і він повсюди: на вулицях, деревах, куртках людей, навіть в карманах його дофіга. Сині рядки біжать повторюючи знову і знову, що холод блище, ніж здається. А у вухах грає неперервна мелодія радіохвилі, що пронизує звучання серця вщент. Надзвичайно спокійно і трохи весело було б, якби не сніг. Затьмарює думки, холодить мізки, заморожує подих, бац, і ти перетворюєшся в льодову скульптуру. Тобою милуються, фотографують, захоплюються, а коли приходять перші весняні дощі, твоє єство змиває до краплини і більше нічого не лишиться- тільки вода. Рятують звуки меланхолічних бітів і намагання запевнити себе, що не все так погано, полишати не збирається. Все ж рожеві мрії гріють тільки до того часу, коли знаєш менше, та коли розумієш що в світі все взаємозвязане,і , забувши про одне, забуваєш про решту. Безліч шосе, потік фар у темряві, ледь помітні силуети може людей,а може нищівних істот,яких ще не знає наука, перекривають мій шлях і не дають зрозуміти всієї суті життя. Може ти знаеш для чого все це? Якого дідька кожен існує на цій грьобаній планеті? На мить задумавшись, розумію, що цього зовсім не треба робити, бо вихід не знайдеш, поки живеш. Тому продовжую йти далі,в той загадковий день, не знаючи, що трапиться з тобою потім, тішучи себе тільки тим, що завтра буде краще, ліпші будуть силуети, світліші фари, а шосе зільються в одне.
Ваше мнение: