сопильник юлия - вiтер та пилюка. нерiвне кохання.
Жанр: Проза: Разное Прочтений: 0 Посещений: 1449 Дата публикации: 5.2.2009
Ти - вiтер. Раптовий та холодний навiть у лiтню спеку. Невидимий, але вiдчутний на дотик. Ти можеш спричинити лихо, стати руйнiвником або приносити радiсть легким подихом.
Я - пилюка. Вулична, звичайна, повсякденна. Мoe iснування цiкавить тiльки двiрникiв. Найбiльше чого я досягла - колекцiя вiдбиткiв пiдошви людського взуття( та й ту одного разу ти зрiвняв iз землею).
Ми порозумiлись, ти навчив мене лiтати вулицями разом з листям. Я жила тiльки восени......
Чисте повiтря людям подобаеться. Кожного ранку мене поливали водою i я ставала брудом. Ти не мiг бiльше пiдiймати мене вгору.....
Згодом пiшов снiг i ти став зовсiм холодним, закував мене в товсту кригу, вбив усi почуття....
Ти так i залишився вiтром,а я стала людиною. З кожним днем все меньше тебе розумiю.Вистачае того, що ти поруч i можемо помовчати. Люди ще не навчились ромовляти мовчки. Як i тодi розпiзнаю iх за пiдошвами взуття. I ми майже порозумiлись, вони теж бруд, хто колишнiй, iншi душею...
Сьогоднi, згадавши минуле я захотiла знову полiтати як колись. Але ти вже не втримаеш мене, стала занадто "тяжка" для тебе.....
А ти не задумувався що краще - бути "тяжкою" людиною чи "легким" брудом?
Ваше мнение: