Жанр: Проза: Разное Прочтений: 0 Посещений: 737 Дата публикации: 26.1.2011
Посиденьки на схилі червоного неба закінчуються сльозами, котрі нестримним потоком спадають з твого лівого плеча мені на скроню. Вже вдосталь мені говорити ласкаві слова, котрі не мають твоєї душі. Твоя печаль розбивається в моїх фантасмагоричних ілюзіях, і мені залишається лише шмагати тебе, допоки ти не попросиш змилостивитись над тобою. Твоя корона падає вниз, в болото, в усі ці змішані фекалії твого світогляду та людей, котрих ти зганьбив. Ти тягнешся за нею своїми двома обрубками, порпаючись в усьому цьому багні, готовий знову стати королем. Навпомацки, зануривши свої десять відростків вглиб на п’ятнадцять сантиметрів у своє ганебне існування... О Боже! Як ти старанно її шукаєш, натомість постійно витягуєш із багнюки всіх отих збожеволілих, всіх отих, котрих ти так жорстоко втоптав в землю, котрим обіцяв, котрих любив та кохав.... а взамін, зі «щирим» оскалом, надав їм по нижніх щелепах мозкових клітин, насміхаючись з їхнього плачу та стогону. Пошматовані, безликі, вони зараз стоять перед тобою, як порослі цвіллю кадри старого кіно, в обдертій одежині та з лантухами напханими минулим «взаємним» коханням. Їхні очі виблискують червоним холодним полум’ям, пронизують твоє тіло оскомою, а душу... вони беруть твою душу за шкірку, як побите кошеня, котре боїться аби йому не завдали шкоди... Їхні дотики, немов музика Великих, проникають в твоє єство, і ти починаєш відчувати кожну краплину тої шкоди, що ти їм завдав. Укус гадюки, і той би здався тобі ласкавішим, аніж їхні обійми. Мовчки, велично наше скам’янілі істукани минулих епох, вони огортають тебе, і чорнота лізе з вуст твоїх, а смола з очей. Ти хочеш скрикнути, але ж голос твій німий та глухий, як удари мертвого серця. Ти чіпляєшся за їхні порубані кінцівки, намагаючись дотиком донести до них свою біль та розкаяння. Але вони ще глибше проникають усередину, до самих твоїх тонких вібрацій, там де твоє Слово знаходить відображення усього Космосу, там де Велична Мати заколисує всіх своїх дітей, огортаючи їх теплом та прощенням. Твоє тіло стає звуком, а душа – тишею, і вже ти на порозі смерті, вже ти готовий до удару косою, до розщеплення та вічної розплати перед Звіром з копитами. Остання сльоза тихим тертям облизує твою щоку, і ти вже ...
Сон №1
«Мені інколи сниться сон... Один і той самий... Я в полі, один, лежу на траві і дивлюсь на небо... І ти знаєш, якась дивна аномалія... День змінюється ніччю за лічені секунди, ніби хтось тицяє на кнопку перемикача... Так дивно.. Зорі... А тут на тобі, сонце, шпарить як навіжене!! Ну повна торба!! »
Сон №2
«Інколи коли я дивлюсь на себе у дзеркало, я бачу там тебе, і мені стає страшно. Може я тебе кохаю?»
Сон №3
«Колись ти зустрінеш в своєму житті таке стерво, що згадаєш мене пухнастим котиком, і подумки будеш просити пробачення у всіх кого образив!!»
Безсюжетні тексти чіпляють рідко... Щоб їх дочитати до кінця. Цей зачепив. Хочеться продовження.
Відчувається прийоми образності деяких сучасних авторів, але то на краще. Ми всі у когось вчимось.
Мені сподобалась ця ніжна агресія. Емоційно.