Жанр: Проза: Разное Прочтений: 0 Посещений: 707 Дата публикации: 30.4.2011
Мене дратують меланхоліки.
Із постійною депресією і поганим настроєм. Із похмурою відчайдушною посмішкою. Із вічними проблемами, які ніколи не набридає відшукувати.
Ну дійсно?
Їх нещастя – наче святий Грааль. Меланхоліки ніколи не стомлюються натрапляти на постійні невдачі, перепони. Вони п’яніють від їх наявності, неминучої присутності в їх житті. І все одно не отримують задоволення. Надто приємно, коли тебе жаліють, примовляючи банальні слова: «Заспокойся, люба(ий), все буде добре!». Добре – то добре. Але навіть звичайна людина, почувши їх у трьохсотий раз, відчує деякий фальш.
Як дивно! Я цього, наприклад, не розумію.
Кажуть,жаліти – це смертний гріх. Взагалі – то я не проти поспівчувати. Але жити одним співчуттям? Ні, дякую.
Мене дратують меланхоліки.
Вони часто ставлять вистави з одним актором. Часто у навколишньому світі бачать тільки себе. Їм здається, що вони чуйні й уважні до чужих почуттів, хоча насправді навіть із ввічливості не можуть запитати: «Як справи?».
Ненавиджу їх.
Чому вони такі? Звичайно, не від гарного життя. Але кожному під силу зробити його іншим.
А їм ліньки. Ліньки вірити у себе і свої сили. У сонячний промінь і людську доброту. У те, що з проблемами можна впоратися.
Але це так «важко»! І так «незручно»!
Ненавиджу меланхоліків.
Була б моя воля, я б точно змусила їх пройти спеціальну «позитивну» терапію. Навчила би посміхатися. Виплекала б у їх серцях дорогоцінну квітку любові до Життя з усіма його перевагами і недоліками. Виховала б в душах світле, радісне сприйняття навколишнього світу. Запрограмувала б їх на постійний оптимізм.
У вчителя я грала в дитинстві.
Садівництво ніколи не любила.
А з уроків інформатики бігала в туалет.
Я– просто дівчина 17 років. І навколо мене – світ, в якому, на жаль, так багато тих, хто не навчився радіти кожному ранку.
Тож мені залишається тільки ненавидіти.
Ваше мнение:
Я с тобой не согласна, ты путаешь меланхоликов с НИТИКАМИ. Ведь есть меланхолики поэты, которые страдают молча в глубине своей души и наоборот ужасно раздражаются, когда их пытаются жалеть успокаивать подбадривать, наоборот они скрывают свою чистую грусть и упиваются ею в полнейшем одиночестве...