Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Білий Вовк - Небесна фея 
   
Жанр: Проза: О любви
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 869
Дата публикации: 24.8.2011



Небесна фея

За мотивами старовинної китайської казки

The world was on fire and no one could save me but you.
It\'s strange what desire will make foolish people do.
I never dreamed that I\'d meet somebody like you.
And I never dreamed that I\'d lose somebody like you…

Chris Isaak “Wicked game”

Увесь світ був охоплений пожежею, і ти одна могла мене врятувати
На що тільки не здатні дурні заради втілення власних бажань
Я і не мріяв про те, щоб познайомитися з такою, як ти
І я навіть не думав, що мені потрібна буде така, як ти…

Цитата з пісні Кріса Ісаака «Зла гра»

Частина перша

Сидів дідусь на лавці
Та й трохи закуняв.
Погода видалась чудова вранці,
Якраз для добрих справ.

А соловей тимчасом, сидячи на гілці,
Яскраву пісню заспівав.
Дідусь прокинувсь і згадав
Той голос, який він чув учора у мобілці.

А ніжний голос виринав,
Неначе пісня солов’я,
Неначе дзюркотом струмка
Його вона заколисала.

Та дівчина, що з ним учора розмовляла,
Увечері з приводу кімнати.
З метою, щоб її найняти,
Вона до нього телефонувала.

Ганс подумав
(Йому цікаво стало).
Який же вигляд Єва мала,
Коли він з нею розмовляв.

- Добридень Вам!
Дід закляк на хвильку,
Побачивши сяючу посмішку.
- Добридень і Вам!

Це та сама дівчина!
Він впізнав її по голосу,
Але ж яка краса її невимовна!
Єва здатна залишити по собі яскраву полосу.

Лице красиве, і посмішка на ньому, і очі, і волосся,
І форма тіла гарна,
Одягнена скромно, як здалося.
Невже зустріти її – це карма.

- Мене звуть Єва.
- А мене звуть Ганс.
Це вчора чув я Вас.
- Так, мене Ви чули вчора.

- Кімнати стосувалась та розмова.
Будь-ласка, покажіть мені її.
Я в місті цьому лише три дні.
Сподіваюсь, що Ви зможете мені допомогти.

- Так, звичайно Єво, все готове
До твоєї появи в цьому домі.
Все прибрано, все на своєму місці.
Вітаю у моєму скромному обійсті.

Будинок гарний.
В кімнатах тепло і світло.
Ганс жив самітно,
Тому Єві був він дуже радий.

То була його єдина відрада:
І по господарству допоможе,
І бесіду добре вести зможе
Та й з сусідами привітна.

Отак, майже непомітно,
Вони здружились
І мирно оселились
В місті, де панувало літо.

Тому і говорити непотрібно,
Як її дідусь беріг.
На вулицю не пустити міг,
Коли без парасольки їй вийти б закортіло.

Одного разу в яскравий літній день
Сиділа Єва на лавці в парку
Недалеко від місцевого зоопарку.
Для будь-якого хлопця вона була неначе ота мішень.

Обіпершись на поручень
Читала дівчина книжку,
Поки до неї не підійшов хлопчисько.
І став посеред алеї як той телепень.

Такої вроди він не бачив ніколи!
Ця дівчина дарована Богом!
Вона як фея чарівна, що прагне свободи!
Освячена зоряним небом!

Зачарований красою Єви,
Він ледве міг підібрати слів
Та все ж опанувати себе зумів,
І вирішив перейти до справи.

На запрошення сісти Маттіас пристав.
І про що вони тоді тільки не говорили:
І про погоду, і про книги, і про фільми.
Нарешті він телефон її узяв.

Із дзвінком Маттіас не забарився.
До кіно він Єву запросив
Та на додачу квіти примостив.
І так хлопчисько розходився,

Що чуйним бути научився.
Неначе вжалений бджолою,
Він був закоханий до болю.
І серця гарячого тремтіння

Виливалось у захоплення постійне.
Він був із нею всюди:
У кіно, в театрі, на дискотеці – словом виходив з нею в люди.
Дарував квіти, іграшки, солодощі – та все то було умовне.

А от допомога їй з навчанням – це головне (особливо при вступі до вузу)
І моральна підтримка коханим була суттєва.
Ніхто не скаже, що її не заслуговувала Єва.
Крім того, не зайвим був він помічником по господарству.

Та й Ганс свою прихильність висловлював Маттіасу.
Хлопець ходив до нього, і вони грали в шахи.
Дідусь же зрідка просив його до аптеки сходити по ліки.
Маттіас не відмовляв і всіляко допомагав старенькому.

Це теж демонструвало його внутрішню красу.
Отак і жили вони в мирі і злагоді.
Єві ж вдалося здати екзамени.
І без сумніву можна прийняти за правду,

Що всі були раді цій знаменній події.
Тільки після великих зусиль,
Боротьби, сподівань
Нарешті збуваються мрії.

Та радість буває скупа,
Коли ти не можеш її розділить з усіма

До батьків поїхати хотіла дівчина,
Щоб вони теж пораділи
Та й давненько її не бачили.
Таке бажання висловила Єва.

Та як на диво чоловіки не були тому раді,
І залишитись її вмовляли,
І чого тільки їй не обіцяли,
Бо журба поселилася в серці.

В серці кожного з них,
Бо розлуки ніхто не хотів, хоч на мить,
Та побачити африканського неба блакить,
Потрапить в обійми близьких

Та рідних батьків
Дівчині дуже хотілось,
І взяти білет на літак закортілось.
Маттіас її зупинити хотів.

Проте, вмовляння ніяк не допомогли.
Батьків повідомила про свої досягнення.
Вони були раді реалізації її прагнення.
Єва купила квитки.

Зібрала валізи і на таксі.
До аеропорту зібралась,
Маттіасу не піддавалась.
Тоді він згадав, що в нього є впливові друзі.

І він віддячить їм по заслузі.
Його друг – Фрідріх,
Головний в аеропорту митник.
Маттіас і Фрідріх – то нерозлучні друзі.

Вони завжди могли один одному допомогти у біді.
Цього разу Фрідріх, отримавши прикмети Єви по телефону,
Наказав своїм шибеникам перевіряти прискіпливо і не без резону,
Валізи тієї дівчини, яка йому була описана у делікатній розмові.

Та, як тільки вони Єву побачили,
Не йняли віри тій красі.
І не хотілось їм учиняти їй труднощі.
Та не обговорюються накази.

І вже відкриті її валізи.
Огляд затягнувся надовго.
Непорушне керівника слово.
Та, як тільки Єва почала лити сльози,

Запізнювалась дівчина дуже.
Довелось відпустити небогу.
Вона вирушала в далеку дорогу
До рідних їй серцю батьків, і негоже

Затримати на шляху
До близьких коханих людей
(Хоча керівництво не подавало подібних ідей).
Неначе пташка, що шукає до дому дорогу,

Єва стрімголов полетіла до трапу.
За нею Фрідріх побіг.
Дізнатись про рейс він таки зміг.
Дівчина, хоч і була знесилена від переляку,

Все таки встигла на літак до Йоханесбургу.
Нажаль «залізний птах» розбивається,
І в живих нікого не залишається.
Для рідних загиблих символізуючи тугу.

Наступного дня у вечірню годину
Маттіас із Гансом новини дивились,
І ненароком поглядами перехопились,
Почувши журналістку телевізійну.

Вона говорила про те, що
Розбився літак над Нілом.
Світла пам’ять всім загиблим.
В живих не залишилось нікого.

«Рейс 999 летів з Берліну до Йоханесбургу,
Потрапив у зону турбулентності…»
Дідусь тимчасом не приховував стурбованості.
- А яким рейсом Єва полетіла додому?

Маттіас не вимовив ні слова.
Його рот надовго залишався закритим.
Нарешті з тремором у голосі промовив: «999-м»
По старечому обличчю прокотилась сльоза.

Що робити, коли нас залишають найкращі люди на світі:
Як же за ними не тужити.
В ту секунду для чоловіків не було більшого горя на Землі,
Ніж смерть найчарівнішої дівчини.

Довго скорботними залишались вони,
Ніяк до себе не могли прийти.
Щастя мабуть не може тривати вічно,
Навіть якщо кохаєш так сердечно!


Примітки до частини першої

Єва – ім’я, від єврейського «Життя»
Ганс – ім’я, від скандинавського «Захисник»
Маттіас – ім’я, від старовинного німецького – «Подарунок Бога»
Фрідріх – ім’я, від старовинного німецького – «Могутній»

Частина друга

Шум моря зачаровував. Темна вода вдарялася у піщаний берег. Скелі височіли, як примари над водою. Крута, кам’яниста стежка вела з пагорбів з вигорілою травою до спокійного моря. Темно, хоч око виколюй. Шум води, крики птахів, шурхіт каміння та тривожне шльопання капців по стежці.
- Обережно, тримайся за мене.
- Я нічого не бачу.
- Звикнеш.
- А-а!!
- Що таке?
- Я наступила на щось тверде.
- Не звертай уваги – це каміння. Пляж піщаний, не хвилюйся.
- Та я знаю, що він піщаний, ми ж вчора купалися.
- Обережно: спуск крутий.
- Я знаю, що крутий. Тримай мене.
- Ми майже на місці. Оп-а.
- Дякую… Ти щось бачиш…
- Ось, біля цього каменю. Йди зі мною.
- Які зорі!!! Дістанеш одну для мене? :))
- Звичайно! )) Пацан сказав – пацан зробить. Але не моментально. Тільки смерть може нам завадити.
- Ти тут не виправдовуйся. :)) Смерть – це дуже гарне виправдання для людини, яка здатна здійснити щось важливе. )
- Важко з тобою не погодитись. Давай краще будемо дивитись на нічне небо. Можеш вибрати будь-яку із зірок на ньому. ))
Хлопець та дівчина розстелили покривало і сіли на нього.
- Гаразд. А що то за зірка, – Люба тикнула на яскраву зорю у сузір’ї Великого Пса.
- Це Сіріус, вона одна з найяскравіших на небі, – відповів Роман.
- А ця?
- Це Полярна зірка у сузір’ї Малої Ведмедиці. З цим сузір’ям пов’язана одна легенда.
- Яка легенда?
- Про народження Зевса. З метою порятунку свого сина від батька Крона, який їв власних дітей, богиня Рея віднесла його на вершину гори Іди, в священну печеру, і залишила двом німфам – Мелісі та Кіносурі, щоб вони опікувались ним. Вдячний Зевс пізніше підніс на небо Мелісу у вигляді Великої та Кіносуру у вигляді Малої Ведмедиці.
- Ой, як цікаво. ) А звідки ти це знаєш?
- Ще зі школи. Цікавився зоряним небом, сузір’ями та зірками на ньому.
- Розкажи іще якусь історію про зірки чи сузір’я, будь-ласка. )
- Добре. ) Слухай. Бачиш он ті скупчення зірок?
- Бачу.
- То сузір’я Дельфіна. Дельфін був культовою твариною в Древній Греції. Той, що на небі допоміг Посейдону схилити нереїду Амфітриту до заміжжя.
- Якісь такі натяки?! Якась нереїда?! 0_О
- Які натяки?! До чого тут ти? Ти ж не Амфітрита?!
- Ну, добре розказуй далі. Час покаже Амфітрита я чи ні.
- А ось це сузір’я, – Рома тикнув пальцем в інший бік, – Малого коня.
- Щось в тебе все у невеличких розмірах, навіть сузір’я Мала Ведмедиця, Малий кінь. ))
- Що за натяки?! Це ж лише назви такі.
- Та не ображайся, а краще розказуй далі про коника. ))
- Згідно із грецькими міфами про це сузір’я згадується дочка Хірона, яку Посейдон перетворив на конячку, щоб приховати від батька її вагітність, а потім у цьому вигляді вона була увіковічена на небі. За іншої версії – кінь Кілар, можливо брат крилатого Пегаса, який був дарований богом Гермесом одному з Диоскурів (братів близнюків).
- Ти знаєш: перша версія мені більше подобається. Вона більше наближена до життя. ))
- Ах, ти ж. ))
- Ай. ) Не хапай мене.
- А то що?
- Укушу.
- Укусиш?
- Укушу.
- Не бути тоді нам з тобою Філемоном і Бавкідою. (
- Господи, а це ще хто такі? о_О
- Філемон і Бавкіда — старе гостинне подружжя. Одного разу Юпітер і Меркурій (боги такі) під виглядом мандрівників зійшли на землю, щоб побачити, чи додержують люди священних законів. Після заходу сонця вони прибули в якесь селище і, йдучи від дому до дому, шукали, де переночувати. Однак перед двома подорожніми зачинялись усі двері, тільки Філемон і Бавкіда радо вітали чужинців. Тоді розгнівані боги затопили всю долину водою, лишивши неушкодженою тільки хатину старого подружжя. Ця хатина стала храмом, а двоє старих — жерцями, яким боги подарували довголіття. Філемон і Бавкіда так любили одне одного, що боги задовольнили їхнє бажання померти в один день. Після смерті Філемон став дубом, а Бавкіда — липою.
- Як мило. ;) От якби всі так. ))
- Пам’ятаєш слова із пісні Nickelback “If everyone cared”* – «Якби зірки могли так кохати, як ми – уяви яким би був тоді світ».
- Ти думаєш, що зірки справді можуть кохати одна одну?! Тим більше на такій відстані одна від одної?! 0_О :()
- Звичайно, що фізично – ні, проте теоретично – так. )) Без любові життя неможливе. Як писали колись: «Бог – це любов». Звідси, якщо Бог є безсмертним, то і любов живе вічно».
- А якщо одна з «вічно закоханих» зірок згасне, невже інша буде пам’ятати про неї, сумувати, плакати за нею. ))
- Якщо ми розглядаємо світ у якості системи, то поява чи зникнення того чи іншого її елемента впливає на оточуючі. Проте, ми достеменно не знаємо, який цей вплив може бути. Може зірки і справді можуть плакати чи радіти.
- Звідки ти такий розумний взявся: системи, елементи. Будь простіше і люди до тебе підтягнуться. )
- Гаразд, тоді я стану двірником, отримуватиму невеличку зарплату і буду працювати лише кілька годин на добу. Уяви тільки, скільки людей до мене підтягнуться! )))
- А, так ти не поважаєш двірників?!! ))
- Я поважаю. Дуже мало на світі людей, яким подобається робити його чистим. Бути двірником – це покликання.
- Так само як бути лікарем чи педагогом?
- Так, почесно також бути охоронцем: захищати все, що є найціннішим для людей.
- Дай-но я вгадаю. Найціннішим для людей є кохання.
- Я думаю все-таки тут краще підійде таке слово як «любов». Ти ж любиш своїх батьків, брата, сестру, друзів. Але ж ти любиш їх інакше, ніж ти любиш мене.
- Так, звичайно, інакше. Ти справді правий. Любов в певному сенсі (в духовному) може бути і між друзями.
- Так, так. Звичайно.
Подув вітер і стало трохи холодно. Рома зняв свій піджак, одягнув його на плечі Люби і тихенько поцілував її. Настала тиша. Першим перервав мовчання Роман.
- Дивна така річ – кохання. Живеш, живеш собі на цьому світі нічого не підозрюючи. Аж раптом зустрічаєш дівчину, яку ти раніше ніколи не бачив і вже ловиш себе на думці, що і жити без неї вже не можеш.
- Ти ж при першій зустрічі казав мені: «Здається я вже десь Вас бачив?» ))
- От за що я тебе справді кохаю, моє ти сонечко, так це за твоє почуття гумору )), – засміявся Рома і знову поцілував Любу.
- Я думаю, Ромчику, що в кожній з нас ви хочете знайти надзвичайно красиву принцесу або чарівну, казкову фею, яка виконає будь-яке ваше бажання.
- Та ні, це неправда. Принци та принцеси зараз надзвичайно велика рідкість. Зустріти принца чи принцесу – це все одно, що виграти в лотерею все золото світу. )
- А я б не відмовилась виграти все золото світу. ))
- О, так звичайно. Ти знаєш, що у чоловіків є «найсексуальнішим»? :))
- Ого?!! 0_О Ні, достеменно не знаю? Хоча здогадуюсь. Ну, кажи ж бо швидше!
- Гаманець. :)))
- Е-е, технолог ти мій бідний. Моє ти сонечко!
- Щось ми з тобою забалакались і відволіклись моя люба. Справді, вічно можна говорити про вічне. Безкінечно про безкінечне.
- Лагідно про лагідне, любовно про любов. :))
- Краса безслівна і не терпить балаканини.
- Все мовчу, мовчу, мовчу… :)
- :))
Хвилі лагідно накочувались на берег. Одна за одною вони входили в нього і ніжно гладили його. Вологий глянцевий пісочок піддавався кожному порухові води і слухав ласкавий її голос. Все живе любить її. Вода – це справді життєдайна сила. Ми народжуємося у воді. Без води не можемо жити. Тільки завдячуючи Сонцю і Воді ми живемо на цій Землі.
Через деякий час почало прокидатися Сонце, володар всього живого на планеті. Спочатку ледь помітна поява світла не кидалася в очі. Небо червоніло, наче засоромилось чогось чи когось. Світило кволо піднімалось з дна моря у вигляді яскравого блискучого червоного диску.
- Дивись, дивись яке сонце!! Як красиво!
- Так, яке прекрасне видовище. ))
Рома з Любою довго милувались світанком.
- Заради таких моментів хочеться жити. )
- Так, справді. Ми діти природи і вийшли з її лона. І вона любить нас даруючи нам своє тепло. )
- Ну, ти і поет у мене. Давай іще. Може і полум’я багаття, і вітер, і ті ж самі зорі теж нас люблять. ))
- Ой, я тебе обожнюю чесне слово. )) У мене до речі є одна гіпотеза про те, чому нам одні люди більше подобаються більше, ніж інші.
- Розкажи, філософ. ))
- Гаразд. Дивись, ми маємо певну зовнішність та риси характеру, які нам притаманні. Якісь з власних рис характеру та зовнішніх рис нам більше подобаються, а якісь менше. Так само в інших людях є те, що нам подобається або зовсім не подобається. Ми завжди шукаємо щось краще, ніж ми є. Найбільше нам подобається та людина, у якої є як позитивні риси схожі на наші власні, так і ті позитивні риси цієї людини, які відсутні у нас через різні причини.
- Все геніальне є простим. Може тому вам подобаються наше обличчя, груди, сідниці і т. ін. ))
Рома деякий час любувався дівчиною, а потім промовив: «Може саме тому».
- А ти знаєш, Люба, що є любов зі знаком «-»?
- Як це Рома? Ти маєш на увазі ненависть?! Але ж ненависть не можна назвати позитивним почуттям?
- Так, відносно.
- Як це відносно?
- У Бога не буває позитивних чи негативних рис. Він є таким, яким він є. Існування і кохання, і ненависті у світі говорить про те, що любов одна. Проте, може бути різною. Бути, так би мовити, як із знаком «+», так і зі знаком «-».
- Як це одна?! Ненависть одних не може переходити у любов інших!
- Так, ненависть притупляє, пригнічує почуття. Але не пізнавши ненависті, не пізнаєш і справжньої любові. Не пізнавши зла, не пізнаєш і добра.
- Все, що ти кажеш Рома є дуже спірним на мій погляд.
- Можливо і так. Іще існують різні ступені любові. Про це ми вже з тобою говорили сьогодні: любов до друзів, батьків відрізняється від того, що ми відчуваємо один до одного. Пам’ятаєш?
- Так, тут вже я з тобою згідна.
- От і виходить, що любов – це математика.
- Ну, прямо таки математика, скажеш іще. Тоді знак «-» – це самотня людина, а «+», «:», «*» – це вже ні?!
- Так, справді математика. Дивись сюди.
Рома дістав невеличку паличку і встромив у пісок.
- Існує в математиці таке позначення як безкінечність. Зараз я тобі його намалюю.
Хлопець намалював знак безкінечності. Сонце якраз почало поставати над обрієм, так що малюнок парубка було добре видно.
- Дивись, безкінечність представляє собою дві спіралі. Ось одна і ось одна, – Рома продемонстрував на малюнку. Вони перетинаються, поєднуються між собою, що створює безперервний рух в межах цих спіралей. Якщо помістити якийсь об’єкт в межах цих спіралей, то він буде рухатись безкінечно довго.
- Поки нарешті не зіткнеться з іншим об’єктом, і вони не одружаться. ))
- Ну, це вже як Бог дасть. ))
- Я розгадала знак «безкінечність»!!! )))**
- Йдемо далі, Земфіро. Знак «безкінечності» також схожий із нашими хромосомами ДНК. В них зберігається генетична інформація, яку ми отримуємо від наших батьків, які в свою чергу отримали її від своїх батьків і т.д. до безкінечності.
- Клас. Мені так подобається тебе слухати, коли ти розказуєш якусь дурню. ))
- А один мій знайомий аспірант-фізик розказав мені про те, що найменші часточки матерії із різними характеристиками при взаємодії між собою наче переходять одна в одну, наче кохаються. Тому любов – це навіть фізика. Нажаль ви дівчата фізику не полюбляєте.
- Тобто ти хочеш сказати, що ми не вміємо кохати через те, що не цікавимося математикою, фізикою чи філософією?!
- Та ні, зовсім не це я мав на увазі.
- Нічого не хочу знати. Ти мене образив. :((
- Ну, що ти сонечко не ображайся. )
- :((
- Люба моя. Ну, що ж ти. Ти вмієш кохати, ти найкраща на світі і завжди такою будеш в моєму серці .)
- Не підлещуйся до мене. (
- Я не підлещуюсь до тебе, я кажу правду. )
- Ну, гаразд пробачаю, хоча ти перебільшуєш мою вроду. ))
- Ні, не перебільшую. Навіть якщо ми змінюємося, старішаємо, ми ж не перестаємо кохати, так?
- Ви завжди цікавитесь молоденькими дівчатами, хіба я не знаю.
- Так, але кохання існує поза віком. Є багато прикладів, коли одружуються навіть зовсім старі люди, яким вже давно за 70.
- А так, чула про це.
- Ці прекрасні почуття не полишають нас навіть тоді, коли найдорожча для нас людина покидає цей світ. Ми завжди пам’ятатимемо цю людину, щоб не трапилось. Це іще одне підтвердження того, що любов живе вічно.
- А може це лише пам’ять диктує нам, що запам’ятовувати, а що ні?
- Наш мозок запам’ятовує те, що є суттєвим для нас. Найсуттєвішою якраз і є любов.
- А як же ті люди, які нічого гарного для людства не зробили, наприклад, Гітлер, Сталін? Їх теж пам’ятають.
- Ми з тобою вже говорили про математику любові. У даному випадку ми пам’ятаємо про цих людей тільки тому, щоб навчитися любити ближніх і не повторювати помилки людей, які любили нас зі знаком «-».
- А як же з наркотиками, алкоголем, тютюном, ігроманією тощо? Ми ж їх теж можемо любити?
- А що з ними. Ці речі, про які ти говориш, викликають звикання, а не любов. До твого характеру я все одно не зможу звикнути. ))
- О, так. Я це вмію. А як же зі смертю? Нам не може подобатись, що кохана людина вмирає.
- Смерть – це перехід до іншої стадії життя, перехід до іншого світу. Все, що нас оточує знищити неможливо.
- Прямо таки неможливо.
- Так, неможливо. Ось візьми хоча б кругообіг води в природі – вона з рідкого стану перетворюється у газоподібний, і навпаки. Так, само і з нами. Живемо собі живемо, старіємо потихеньку, наші клітини вмирають. Коли ми перестаємо бути життєздатними, відбувається перехід в інший світ і все повторюється по колу чи по спіралі. ))
- ))
- …Навіть смерть, яка перемагає життя, не перемагала кохання...***
- Ой, як сказав.
- А ти знаєш як звуть найстарішу жінку на Землі?
- Ні, не знаю. Як?
- Надія, бо вона вмирає останньою.
- :)
Двоє закоханих, зрідка озираючись на море, неквапливо повертались до хатинки, з якої вони вийшли пізньої години. Погода видалась сонячною і дув лише легенький вітер. Вдома їх чекали Наталя Семенівна, її чоловік, Василь Степанович і онука, Катя, яку залишили на дідуся та бабусю батьки, поїхавши до Турції.
Василь Степанович якраз дивився телевізор у вітальні, а Наталя Семенівна мила посуд на кухні. Маленька Катя гралась на подвір’ї з ляльками. Коли Рома з Любою зайшли до подвір’я, заскреготівши хвірткою, дівчинка схопилася з місця і побігла до них.
- Доброго ранку, маленька фея! Як справи?
- А хто така фея?
- Фея – це чарівниця.
- А що вона робить ця чарівниця?
- Вона робить наше життя красивим.
- Красивим – це так як робить мама, коли фарбується.
- Так. ))
- А мені ще не можна, я ще маленька.
- Правильно, тому ми і назвали тебе маленька фея.
Дівчина посміхнулась і побігла до бабусі.
- А я маленька фея!!
- Так, звичайно ти наша небесна фея!
- Я що з неба прилетіла?
- Ти небесна, бо дарована небом. Це просто так говориться.
- Чому ви дитину вчите? Вона ж нічого не розуміє. Ви її заплутуєте своїми дурнуватими вигадками, – забуркотів дід, почувши з вітальні розмову онуки з бабусею.
- Та мовчи вже і дивись свій телевізор. Катя розумна дівчинка. Правда, Катюша?
Дівчинка серйозно кивнула своєю голівонькою. В цей же час до хати увійшли Люба з Ромою.
- Доброго ранку, а ми вже зачекалися. Як там на морі? Не холодно?
- Доброго ранку. Ні, чудова погода. Сонце, вітер і вода наші найкращі друзі.
- А для когось найкращий друг – це телевізор, так?
- Замовкни стара, дай додивитись. Тут таке діється в країні. Ці політики. Ну, ніяк їм не можна довіряти керівництво державою. Що вони зробили з нашою прекрасною країною. Ні, раніше було краще. Може вибори пройдуть, та щось зміниться?
- Що може змінитися? Одних бандитів змінять інші, правильно я кажу любі мої?
- Так, – відізвався Роман.
Катя тимчасом побігла на двір до своїх ляльок. Молоді люди супроводжували її зворушливим поглядом. Наталя Семенівна помітила це і вимовила, – «Своїх вже час мати. Що ви собі тільки думаєте?».
- І про що ми тільки не думаємо, Наталя Семенівна, – посміхнувшись сказав Роман і повів за собою Любу на другий поверх до найманої кімнати.
Тимчасом телевізійники повідомляли про вчорашню катастрофу на річці Ніл. Розбився літак, який летів з Берліну до Йоханесбургу. Став відомим вміст його «чорний ящиків». Дідусь покликав свою дружину.
- От бачиш! В них теж ненадійні літаки. Чим наші гірші?
- Ти б краще про людей подумав, а не про літаки. Їм вже життя не повернеш. Яке горе! Ну, все Васю пішли їсти, а то картопля охолоне!!
- А ти, Наталю, думаєш тільки про те, щоб картопля не захолола. Гаразд, іду, іду, тільки не кричи так.
Дід поплентався до кухні примовляючи: «Ніхто нікого не любить».






24.08.2011 р.

Примітки до частини другої

* — назва пісні канадської рок-групи Nickelback в перекладі означає «Якби всі переживали»
** — «Я разгадала знак бесконечность» — слова з пісні Земфіри «Безкінечність»
*** — Цитата з книги Антоновскої Анни Арнольдівни «Ходи неушкодженим!»

Амфітріта — дочка Нерея й Доріди, дружина Посейдона (за Аполлодором — дочка Океана). Спочатку відмовилася бути дружиною Посейдона і втекла до Атланта.
Посейдон послав навздогін дельфіна, який відшукав її й привіз на спині. Амфітріту зображували разом з Посейдоном на колісниці з мушлі, запряженій гіпокампами або тритонами, з тризубцем у руках. Культ Амфітріти догрецького походження. Амфітриту шанували нарівні з Посейдоном, і їй споруджувалися статуї, наприклад у храмі на острові Тінос. У мистецтві її важко відрізнити від інших нереїд, якщо біля неї немає царських атрибутів або тризуба.
Гермес — один з найдавніших богів грецької міфології. Спочатку був богом-заступником отар, його зображали інколи з ягнятком на руках. У гомерівському епосі — насамперед посланець богів і провідник душ померлих у підземне царство Аїда. Також покровитель мандрівників. З розвитком торгівлі стає богом-заступником торгівлі, а також спритності, обману і навіть злодійства.
Діоскури — імення нерозлучних братів-близнят Кастора й Полідевка (Поллукса), синів спартанського царя Тіндарея та його дружини Леди. В давньому епосі ім\'я Діоскур не зустрічається. В «Одіссеї» Кастор і Полідевк називаються Тіндарідами. За пізнішими переказами, сином Тіндарея був лише Кастор, а батьком Полідевка вважали Зевса. Тому перший був смертним, а другий — безсмертним.
Зевс — син Кроноса й Реї, верховний бог греків, цар і батько богів та людей. Його постійне місцеперебування — гірське пасмо Олімп.
У переносному значенні Зевс — визнаний ватажок, чільна постать, що не має собі рівних.
Меркурій – див. Гермес.
Нереїди — морські німфи, дочки Нерея й Доріди. В епосі їх 34 (за іншими джерелами — 100, найчастіше — 50). Відзначалися надзвичайною вродою. Найбільш відомі Фетіда, Амфітріта й Галатея. Жили в батьковому палаці на дні моря, де пряли і ткали, співаючи пісень. Зображували їх дівчатами, що граються в морських хвилях із дельфінами й тритонами.
Метафорично нереїди — морські хвилі.
Німфи — другорядні божества у давньогрецькій міфології, які жили в печерах, лісах, полях, горах, річках і джерелах, уособлювали сили та явища природи. Переносно німфа — вродлива жінка.
Лісові німфи, що жили на деревах, звалися дріадами, гамадріадами, гірські — ореадами, або орестіадами, німфи текучих вод — наядами, морські німфи — нереїдами, океанідами тощо.
За міфами, німфи були довговічні, але не безсмертні. Від шлюбів німф з богами народжувалися герої (Ахіллес, Еак). Перебуваючи поблизу людей, німфи краще, ніж олімпійці, розуміли їхні потреби й турботи, нерідко допомагали людям або карали їх. Дзюрчання струмків, шелестіння лісу, дзижчання комах — усі голоси весни й літа були ніби їхнім співом.
Вони були втіленням усього приємного, зворушливого, милого в природі. Культ н. був дуже поширений у Греції й Римі, де їм споруджували величні храми. У мистецтві їх зображували вродливими веселими напівоголеними легковажними дівчатами.
Пегас — у давньогрецькій міфології — чарівний крилатий кінь, брат Хрісаора; народився з крові горгони Медузи, коли Персей відтяв їй голову. Стародавній міф розповідає, що Пегас злетів на Олімп, де приносив Зевсові грім та блискавку. Його пов\'язували також з богинею ранкової зірки Еос і включали в число сузір\'їв. До міфа про Пегаса стародавні вплели боротьбу Беллерофонта з Химерою. Коли Беллерофонт марно намагався зловити Пегаса, щоб верхи на ньому знищити потвору, віщун Поліїд із Корінфа порадив йому спати в храмі Афіни й чекати вказівок богині. Уві сні Афіна звеліла принести жертву Посейдонові й подарувала Беллерофонтові золоті віжки. Пробудившись, Беллерофонт склав Посейдонові жертву, а подаровані богинею віжки легко накинув на шию коня, сів на нього верхи і здолав Химеру. У 3 ст. до н. е. александрійські поети створили легенду про Пегаса як про коня поетів. Якось музи співали так гарно, що вся природа слухала їх у мовчанні й нерухомості, а гора Гелікон від захоплення почала швидко рости і доросла аж до неба. Тоді олімпійські боги наказали Пегасу повернути гору на землю. Кінь ударив по горі копитом, утоптавши її в землю, а на місці удару забило джерело Гіппокрена.
У переносному розумінні «осідлати Пегаса» означає «стати поетом».
Посейдон — володар світових вод, Океану. В римській міфології йому відповідав Нептун, у слов\'ян — Цар Моря, Цар Морський, Водяник. У переносному значенні — морська стихія.
Первісно Посейдон — племінний бог іонійців, згодом усієї Греції, син Кроноса та Реї, брат Зевса, Аїда, Гери, Деметри й Гестії, чоловік Амфітріти. Посейдона шанували також як бога землі, води, конярства, будівництва; пізніше він (як Нептун у римлян) став головним богом моря й мореплавства. Уважався батьком багатьох морських чудовиськ і кількох героїв — Тритона, Аміка, Антея, Скірона, Ота й Ефіальта, Кіклопа Поліфема й ін.
Фрігія — історичний регіон і стародавня держава на заході Малої Азії зі столицею Гордіон.
Назва походить від імені народу фрігійців, які біля 1100 року до н. е. переселилися до Малої Азії з Балкан. В VI ст. до н. е. була приєднана до Лідії (остаточно — за часів царя Креза).
Хірон — у давньогрецькій міфології — фессалійський кентавр, син Кроноса й Філіри (тому поети часто називали його Філірідом).
Кронос перетворився на коня, щоб утекти від своєї жінки — Реї, яка вистежувала чоловіка в любовних зв\'язках із Філірою. Через те Хірона звали ще гіпокентавром, тобто конекентавром. Гомер називає його «найсправедливішим з усіх кентаврів», Піндар — «приятелем людей». Жив Хірон на горі Пеліон, звідки його разом з іншими кентаврами прогнали лапіти. Він вважався предком роду Хіронідів у Північній Греції.
Був учителем Асклепія, приятелем або вчителем багатьох героїв (Нестора, Ахіллеса, Кастора, Полідевка, Ясона, Амфіарая). Близьким другом Хірона був Геракл, який випадково поранив його під час полювання на ерімантського вепра. Отрута стріли завдавала кентаврові такого болю, що він волів померти і відмовився від безсмертя на користь Прометея. Зевс переніс його на небо і розташував серед зірок сузір’я Кентавра.
Юпітер – див. Зевс.

Список використаної літератури

1. http://ru.wikipedia.org/wiki/
2. http://www.amalgama-lab.com/songs/c/chris_isaak/wicked_game.html - Перевод песен Chris Isaak: перевод песни Wicked Game*, текст песни. Лингво-лаборатория Амальгама
3. http://trsongs.ru
4. Анна Арнольдовна Антоновская Великий Моурави: Роман эпопея в шести книгах. Книга четвертая «Ходи невредимым!»


Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка