Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Рина Сенечко - Детективне агенство "ВАІР" 
   
Жанр: Проза: Детектив
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 958
Дата публикации: 2.12.2011

Суто жіночий детектив, без елементів крові і жорстоких вбивств, але з загадкою і романтичними епізодами.

ДЕТЕКТИВНЕ АГЕНСТВО «ВАІР»
КНИГА 1
КЛЯТВА ГІПОКРАТА
ГЛАВА 1.
Сьогодні прокинувшись зранку, глянув на мобільний котра година і, побачивши крім 10:15 дату 10.01.2010, я зрозуміла, що це просто жах! Сьогодні мені виповнилось 45, при чому рівно 15 хвилин назад. Потім, повернувши голову направо, я зрозуміла, що мого коханого чоловіка Сашка немає поряд і це трохи збісило мене, адже чоловік завжди вітав мене з днем народження рівно о 10 годині, саме тоді коли я і народилася. А тут «упс», мало того, що його немає поруч у ліжку, він навіть не привітав мене, перед тим, як піти. Ваня також хороший, ще й синочок називається, мало того, що вчора не ночував, бо пішов до Ані, так навіть і по телефону не привітав мене. Аня – це моя дочка. Її чоловік Сергій, мій зятьок ненаглядний, поїхав на сам мій день народження у відрядження. Анічка з моїм онучком Максимкою боїться сама залишатися вдома. Ваня, як хороший брат, мусив іти до сестрички, охороняти її з племінничком. Зрозумівши, що вдома я одна… Стоп … хвилиночку… А де Сашко? Сьогодні ж неділя, а по неділях він ніколи не працює? Невже, він мене покинув через те, що мені вже 45. О, Боже, я старуха! Моє серце стиснулося і я заридала.
Потім в моїй пам’яті промайнуло майже все моє життя:
Згадався дитячий садок, школа, тато і мама. Згадалось, як щасливо ми колись жили, поки мені не виповнилось 10. Потім батьки, по досі невідомій мені причині, розлучились. Ми з мамою і далі залишились жити в трьохкімнатній квартирі дев’яти поверхового будинку на четвертому поверсі, а тато, продавши будиночок бабусі в селі, разом з нею оселився в трьошці на 7 поверсі над нами. Потім померла бабуся, через 2 роки загинув тато, мені тоді було 17 і я вчилася на 1 курсі економічного факультету. Спочатку татову квартиру ми здавали, щоб я могла довчитися, адже на мамину зарплату нам було не прожити. Закінчивши університет я пішла працювати бухгалтером в солідну фірму під назвою ТзОВ «СЛОН», оселилася в татовій квартирі. Через рік на фірму прийшов студент-практикант юрист. Через тиждень він запросив мене на побачення, через місяць освідчився, причому його освідчення звучало досить дивно:
- Зая, давай народим дитину, - сказав Сашко.
- Як так? - здивувалась я, - Ми ж навіть не одружені?
- Ну то в чому проблема? Одружимось. Тим більше я вже давно хотів з’їхати від батьків, бо після народження Оксанки, вони стали нестерпні.
Спочатку його слова здались мені образливими, ніби він зустрічається зі мною тільки заради квартири. Як виявилось потім, тоді Сашко навіть не знав, що в мене окрема квартира і з’їхати він збирався на зйомну. При цьому перевестись на заочний і працювати в нас на фірмі, адже директор пообіцяв йому хорошу посаду.
В День Святого Валентина ми відсвяткували весілля. Мене навіть не злякало те, що коханий молодше на 3 роки. А через 9 місяців народилася Анічка. Ще через три роки – синочок Ваня. Ще через 5 майже збанкрутувало ТзОВ «СЛОН», місяць потому його викупив Дімка, Сашкін старший брат. Через пів року він розбився в авто. В заповіті чомусь єдиним спадкоємцем був Олександр, не дивлячись на те, що в Дімки було двоє діток – двійня Рома і Тома, та жінка Даша. Саша почав пропадати на роботі адже на його плечі дуже багато впало. Він мав забезпечувати не тільки нас, хоч на той час я також працювала, але ще й Дімкіну сім’ю, і крім всього помагати батькам.
Не встигли ми купити землю недалеко за Львовом і побудувати там шикарну дачу, як Анюта повідомила, що вагітна. Їй було 18. І що головне, що саме на вісімнадцятиріччя вона умудрилась зачати Максимка, при чому винуватою в тому, була ніхто інша як Оксанка. Це саме вона їх познайомила. Аня вийшла заміж, народила Максимку, але щоб не кидати навчання, роботу була змушена кинути я. В грошах, ми слава богу, нужди не мали. Мама переїхала жити на розкішну дачу, а Аня з Сергійком та маленьким Максимкою в її квартиру. Ваня пішов в юридичний коледж. І всім я була потрібна, доки мені не виповнилось 45.
Стоп. Чому промайнуло все життя? Може я померла? Тому я одна? Дурні думки лізли мені в голову. Я нічого не боялась в своєму житті, крім старості і смерті. І коли різко схопившись, я відчула, як щось хруснуло в нозі, я зрозуміла, що не померла.
Обійшовши всю квартиру, я зрозуміла, що не помилилась в тому, що мене всі покинули. І тут мені прийшла думка, що може вони всі забули, про мій день народження і якщо це так, то я ще трішки можу побути сорока чотирьох річною. З голови не йшла тільки одна думка, куди в неділю помчав Сашко. Зібравшись з силами, я пішла у ванну, привела себе в порядок, одягнулась і попрямувала в низ до Анюти.
Подзвонивши 5 раз, я зрозуміла, що двері мені ніхто не відчинить і навіть почала хвилюватися. Куди всі подівались? Це чийсь злий жарт чи в мене щось з головою?
Чисто випадково взявшись за клямку, я зрозуміла, що двері відкриті. Мені це здалось дивним, адже це були двері в загальний коридор і їх ніколи не залишали відкритими. Я розгубилась. Серце забилось дуже швидко, і я, з усілякими дурними думками, залетіла в квартиру дочки і від побаченого оторопіла.
В квартирі на мене чекав справжній сюрприз. В центрі коридору в світло сірому костюмі стояв Сергійко, тримаючи в руках букет дуже гарних рожевих троянд. Як потім я дізналась, їх було 45. При чому сорок п’ята була біла з голубими краєчками. Зліва від Сергійка стояла Анічка, перед нею маленький Максимка з гарно упакованою коробочкою. Біля Анічкі стояли Ваня з моєю мамою. Справа від зятя – Дашка з Томою і Ромою, Сашкові батьки Анна Борисівна та Микола Петрович, Оксанка разом з якимось дуже вродливим парубком.
Оксанка – це молодша сестра мого чоловіка та його покійного брата Дмитра. Вона була всього лиш на 5 років старше Ані, але не зважаючи на різницю у віці вони були найкращими подругами. Саме я допомогла Оксанці підготуватися до вступних іспитів на економічний факультет, де вона і залишилась викладати, після закінчення. Оксана дружила з багатьма чоловіками, но до РАГСу не доходило. Більшість з них вона кидала вже після першого побачення. Єдиним її справжнім другом, так саме другом, був молодий 30 річний викладач Сергій Леонідович, з яким вона познайомила Анюту і який тепер стоїть переді мною з великим букетом квітів.
Не встигла я це все усвідомити і тільки коротко промайнула думка, а де все ж таки Сашко?, як хтось закрив мені очі руками і ніжно поцілував у щічку.
- З Днем народження, кохана! -сказав Сашко, ще ніжніше обнімаючи мене.
- Де ти був? – спитала я чоловіка. Це перше, що прийшло мені в голову.
- Ходив за тобою. Ми тобі тут сюрприз приготували, а ти видно нюхом почуяла і сама прибігла. Видно ми з тобою розминулися.
- Як це розминулися?
- Ну, ти напевне по сходах спутилася, а я на ліфті піднявся.
Не зважаючи на всі мої дурні думки, день народження минув на славу. Мої рідні добре підготувалися. Стіл був шикарний, а страви на ньому дуже смачні! Самим смачним був Анін торт, який вона так старанно пекла. Я отримала багато чудових подарунків. Маленький онучок подарував мені картинку намальовану власноруч. Звичайно, малюнок був не шедевром, хоча якщо врахувати те, що зараз чим не зрозуміліша картина, тим більше вона ціниться, то його подарунок вартував би мільйони. Батьки подарували мені набір посуду. Комусь цей подарунок здасться явно банальним, але це не так. Набір посуду не звичайний і розрахований суто для сімейних свят.
Набір був розрахований персон так на двадцять. Велика, супова та десертна тарілки, склянка для соку або води, горнятко для чаю або кави, дві тарілки овальної форми для оселедця, заварник, горнятко під сливки…Здається було щось іще, але пригадати ніяк не можу, бо головним було не те. Родзинкою такого сервізу було те, що на кожному порційному комплекті була фотографія члена сім’ї, для якого він призначався. А на заварнику красувалося загальне сімейне фото. Було правда і декілька комплектів без фото. Напевне для якихось нових членів нашої родини.
Даша з дітьми подарувала мені чемодан косметики. Ні, тут немає нічого смішного і я зовсім не перебільшую. Косметики реально був чемодан розміром 60х80х45. Там було все що треба і не треба.
Найкращим і найцікавішим був подарунок Сашка. Сашко на той час вже міцно стояв на ногах, так і далі продовжував керувати ТзОВ «СЛОН», точніше на той час була проведена реорганізація і воно з ТзОВ перетворилося в ПП. На відміну від теперішніх бізнесменів, ми не поспішали купляти житло в новобудовах. Нас повністю задовольняло, те, в якому ми мешкали. У нас був самий сучасний ремонт, меблі, техніка. Будинок за містом ми відвідували в основному влітку, тому він був повністю в розпорядженні мами. Правда Сашко розжився до джипа Чероки, в мене була Шкода Октавіа, а Анюті на 18 річчя тато подарив маленьке авто Альфа Ромео. Івану за кермо сідати було ще рано, тому на даний час він був без «керма».
Після смерті Дмитра виявилося, що в нього було дуже багато боргів, і тому Сашко, який був єдиним його спадкоємцем, разом з його фірмою та будинком з машиною отримав цілу купу боргів. Будинок і авто довелось на той час продати. Даша, з малолітніми Томою і Ромою, яким тоді було лише по 2 рочки, змушені були переїхати до Сашкових батьків в двохкімнатну квартиру.
Дмитро весь віддавався бізнесу, тому тривалий час не женився, хоч вже давно жив сам у власній квартирі. Коли ми з Сашком одружувалися, мені було повних 24, а Дмитру за день до того виповнилось 27. Відгулявши наше весілля, Дмитро задумався про те, щоб також зв’язати своє життя «узами брака». Довго не думаючи, побіг шукати наречену. Але його пошуки були марними, адже шукав він її в нічних клубах, барах і ресторанах. Молоді дівчата, які відвідували такі місця, вряд збирались шукати там чоловіка, а дівчата старшого віку, були або заміжні, або по таких місцях не ходили. Вперше Діму з Дашою ми побачили на Аніних хрестинах, коли на очах всіх родичів він представив Дашу, як свою наречену. Даші тоді було 18. Де і як він познайомився з Дашою, ми дізнались вже згодом, як і про те, яким Дмитро бізнесом займався в ті роки. Вже 8 березня наступного року ми гуляли на їхньому весіллі. Всі знайомі і родичі говорили, що Дімка женився, бо Даша залетіла. Він ніколи не проявляв характер сім’янина, і тому повірити в те, що він женився добровільно ніхто не міг. Але діти у Даші і Діми не з’явились ні після весілля, ні через 9 місяців, ні через рік, і навіть не через два. Ми ніколи не цікавились чому, а вони ніколи й не розказували. Може вони просто не планували потомства, а може просто не могли мати дітей, цього ніхто не знав. Всі здивувались, коли в їхній сім’ї з’явилось двоє діточок. Ніхто з родичів навіть не знав, що Даша була вагітна. Та й звідки? Хто міг знати, якщо через півтора року подружнього життя, вони придбали особняк під Києвом і переїхали жити туди. Приїжджали хіба на великі свята.
Після смерті Дмитра, Сашко старався вести бізнес чесно, придбав для Даші з дітьми величезну квартиру у Львові в новобудові, влаштував дітей в приватну школу. Даша не працювала, вона фактично нічого не вміла. Їх повністю утримував мій чоловік.
В Сашка, як для бізнесмена, були дуже хороші стосунки з усіма: з партнерами, податковою, працівниками, різними державними внутрішніми органами. Напевно не було людини, яка б могла навести, щось погане про Сашка. Хіба, що із заздрощів.
Сашко знав, як я не люблю сидіти вдома, а працювати щодня я не могла через Максимку. Тому він вирішив влаштувати мене на роботу з вільним графіком – він подарував мені свідоцтво приватного підприємця, оформленого на моє ім’я. Єдине, що було ще не визначене, це мій вид діяльності. Сашко сформулював це так:
- Сонечко. Я знаю, як тобі важко нудитись вдома біля телевізора, і також знаю, як сильно ти любиш нашого онука, тому ніколи не позволиш найняти для нього няньку. Тому я вирішив зробити тобі цей подарунок. Пам’ятаєш то приміщення в будинку навпроти на першому поверсі?
- Так, звичайно, - відповіла я. - Мене ще цікавило, що там буде.
- Так от, те приміщення я купив під твій особистий бізнес. Там є п’ять відокремлених приміщень: приймальня, твій особистий кабінет, дитяча кімната для Максимки, кабінет для твоїх майбутніх співробітників, маленька кухонька, ну і звісно туалет, хоч його за окреме приміщення я не рахую. Зареєстрував тебе приватним підприємцем і лишив можливість вибору діяльності за тобою. Тобі тільки треба вибрати діяльність, сказати мені і за 10 днів ти зможеш займатися улюбленою справою!
Я чесно кажучи, оторопіла. Я не сподівалась на такий подарунок. Так, це була мрія мого життя розпочати свій бізнес, але я навіть не думала, що вона колись справдиться. Тому одразу розгубилась, адже зовсім не уявляла, якою б діяльністю зайнятись
- Ти не рада?, - запитав Сашко.
- Ні, ти що, любий. Я просто розгубилась, - відповіла я.

ГЛАВА 2.
Визначившись нарешті з тим, чим я хочу займатися, я пішла до Сашка. На таке обурення, я й не сподівалася. Як виявилось, Сашко зовсім не збирався давати мені волю у виборі. Він просто на 100 % був впевнений в тому, що я відкрию контору по наданню бухгалтерських послуг. А мені, чесно кажучи, після 20 років роботи бухгалтера, хотілось зайнятись чимось цікавішим. Як виявилось, Сашко задумав все по інакшому. Він вирішив обмежити у виборі не тільки мене, але й Аню, Сергія, Оксану і Івана. Так от, розкажу по порядку.
Той парубок, що стояв біля Оксанки – її кавалер. Нарешті Оксанка по справжньому закохалась в 28 річного Олега Нікіфорова. Та тут виникла чи мала проблема. Олег сам з дитбудинку. Живе у гуртожитку, працює в міліції. Зарплата маленька, а потреби Оксанки чималі. Оксанка ж, живе з батьками в двушці, і батьки зовсім не намірені брати зятя до хати. Знімати квартиру – коштів немає. За Оксанчину зарплату викладачки, також не проживеш. От Сашкові і стало шкода сестри. Крім того, бачити щовечора мої сумні очі від того, що я вже дурію в хаті – він не міг. Сергій також викладач, але займався ще й репетиторством. Аня – студентка, правда на стипендії. Ваня також студент, але нажаль на платному. Даша так і не працює. Тома і Рома в платній школі. Батьки Саші живуть лиш на пенсію. Тому й получається, що на Сашкову зарплату аж стільки народу. А тут ще й криза в країні. Замовлень нуль. Тому він сподівався одним кроком вирішити всі проблеми. Зареєстрував мене підприємцем. Думав, що я відкрию бухгалтерську контору. Знайшов мені завчасно вже 10 постійних клієнтів. Вклав чималі гроші в приміщення. Сподівався, що я буду босом, Олег звільниться з органів і буде в нас охоронцем. Оксана і Сергій будуть вести облік клієнтів. Аня, на пів ставки також виконуватиме якусь роботу, Ваня буде в нас юристом на пів ставки. А Даша, яка всі роки не працювала і нічого не вміла, була б кур’єром. Їздила б по місту, розвозила документи. На літо, Тома і Рома теж могли щось робити. Так, з його шиї злізло б стільки народу.
Вислухавши це все, я навіть розплакалась, що я не додумалась до такого. Але як виявилось потім, коли зібрали сімейну раду, Сергій зовсім не хотів бути бухгалтером практиком. Він теоретик, і до того ж зовсім не так мало заробляв, як здавалось Сашку. А гроші, які ми постійно давали Ані, вона їх зовсім не витрачала. Хоч на неї це було зовсім не схоже. Раніше, вона все б прогуляла. В школі була середнячок, вчилась хіба за таткові гроші. Поступила на державний лише завдяки Оксані. А тут, ні копійки не витратила. Видно Аня порозумнішала після одруження і народження сина. І як виявилось, ті дві сесії, на які тато дав шалені гроші, Аня здала сама. Сергію, за таткові гроші вона і слова не сказала, адже він був дуже принциповий і хотів сам забезпечувати сім’ю. І от Аня, яка нікого не хотіла ображати, брала гроші від тата і ховала їх від Сергія в дитячій кімнаті в коробочці на верху шафи. Коли ж Сергій почув від Саші, що той більше не може їх утримувати, дуже обурився, адже ні копійки не брав. От тоді, Аня все й розказала і дістала коробочку з шафи. Як виявилось, за 2 роки подружнього життя Аня назбирала тридцять п’ять тисяч доларів. Мама Сашка, потай від нього проводила заняття з ігри на фортепіано. Вона колись дуже добре грала, навіть в філармонії виступала, а тепер, щоб син не думав, що мама перевтомлюється, приховувала від нього своє таємне заняття. Звичайно, через те, що син їх забезпечував, мама брала зі своїх учнів копійки. Але, незважаючи на це, її місячний заробіток становив 150 доларів. Крім того, вона ще отримувала пенсію 800 гривень. Тато ж весь час проводив на городі. Дуже сильно він любив цю справу. До того ж, отримував військову пенсію 3200 гривень. Так, що в принципі на життя їм і так вистачало. А Сашкові гроші вони частково витрачали на себе, а решта на онуків. Сашко щомісяця давав їм по тисячі доларів. З них 600 вони віддавали Даші. Моя мама, яка також жила на одну пенсію і отримувала 500 доларів від нас щомісяця, як виявилось також не потребувала цих грошей. Відкладала їх на чорний день. Цікаво те, що виявилось, що мама і близько не жила на нашій дачі за Львовом. Просто вона боялась нам сказати, що на старості років знайшла собі чоловіка. Боялась, що ми її неправильно зрозуміємо. На дачу, вона приїжджала лише тоді, коли знала, що ми також маємо приїхати. Її чоловік був зовсім не з бідних дідуганів. Одружений був лише раз, дітей так і не було. Жінка померла 10 років назад від раку. З моєю мамою вони вже разом 3 роки. Грошей, які він накопив за все своє життя – їм вистачить ще на років 20, навіть з потрійним подорожчанням в країні.
Сашко взявся за голову. Він кожен ранок йшов на роботу з думкою про те, що на його плечах стільки народу, і що якщо не він, всі вони помруть з голоду. Він навіть і думки не мав, що з його родичів, лише Оксанка витрачала половину коштів даних їй братом на косметику, а решту на благодійність. Правда залишалась ще й Даша з двома дітьми, але це вже зовсім друга історія.
Так от, провівши сімейну раду, усі підтримали мою ідею. Хоча по очах було видно, що всі вони вважали її бердовою. Але все таки я відкрила детективне агентство. Єдина людина, в очах якої було видно безмежну радість, був мій сімнадцятирічний синочок Ваня. Він дуже любив фільми про детективів, і завжди мріяв бути таким, як Шерлок Холмс чи Пуаро. Його навіть в школі Шерлоком називали. І тут, я, його мама відкриваю детективне агентство. Помовчавши, хвилин 15, після того, як я оголосила цю новину, Ваня викрикнув:
- Мам, візьми мене в помічники, я все буду робити. Тільки будь-ласочка, не відмовляй одразу. Пліз!
- Ваня, ми про це ще поговорим, але на одинці, - відповіла я.
В мене зовсім не було бажання обговорювати це при всіх. Адже, так само як у Вані блищали очі від радощів, у двох членів сім’ї від обіди. Це була Оксана і її наречений Олег. Олег, як виявилось, вже місяць не працював в міліції. Його скоротили, бо не дав взятки, щоб не попасти під скорочення. Сашко ж пообіцяв Оксані, що я візьму їх на роботу, і за кошти, які вони будуть отримувати, зможуть зняти квартиру. Після Сашкової сповіді мені, про його план по моїй діяльності, я це зрозуміла і без слів. Я також дуже любила Оксану, і не могла дивитися на її страждання, тому вирішила взяти ситуація в свої руки. Хоча, на протязі всього сімейного життя, сімейним бюджетом і сімейними справами керував Сашко, цього разу напевне настав мій час.
- Так, - сказала я, - дорога родина і всі що понаїхали. Вислухайте всі мене уважно, а потім, ті кому не сподобається, те що я скажу, виразять свої претензії.
- Іра, не треба, - спробував заперечити мені Саша.
- Саша, я ж ясно сказала. ПОТІМ. Зараз говорю Я!
- Добре кохана, - сказав Сашко, зрозумівши, що тепер мене не зупинити.
- Так от, - продовжила я. Уважно вислухавши, все що тут говорилася, я думаю, що всіх краще поставити на свої місця. Годі влаштовувати театр.
- Іра, який театр, - сказала мама Сашка.
- Анна Борисівна, я ж просила, мене не перебивати.
- Все, мовчу, мовчу.
- Пора жити реальним життям. Почнемо з тебе, мама. Тобі більше не треба приховувати свої почуття до Гліба Дмитровича. Від нині, ти можеш повністю жити в нього. Як я зрозуміла, ви в грошах великої потреби не маєте, тому, щомісяця ти будеш отримувати від нас лише 100 доларів. І не заперечуй. Це на твої особисті потреби. Аня, ти більше не отримаєш ні копійки грошима. У тебе чудовий чоловік, він сам здатний забезпечувати сім’ю, про що безперечно довів за 2 роки. Я і надалі буду дивитись Максимку, доки ти на парах і купляти онучку іграшки і солодощі, але не більше. Анна Борисівна, на нашій дачі два поверхи. На першому, вітальня, кухня, кімната для гостей і кабінет. На другому три спальні. Ці три спальні залишаться для нас, коли ми будемо приїжджати. Ви ж з Миколою Петровичем оселитесь в кімнаті для гостей. Кабінет, на протязі тижня ми переробимо в кімнату для занять на фортепіано. Там ви зможете приймати своїх учнів. Будинок хоч і за містом, але до 6 вечора туди ходять маршрутки, так що ваші учні можуть легко до вас добиратися. Крім того, у нас дуже великий, але нажаль, не доглянутий город, тому Миколі Петровичу там також буде чим зайнятись. Ви також будете отримувати по 100 доларів щомісяця кожен. Оплачувати комунальні за особняк будемо ми, тому свої гроші будете витрачати виключно на себе. Даша і Ваня. З вами, я поговорю пізніше. Оксана. Так, як тепер батьки будуть жити на дачі, квартира батьків залишається повністю в твоєму розпорядженні. Ти можеш вийти заміж за Олега. Житлом ви тепер забезпечені. На рахунок роботи, то ти можеш залишитись і далі викладати, а можеш пошукати собі і інакшу. Це все залежить від тебе. Я ж відкриваю детективне агентство. Одразу хочу сказати, що мені порекомендували на посаду охоронця – Олега. Так що, якщо він не заперечує, то завтра ж чекаю його на роботі. Адресу офісу, я думаю він вже знає. Обіцяю Олегу виплачувати регулярно достойну зарплатню, але інших грошей ви від нас не отримаєте. Тома і Рома, до вашого вісімнадцятиліття ваше навчання буде оплачувати дядя Саша. Якщо надумаєте вчитися в університеті, то ми допоможемо вам поступити, але навчання оплачувати не будемо. Так що вчіться добре, щоб поступити на державний. Крім того, щомісяця, доки будете вчитись ви будете отримувати по 100 доларів кожен на особисті потреби і 300 доларів на харчування для вас отримуватиме ваша мама. Даша ж від сьогодні забезпечуватиме себе сама. Все вирішено і оскарженню не підлягає, але я згідна вислухати ваші претензії!
На диво всі мовчали. Хвилин п’ять в кімнаті була повна тиша. Потім, Анна Борисівна повернулась до мене і тихенько сказала:
- Все правильно, Ірочко, все правильно. Давно пора було поставити нас всіх на місце. І те, що Дмитрика немає, не означає, що все має лежати на Сашкових плечах. Все правильно.
Після цих слів Анна Борисівна вийшла на кухню. За нею пішов і її чоловік. Оксанка підійшла до мене і зі сльозами на очах, сказала дякую. Потім взявши за руку Олега, вона попрощалась з усіма і вони пішли. Моя мама як на крилах полетіла до Гліба Дмитровича. Рома і Тома побігли десь по своїх особистих справах. Поступово розійшлися всі. В квартирі нас залишилося четверо: я, Сашко, Ваня і Даша.
- Да, Ір, - сказала Даша, -вирішила всі проблеми одним махом! От-такої! А я думала, що ти без Сашка і кроку ступити не можеш. Бачу помилилась в тобі.
- Даша, будь-ласка не сердься на Іру. – Намагався захистити мене Сашко.-Ти також і надалі будеш отримувати гроші на себе. Крім грошей на дітей 600 доларів в місяць тебе влаштують?
- Не треба, Шурік. Ірка цілком права. Та й мені надоїв вже давно цей пафос. От вчора Ірці і розкололась. Дякую їй за те, що стримала слово і нікому з рідні не розтріпалась. Як наважусь – сама скажу. І до речі, на кишенькові можете дітям давати, щоб поки підозри не виникло, а прогодувати я їх і сама прогодую.
- За які кошти?- Поцікавився здивований Сашко.
- Саш, зараз не час. Я думаю, коли той час настане, ти дізнаєшся все від Даші сам. А на разі, я побіцяла Даші, що це залишиться між нами.
- Так, Шуріку, все ок. Все дорогеньки, цьомчики-бомчики я погнала.
Коли Даша вийшла. Ваня, який на той час все чув, підійшов до мене і сказав:
- Мам, я чув, що це таємниця, ну але все таки, що такого приховує тітка Даша? Вона, що знайшла багатого коханця?
- Ваня, все набагато складніше. Зараз мова йде не про те. Ти хотів працювати зі мною здається?
- Ага!
- Будеш моїм помічником, але тільки на півставки, і зарплата від виробітку. Ок?
- Та я й без зарплати можу!!!
- Ну а тепер треба назву придумати. Сашка, Ванька давайте думати.
Думали ми десь з годин п’ять. Не помітили, як на годиннику північ побила. Пропозицій було море. Одна з перших, яку запропонував Сашко, це елементарно «Ірина». Далі були такі варіанти як «Шерлок Холмс», «Шерлок», «ПУАРО», «Червоний какаду», «Зелена Черепаха», «Цілком таємно». Було ще море варіантів, всі зараз і не пригадаєш. Іван був запропонував «Дама з візчком». Ця назва була пов’язана з тим, що Максимку з візочком я мала брати на роботу. Назва навіть дуже мені сподобалась, але тут Сашко нас обірва:
- «Дама з візочком», - це вибачте мене, але тупо. Одразу усі будуть догадуватись, що ви детективи. Адже Львів – це велике село. Як тільки відкриєтесь, весь Львів буде знати, що відкрилось детективне агентство «Дама з візочком». А детективам не завжди на руку, що підозрювані знали, що вони детективи.
Хоча я зовсім не погоджувалась з Сашком, адже дам з візочками дуже багато, і більшість з них, гуляючи з дітьми збирають всякі плітки. Ну але сперечатись з Сашком ми не хотіли. Ми засмутились через те, що стільки часу витратили даремно і втупившись в підлогу почали думати кожен про своє. І тут я почула голос Сашка:
-Ва.., Ір, ну не розчаровуйтесь так.
-Що ти сказав, - перепитала я.
- Щоб ви не розчаровувались!
-Ні, перед тим?
-Нічого не сказав. Тобі напевно пучулося.
-Ні, ні. Як ти до нас звернувся.
- Як, як . Ваня, Іра.
Напевне Сашко, вже був дуже змучений і так сильно хотів нас заспокоїти, що замість Ваня, сказав тільки Ва, і тому все разом прозвучало як одне слово «ВАІР». Так і отримало наше Агенство назву «ВАІР».

ГЛАВА 3.
От вже тиждень як існувало наше агентство. Ми придбали меблі, сейф. Повністю обладнали дитячу, мій кабінет і приймальню. В приймальні сидів охоронець Олег за комп’ютерним столом. Довелось Олегу виконувати ще роль секретаря, доки агентство не розкрутиться. Крім його стола в приймальні був ще один стіл, шкіряний диван та два шкіряних крісла кольору вишні, дві драцени, клітка з папугами Лялькою і Кешою і клітка з шиншилою Катьою та хом’ячком Денні. Прибиральниці в нас не було, тому як не дивно цю роль виконувала я. Зазвичай в таких офісах заводять рибок, но я зовсім не знала як їх доглядати. Папугу і хом’яка я тримала ще в дитинстві. А з шиншилою великих проблем на разі не було. На кухні ми поки поставили старенький столик і два стільчики. Маленьку тумбочку, на неї мікрохвильову і електрочайник. В куточку стояв смітник, а на столі 4 старих горнятка, 3 тарілки, ложки і вилки та новий сервіз на 6 персон, пачка цукру, кави, чаю і печення з повидлом. В моєму кабінеті було два столи – для мене і Івана. Кімнату для персоналу нам на разі обставити не вистачило коштів. Та й персоналу як такого в нас не було. Головне, що приймальня і мій кабінет виглядали шикарно. Хоча і з того толку не було, адже жодного клієнта ми не мали. Ми подали оголошення в газету безкоштовних оголошень, львівську рекламу, ваш магазин та Інтернет. Результат був нульовий, а точніше його не було.
Сидівши за своїм робочим столом, я вже навіть пошкодувала, що не прислухалась тоді до Сашка і не відкрила фірму з надання бухгалтерських послуг. Я подивилась у вікно і побачила Андріана. Я відкрила вікно і звернулась до нього:
- Привіт. Куди йдеш?
- Доброго дня, тьотя Іра. Я взагаліто з вами хотів поговорити. Можна?
- Ну, звісно можна. Скажу охоронцю Олегу, що до мене по особистому питанню і заходь. Тільки можна тебе дещо попросити?
- Так, звичайно.
- Я якраз хотіла піти в кіоск, але раз ти прийшов, збігай в кіоск через дорогу, купи будь-ласка 5 свіжих ватрушок. Гроші зараз тобі дам.
Андріан слухняно побіг в кіоск, а я з нетерпінням його чекала. Так скучно сидіти цілими днями мовчки. Ваня побіг на пари. Олег розгадував кросворди. Максимко спав в ліжечку, а я нудилась розкладаючи пасьянс на комп’ютері. Через хвилини три Андріан стояв вже біля мене з кульком булочок.
- Сідай, Андріанчику. Я поки чайник поставлю.
Андріан присів. Я пішла на кухню, взяла тарілочки з сервізу, поклали три булочки, на кожну тарілку по одній. Зробила три заварні фруктові чаї. Одну чашку чаю з булочкою поставила біля Олега, а по одній нам з Андріаном.
- То з якого приводу ти прийшов?
- Я вчора ввечері у Ані був. Вона сказала, що ви детективне агентство відкрили. От я і вирішив що тільки ви мені можете допомогти. А дорого ви за послуги берете?
- Ти спершу розкажи в чому справа, а тоді я вирішу, чи взагалі тобі допомогти зможу.
Андріан почав розказувати мені свою ситуацію. Для того, щоб вона вам була зрозуміла, розкажу все з самого початку.
Андріан – це шістнадцятирічний хлопчик, мій сусід. Незважаючи на велику різницю у віці, він дуже дружить з моєю дочкою Анютою. Вони з самого дитинства разом, і навіть коли Анютка вийшла заміж, їхня дружба не обірвалась. Аня вірна своєму чоловікові і ніколи його не зрадить, але друзі протилежної статті з її життя не зникли, вони і надалі залишались друзями. Цим вона нагадує мене в молодості. Я колись в свою чергу дуже сильно дружила з Юрком, який на три роки був молодше за мене. До речі, цей самий Юрко, про якого я згадую, є татом Андріана. Так от, дружили ми з Юрком, і нічого більше між нами і близько не було. І була в мене подружка Таня, молодша від мене на рік, яка повуха була закохана в Юру. Жила Таня в сусідньому під’їзді на другому поверсі. Але, щоб вона не робила, Юрко більше ніж подругою її не вважав. Хоча, тато Юрка Зорян Фельдман, дуже хороший і відомий лікар Гінеколог, хотів, щоб Юрко почав роман з Танею, а от мене чомусь якраз недолюблював. Був проти нашої дружби з Юрком. Мама колись розповідала, що Зорян з батьками одним з перших оселились в нашому будинку і старенькі бабусі казали, що він був ще той Лавелас. За кожною спідницею бігав. Не одна дівчина від нього плакала, і явно не одна аборт від нього зробила. Але це все чутки. Я все життя знаю Зоряна Володимировича, як інтелігентного чоловіка.
Вчились ми всі в одній школі. Влаштували в школі дискотеку на честь свята 8 березня. Всі веселились, танцювали, співали. І тут повільний танець почався. Юрко мене запросив і ми танцювати почали і не помітили як і поцілувались. Це був невинний поцілунок. Ми просто захопились музикою. А Таня, як потім виявилось, в куточку стояла і це бачила. Обурилась вона тоді і на мене і на Юрка. Юрка поклялась забути, а зі мною не розмовляти. Так і було. Юрка повністю забула. Уваги на нього не звертала, а зі мною пів року не розмовляла. А коли нарешті наважилась, так тоді біда сталась. Запросив мій тато її батьків і її мами двойорідну сестру на рибалку з ночівлею. Тато з мамою тоді вже давно розлучені були, тому він за тою Галкою і при ударив. Та суть не в тому була. Напились вони там на рибалці четверо, і чомусь на другий день додому надумали їхати. А тоді ще дощ сильний йшов, а тато п’яний був…от і не справився з керуванням. Коротше кажучи, залишилась Танюха через мого тата сиротою. Я тоді хоч школу закінчила, а Танюхі ще рік лишався. Вона тоді зі мною зовсім говорити перестала, аж до нині. Юрко також якимось дивом на її бік став. Весь час поруч був. Зі мною говорити перестав. Видно почуття в хлопця проснулись. Танька тільки на 2 роки від нього старше була, а виглядала молодше. Я вже навіть думати почала, що щось в них і вийде. Але Танюша вперта була. Сказала, що забула – значить забула. Як хлопця зовсім його перестала сприймати.
Потім я в Університет поступила. Таню, бабуся і дідусь по татові забрали. Вони зі столиці були. Такі інтелігентні люди та ще й достатньо молодими були. От вони то, Танюшці батьків і замінили. Квартиру закрили і поїхали в трьох до Києва. Юрко і надалі в школі вчився. Після того випадку наші стосунки не налагодились. Ми відтоді з ним навіть не вітаємося, хоч живе він зі своєю сім’єю на останньому поверсі. Він як женився, дружина йому двійню народила: хлопчика Андріанчика і дівчинку Наталку. А його тато Зорян мав якогось дядьку багатого чи то в Канаді, чи то в США, точно зараз не скажу. В нього племінників всього 6 було по всьому світу. А своїх дітей немав. От він і заповідав свій спадок першому онуку (але саме хлопчику) із своїх племінників. Як Лєна хлопчика народила, то Зорян від щастя зрозуму сходив. Тішився, що спадок отримає. А коли отримав викупив весь 9 поверх і дах, і зробив там з чотирьох квартир справжній палац. Та мало йому того житла було. Через рік викупив і весь восьмий поверх. Так що живуть вони прямо над нами, в своєму двохповерховому палаці.
Хоч розумніше було б особняк купити. Але не хотів він чомусь місто покидати. Може хотів, щоб сусіди йому заздрили, а може просто район наш подобався. Район та в нас хороший. Два будинки літерою «Г» утворюють квадрат з двома прогалинами по краях. Всі під’їзди всередину подвір’я виходять. А на подвір’ї дерев багато, дитяча площадка гарна, лавочки кругом стоять. За будинком стоянка велика для автомобілів на 2 будинки. Кожна квартира має своє місце на одну машину. Хоч правда не всі сусіди машини мають, тому ті хто по 2 мав, домовлявся з тими, кому місця не потрібні. Район наш елітним вважається. Ніколи тут нікого не грабували, ані вбивали. Одного разу правда випадок був, але то просто непорозуміння вийшло. Біля Тані бабулька старенька живе. Баба Стефанія називається. Зараз вона дуже старенька вже стала, 85 їй минулого року стукнуло. А тоді, 17 років назад, ще при здоровому глузді була. І тут, дивимось міліція в нашому районі, і баба Стефа коло них.
- Це я, -каже баба, - міліцію викликала. В Танюшкіну квартиру хтось заліз. Я ще вночі почула. Але вирішила до ранку почекати, а зранку знов шум там якийсь. Ось я міліцію і визвала. Сама побоялась піти.
Міліціонер разом з бабою Стефою пішов до Таньчиних дверей. Сусідів море зібралось. Всім цікаво стало, хто до Танюхи заліз. То літом було, вкінці серпня. Я якраз з трьохмісячним Івасиком погуляти вийшла. Анюта з бабусею вдома спали. Міліціонер подзвонив у двері. Двері довго ніхто не відкривав. Потім шорох почувся, двері відкрились і на порозі з’явилася заспана Таня з животом, десь місяців на 5.
- Що сталося? – запиталась Таня. -Чого стільки народу зібралося?
- Сержант Кульчицький Михайло Володимирович, - представився міліціонер. Ваші документи будь-ласка.
- А що сталося? – перепитала Таня.
- Та це ж Танюшка вернулась! – радісно закричала баба Стефа.
- Хто? – перепитався Кульчицький.
- Таня! – сказала тьотя Ліда з третього поверху.
- Я вже зрозумів, що Таня. А хто ця Таня і що вона робить в чужій квартирі?
- Так це її квартира! - викрикнула баба Стефа.
- Громадянко Стефанія Григорівна Альшанська, я чогось не розумію. Навіщо ви викликали міліцію, якщо знаєте цю молоду громадяночку. І крім того вона знаходиться у власній квартирі?
- Так ж звідки, я знала, що це Таня.
По очах сержанта було видно, що він повністю розгубився. Йому було десь років 25, не більше. Сам високий, худощавий, по формі. В машині його чекали ще двоє в формі, але чомусь з ним не піднялись. Може відчували, що нічого серйозного там немає. Я залишила візок з Івасиком біля під’їзду, а сама стала на сходах між першим і другим поверхом. Тому добре бачила, те що відбувалося.
- Дозвольте я поясню, -сказала Светка, дочка тьоті Ліди, яка була старше від мене на три роки. – Таня власниця цієї квартири. Десять років назад Таня проживала тут зі своїми батьками. Потім стався нещасний випадок, Таньчині батьки загинули, а Таню забрали дідусь і бабуся. Десять років квартира пустувала, тому напевне баба Стефа і здивувалась коли почула шорох в квартирі. Ніхто ж не знав, що Таня повернулася.
- Так…, - сказав Кульчицький. -Все ясно. Але раз я вже був змушений піднятися, попрошу вас громадяночко, все таки показати свої документи.
Таня закрила двері і зникла в квартирі. Через хвилин 5 вона показалася знову з паспортом в руках, вже не така заспана, а нічну облягаючи сорочку до коліна, замінив спортивний костюм з трикотажу коричневого кольору. Сержант перевірив документи і з чистою совістю повернувся в машину. Через 10 хвилин машина поїхала і відтоді міліції в нашому районі не було.
А в ніч з 31 грудня на 1 січня, коли всі Новий рік відзначали, у Тані почалися схватки. Це баба Стефа розказувала. Вона взагалі в нас найбільша пліткарка. Правда є ще одна, на першому поверсі в нашому під’їзді. Баба Зіна називається. Та в першому під’їзді на четвертому поверсі живуть баба Катя і баба Марія. Але всі вони ховаються на фоні баби Стефи. Так от, баба Стефа одна живе. Випила келих шампанського в 10 годині і лягла спати. А в 11 до неї Танюха прибігла.
- Баба Стефа, допоможіть. Народжую.
- Тихо, тихо дитинко. Зараз швидку викличем і все добре буде.
- До швидкої не додзвонитись, там сьогодні весь час зайнято. Святкують сволочі напевне. А я теж дура! Термін вже як два тижні вийшов. Казав мій лікар, Колеснкіов Володимир Вікторович, щоб я в лікарню лягла. Та де там! Я ж ділова! Мало того що не лягла, так ще й його на Новий рік в Карпати відпустила. Хто ж тепер в мене пологи прийме?!
- Тихо, дитинко. Заспокійся. Лікар черговий все рівно є. Зараз швидку викличем, а як зайнято буде, то таксі. Ти йди поки речі необхідні скоренько збери, а гроші я тобі позичу, не хвилюйся.
- Та гроші є в мене. Як я сама про таксі не подумала.
- Йди сонечко збирайся, а я зараз виключу.
Таня вже встигла речі зібрати, а на 03 і таксі весь час зайнято було. І бардюрників в новорічну ніч знайти не можливо. І тут баба Стефа, через вікно швидку побачила біля сусіднього під’їзду. Схопила Таньку і туди. А це якраз Юркова жінка Лєна народжувати надумала. От свекор її, Зорян Фельдман, і викливав швидку зі своєї лікарні. Дуже то він онука чекав, тому і поїхав сам пологи приймати. Не знаю, якими правдами і неправдами, але вмовила стара його і Таню з собою взяти. Так і прийняв Зорян 1 січня трьох немовлят. Двох своїх Наталочку і Андріанчика, і одну чужу Катрусю.
Як троє в один день народилися, так і стали нерозлучними друзями. В школу разом ходили, на подвір’ї гуляли. Мій Івасик і Анюта також з ними дружили. Правда Ванюша в основному з дівчатами, а Анюта за Андріанчиком. А як їм по 13 стало, то став Андріан з Катьою зустрічатися. Весь двір знав, що вони парочка. А тут приходить Андріан до мене і розказує:
- Тьоть Ір, ви ж в курсі, що я з Катюшою зустрічався.
- Так, звісно. А хто ж про те не знає? Але чекай, чому ти сказав зустрічався?
- Бо Катя мене на початку літа покинула.
- А от це я вже не знала. А що ж сталося?
- Все ніби добре було. Тьотя Таня не проти була, щоб ми зустрічалися. Тай тато з мамою також в захваті від Катюшки були.
- Ну це я і так знаю. Але все таки що сталося? Хоча звісно це твоє особисте. Як не хочеш не розповідай.
- Та ні. Я власне за цим і прийшов.
- Ну, тоді слухаю тебе уважно.
Ми вмостилися на кріслах і Андріан почав свою розповідь.
- Літом, я з сестрою і з батьками зібралися їхати на море за кордон. Я дуже хотів, щоб і Катя з нами поїхала. Мої батьки були не проти. Але Катя сказала, що в неї паспорта закордонного немає, та й з грошима в них тугувато. Вона просила мене, щоб я залишився. Але я дуже хотів поїхати.
- І ти проміняв кохану на море і вона тебе покинула?
- Майже. Мої батьки погодилися заради нас не їхати за кордон, а поїхати в Крим. Дідусь подзвонив знайомим і вони домовились, що ми будем жити в приватному будинку. Нам мали здати цілий будиночок з трьома кімнатами, невеличкою ванною кімнатою і кухонькою. Господарі мали жити в сусідньому будинку на тій самій території. Цілий будинок обходився нам 400 гривень за добу. Але Каті ми сказали меншу суму. Так, що виходило ніби 30 гривень за добу з людини. Тьотя Таня навіть дала 300 гривень за Катю на житло. Ми купили квитки на поїзд. Батьки взяли собі купе з Наташкою. А я 2 нижні полки платскарт, щоб бути поруч з Катьою.
- І що було далі?
- Поїзд був на 9 ранку. Ми в пів восьмої мали виїжджати з дому. Нас мав відвезти дідусь, а в машині лише 4 пасажирські місця і тому Катя мала добиратися сама. Ми хіба мали її сумки забрати. Я навіть думав поїхати з нею маршруткою. Але мама довго збиралась і ми вийшли з квартири на 15 хвилин пізніше.
- І Катя поїхала без тебе з сумками?
- Теж майже. Я побіг до Каті, но двері мені ніхто не відкрив. Я так само, як і ви подумав, що Катя поїхала, побоючись запізнитись на поїзд, а тьотя Таня поїхала її проводжати.
- Ну!, - з нетерпінням підштовхувала його я. Адже з їхніми родинами я вже давно не спілкувалася і так хотілось хоча б від дітей почути розповіді про них. Адже Юра і Таня мої колишні найкращі друзі, з якими доля нас так дивно розлучила.
- Коротше кажучи, ми мало того, що запізно виїхали, так ще й в корок попали. На поїзд ледве встигли. Не встигли забігти, як він рушив. Часу Катю виглядати зовсім не було. І я чомусь був впевнений, що вона вже там. Але Каті там не було. Та й не могла вона там бути.
- А чого не могла?
- Я зразу просто не подумав. До мене потім дійшло, що квитки всі в мене. І Катя, напевне залишилась десь на пероні.
- О, господи! Я сподіваюсь з поїзда ти хоч не стрибав?
- Ні. Не стрибав…,- сказав Андріан і затужив. – Я почав дзвонити до неї на мобільний, але він був вимкнений. Я подзвонив додому. Трубку взяла тьотя Таня і сказала, що Катя полетіла в Англію і поклала трубку. Я спершу подумав, що це жарт такий і почав дзвонити ще раз, але трубку більше ніхто не брав. Майже всю відпустку я не відпочивав, а все думав про Катю і про те, як погано вийшло. Одне мені було не зрозуміло.
- Це те, чи пробачить тебе Катя чи ні?
- Ні. Те, що не пробачить я і так знав. Було не зрозуміло, те, чого тьотя Таня сказала, що вона в Англії. Адже, я, як ніхто інший знав, що грошей в них немає, а отже в Англії вона не могла опинитись ніяк. Тьотя Таня ж Катю сама виховує, ви ж це прекрасно знаєте. Працює в дитячому садочку. Звідки в них можуть бути гроші на Англію?
- То Катя так і не їздила в Англію?
- Ні, як виявилось потім, все таки їздила.
- І ти, хочеш найняти мене, щоб я взнала, де Катя взяла гроші на Англію?
- Частково. Мене цікавить ще одне. Як Катя опинилася на морі?
- На якому морі?
- В Криму!
- Так ти ж казав, що Катя з вами не поїхала. Ти мене вже зовсім заплутав!!!
- Ви все правильно зрозуміли. Вона з нами не поїхала. На морі ми мали бути два тижні. За три дні до від’їзду я зустрів Катю на пляжі. Правда в неї було чорне волосся і одіта вона була як циганка. Ще й стверджувала, що вона ніяка не Катя, а Кармелітка. Я вже навіть подумав був, що це і справді не вона.
- І чому ти вирішив, що це все таки вона?
- Коли ми повернулись, Каті у Львові не було. Вона була в Англії. Так сказала тьотя Таня. А коли вона ніби повернулась з Англії, вона була пофарбована в чорний колір, такий самий як на морі. Ну то як, ви візьметесь за мою справу?
Андріан зацікавив мене своєю розповіддю. Адже він правий, Таня немає великих грошей. Або дуже добре приховувала це всі роки. Зупиняло мене тільки одне. Працювати безкоштовно – така перспектива мене не дуже цікавила, адже я обіцяла платити зарплатню Олегу і Вані, а також треба було сплачувати комунальні по офісу. А брати на це гроші в Сашка, я намірів не мала. Андріан, як я вже згадувала, був з багатої родини, але це були кошти батьків. Особистих в нього не було, хіба кишенькові. Але вислуховувати потім від його батьків, що я обдирала дитину – в мої плани не входило.
- Андріанчик, як би це тобі сказати, - мовила я.
- Кажіть як є. Але хочу сказати, якщо ви візьметесь за цю справу, я добре заплачу.
- От в тому-то, сонечко, і справа. Де ти збираєшся гроші взяти аби мої послуги оплатити? Адже будь-яке слідство потребує матеріальних затрат + ще й винагорода детектива.
- В мами!
- Отож бо і воно, що в мами. Напевне мама кишенькові дасть, а ти мені з них заплатиш. А потім твої батьки мені концерт без замовлення влаштують?!
- Ні, ви мене не так зрозуміли. Мама в курсі і готова дати кошти на розслідування.
Почувши це я трохи заспокоїлась. Ми домовились з Андріаном, що завтра по обіді його мама прийде до мене, ми складем з нею договір на розслідування, вона дасть аванс в розмірі 3000 гривень на витрати пов’язані з розслідуванням, за які я потім відчитаюсь, надлишок поверну, а якщо бракне вона доплатить. І в кінці розслідування винагорода Агенства 5 тисяч гривень, яку вона зобов’язується оплатити.
Андріан пішов. Максимка прокинувся. Я його погодувала. Ми трошки погуляли по вулиці. Потім прийшла Анюта, забрала малого. Олега я відпустила додому, сама закрила офіс і також попрямувала до себе, все думаючи над цією справою.
Ввечері додому прийшов Ваня і я йому розповіла про сьогоднішні події. Ваня довго з мене сміявся і потім видав:
- Ну ти мам даєш. Ну ти точно, трохи того. Який договір? Які відчитки по витратах? Це детективне агентство, а не бухгалтерія! Да, ну ти собі гониш!
- Ванічка, як би смішно тобі не було, але ти не правий. Ти ж майбутній юрист і як ніхто інший повинен знати, що порядок повинен бути всюди, аби потім не було проблем. Якщо тебе мої умови праці не влаштовують, можеш не працювати. Знайду людину, яка зможе мене зрозуміти і сумлінно виконувати обов’язки.
Усмішка з обличчя Івана потихеньку сповзла. Він помовчав хвилинку і потім сказав.
- Може ти й права, мам. Вибач. Ну то як, якісь думки в тебе з цього приводу є?
- Чесно кажучи, я думаю, що все елементарно. Хоча в житті так просто не буває. Катя приїхала на вокзал, Андріана з батьками не було. Вона чекала їх до останнього і не дочекавшись пішла. Домовилась з мамою, що скажуть Андріану, що вона в Англію полетіла, щоб він позлився трохи. Сама поїхала на літо в Київ до дідуся й бабусі Тані. З вітдам поїхала на море на пару днів, аби помститися Андріану і вернулась з Києва вже в кінці літа.
- Та мам, фантазія в тебе хороша, якби не одне но.
- Яке?
- Катя дійсно була в Англії.
- А ти звідки знаєш?
- Мам, ти що забула, що Катя і Ната мої подруги. Катя сама мені вихвалялась, що літом в Англії була. Я навіть квитки бачив на її ім’я оформлені.
- Да… Оце вже дійсно цікаво.
- І що тепер будем робити?
- Давай залишим це на завтра. А от твоя дружба з Катьою, зараз нам дуже необхідна.

ГЛАВА 4

На другий день, я, нікому про це не сказавши, наважилась на неймовірний крок. Коли всі пішли з дому, япішла з Максимкою в офіс. Попросила Олега побавитись з Максимкою десь зо дві годинки, а сама пішла в магазин. Не подумайте, що я вирішила зробити з Олега крім охоронця і секретаря, ще й няньку. На чужу людину, я б ніколи не залишила онука. Але Олег був нам майже вже родич. Якщо ви пам’ятаєте, то він наречений Оксанки. Вони вже навіть заяву подали до Рагсу. В травні весілля має бути. Ну, але про це потім.
В магазині я купила «МАРТІНІ», упаковку хорошої кави, 300 грим шоколадних цукерків, упаковку мого улюбленого чаю і шоколадний тортик. Поставивши в кульок усе куплене, окрім тортика, який мав свою прозору пластмасову упаковку з ручкою, я попрямувала в сторону мого будинку. Я хотіла була купити ще й морозиво, але на дворі січень місяць, і я подумала що краще буде випити гарячого чаю з тортиком. Я дуже боялась, що мене хтось побачить з сусідів, тому, підійшовши до свого під’їзду подивилась по сторонах. Здається на вулиці нікого із знайомих не було. Я швидко забігла в сусідній під’їзд, піднялася на другий поверх і подзвонила в Таніні двері.
Серце колотало так сильно, що аж вискакувало. Ноги підкошувалися, руки трусилися. Ті три хвилини, поки двері не відчинилися, здалися мені вічністю. Я не знала, яка буде реакція Тані, тому боялась, щоб сусіди не почули, як Таня буде гарчати «забирайся геть».
Я вже давно хотіла поговорити з Таньою по душам, але ніяк не могла себе внутрішньо настроїти. А тут, ніби й повід є – треба вияснити, як Катя опинилася в Англії і чи взагалі там була. Але про цей повід, Тані я розповісти не могла!
Двері відкрилися і на порозі з’явилась Танюшка в домашніх капрях і блідо рожевій футболочці.
- Ірка, - промовила вона.
На її обличчі з’явилась маленька успішка, щічки почервоніли, а з правого ока потекла сльозинка.
- Танюш, послухай, - просила я.-Тільки не закривай одразу двері.
- А я й не збиралась їх закривати, - сказала вона і витерла з ока сльозу. – Ну, проходь до кімнати, не будемо ж тут стояти.
- А я тортик принесла, - сказала я і помахала в неї перед обличчям пластмасовою коробочкою.
Чесно кажучи, я надіялась, але не сподівалась, що Таня пустить мене до себе. Адже стільки років ми з нею навіть не віталися.
Ми пройшли до великої кімнати. Я сіла на м’яке коричневе крісло біля журнального столика. Таня накрила стіл скатертиною, відкрила «МАРТІНІ», поставила бокали під нього і порізала тортик. Мовчки ми випили по келиху і почали дивитися одна на одну, хто ж все таки першим почне розмову. Я кинула оком по кімнаті і помітила, що крім телевізора і штор, тут більше нічого не змінилось з тих часів, коли ми з Таньою дружили. Той самий ремонт, старі шпалери на стінах бузкового кольору, старий сірий паркет, меблі, епохи вісімдесятих, телефон, ще старого зразка на диск, зеленого кольору. Було зрозуміло, що живуть вони з дочкою не багато.
- Може чаю? – запитала Таня.
- Тань, чай ще втигнем попити. Я помиритися прийшла. Я знаю, що винна перед тобою, але не можна все життя так жити!
- Ти ні в чому не винна…
- Так, я знаю, що не безпосередньо я, а мій тато.
- І він також… Я давно тобі правду хотіла розказати, але боялась, що ти зненавидиш мене. Я не така смілива, як ти.
Таня налила ще «МАРТІНІ», ми випили. З’їли по кусочку тортика. Потім вона зробила мій улюблений фруктовий чай, який я купила і почала мені розповідати так звану правду. Але перед тим, я пообіцяла їй, що якою б правда не була, я на неї злитися не буду. Таня вилила на мене море інформації, навіть дещо з того, за чим я і прийшла, хоча я її і не просила. Видно в неї на стільки наболіло серце, що вона ніби сповідалось мені.
Щоб не змушувати вас читати весь наш діалог, розкажу його суть, як можна коротше.
28 років назад, коли мій тато повіз на рибалку Таніних батьків і її тьотю Галю, на другий день вертавшись п’яними, тато не справився з керуванням, машина впала з моста в обрив і взірвалася. Сталося це неподалік того озера, де вони рибачили. Після того Таню забрали дідусь і бабуся до Києва. Вона закінчила там 11 клас і на її випускний приїхала тьотя Галя. Та сама, тьотя Галя, яка, як всі думали, загинула в тій машині. Тьотя Галя розповіла їй про події того дня. На рибалку вона взяла з собою грибочки, які сама збирала і сама приготувала. В грибочках вона не «шарила» і вони виявилися отруйними. Ці грибочки їла тільки мама Тані, зранку на другий день. Їй стало погано. Тато Тані взяв маму, поклав на заднє сидіння, а сам сів за кермо. Мій тато, був більше п’яний, тому сів поруч. Вони гнали в лікарню, але йшов сильний дощ, дорога була слизька і вони злетіли в обрив. Тьотя Галя бачила все це на власні очі, тому втекла в якесь далеке село до дальніх родичів. Всі її поховали. Але її мучила совість за скоєне, і через рік вона призналася у всьому Тані. Таня знала – батьків не вернути, але як розказати правду мені – уявити не могла.
Але це ще не вся біда, яку зазнала Таня. Перший рік після школи, вона не поступила, бо зовсім не готувалася до вступу. Пішла працювати продавцем в кіоск. Заробляла не багато, але на життя хватало. Бабуся також працювала, та ще й пенсію мала. А дід вдома постійно сидів. Потім з дому гроші почали пропадати. Виявилось, що це дід краде. Він в казіно грава, всі гроші проігрував. В борги заліз. Вирішив розрахуватися з боргами внучкою. Змушена Таня була стати коханкою власника казіно. Бабуся, як це дізналась – від інфаркту померла. А дід далі жив, грав тепер просто так, не на виграш і не на програш. А Таня за це мусила спати з старим п’ятидесятирічним мужиком. Правда він не урод був, але явно не для вісімнадцятирічної. В нього жінка була і дочка. Жив він з ними, але щодня у Тані бував. Правда він їй грошей давав, шмотки купляв, допоміг університет закінчити. Таня – дитячий психолог. В нього було лише дві умови: перша – Таня не має права заміж виходити, друга – вона не має права завагітніти. Та одного разу Таня від нього залетіла, він їй гроші на аборт дав. Вона аборт не зробила, дала лікарю взятку, той дав довідку, що чистку зробив. Думала, може якось пронесе. А коли живіт почав рости, вона в паніку впала. А тут дід помер. Вона ніби вільною стала, але втікати нікуди було, коханець всюди знайде. На диво, їй його зять допоміг. Зробив їй документи на інше прізвище, ісцінував її смерть, а вона приїхала назад до Львова. Ім’я вона не міняла, прописку львівську взяла. Але кожен день боялась, що коханець знайде її і вб’є за зраду. Але час ішов, а коханця так і не було. Таня в садочок психологом влаштувалась, Катю виховувала. Катя по характеру вредна була – вся в тата. Тут Катя з Андріановою сім’єю на море зібралась. Вже завтра їхати мали, як в 11 вечора дзвінок у двері. Катя завжди не обережна була, двері розпахнула, а тут він – її тато. Вона то про нього нічого не знала. Таня злякалась спершу. Але виявилось, що він з миром прийшов. Дізнався, що ще одну дочку має, вирішив їй допомогти. Таня не хотіла його брудних грошей брати, але Катька інша була, вперта. Запропонував він їй в Англію поїхати, та і погодилась. В 5 ранку вони вже з усіма документами полетіли в Англію. Таня все літо переживала. Та й перед Андріаном не зручно було, от і уникала розмови з ним. Перед школою Катя вернулася. Волосся перефарбувала, шмоток накупила, мову вивчила, але як вибачитися перед Андріаном за скоєне не знала. Та й не любила вона вибачатися. От і вирішила просто порвати з ним. Хоч і любила дуже хлопця. Щоночі плакала. Але горда була.
Ми помирились з Таньою і тепер стали дуже хорошими сусідками. Я пішла в офіс, попросила Олега, щоб він нікому не говорив про мою ранішню відлучку, погодувала Максимку, погралася з ним, поклала спати і чекала на прихід Лєни, Андріанової мами.
В моїй голові крутилися думки. Тепер вже ясно звідки у Каті гроші на Англію. І ясно те, що вона там дійсно була. Але виходило так, що Каті не було за що злитися на Андріана. Це не він винен в тому, що вона з ними не поїхала, а отже і мститись їй не було за що. Так, гроші в Каті безперечно були, щоб злітати з Англії в Крим на 2 дні і вернутися назад. Але навіщо їй було влаштовувати увесь цей цирк. Говорити, що вона не Катя, а Кармелітка, вдягатися в одяг циганки??? Після того як вирішувалась одна загадка, починала формуватися інша. Справа стояла все цікавішою. Звісно, мені не треба було шукати вбивцю, що звісно мене радувало. Трупи – це не для мене. Я скорше візьму фотоапарат і побіжу фотографувати зраду чоловіка чи жінки, ніж копатися навколо мертвого тіла.
В третій годині до мене прийшла Лєна. Я зробила чай, виклала їй суть того, про що мене попросив Андріан і запиталась в неї чи погоджується вона з умовами договору.
- В загальному все влаштовує, - сказала Лєна. – Єдине, що вам буде потрібно зробити, це знайти ту другу дівчину, яка так сильно схожа на Катю.
- А чому ви впевнені що на морі була не Катя?
- Просто знаю і все. За це я збільшу ваш гонорар втричі!!!
- А якщо я доведу, що це була Катя?
- Якщо так, гонорар все рівно залишається потрійним! Але ви змушені виправити ці пункти в договорі.
Справа була цікава, та й гроші були мені потрібні, тому я зробила все як попросила Лєна, вона підписала договір, дала аванс 5000 тисяч на витрати.
- Це завеликий аванс на витрати.
- Я вам цілком довіряю. Решту повернете.
Через пів години Лєна пішла. Я ніяк не могла зрозуміти, чому вона впевнена, що в Каті є двійник. Хоча кажуть, що двійники є в кожного з нас, але це здавалося дивним. Тим більше перевірити чи то була Катя, було дуже просто. Треба було лише подивитися її закордонний паспорт. Там мав бути штамп з датою покидання України і Англії. Якщо Катя була на морі, то в неї таких штампи мало бути 4, якщо ні – то 2. Перевірити це міг тільки Ваня. Адже близько до себе Катя могла підпустити тільки друга.
Ввечері Ваня отримав від мене своє перше завдання і вже завтра мав постаратися виконати його.


ГЛАВА 5.

Сьогодні вранці на вулиці пішов сніг. До 12 години дня навалило так багато, що всі мамаші вибігли гуляти з дітьми на саночках. Я також вирішила пожертвувати сьогоднішнім робочим днем і піти гуляти з Максимкою. Олегу позволила не приходити на роботу. Тим більше я чекала на результат Ваніного дослідження, тому день могла провести відпочиваючи.
Максим був задоволений нашою прогулянкою. Море радості було на його обличчі. В мене аж душа раділа. Такий хороший сьогодні день! Але з двохрічною дитиною довго не погуляєш, так і захворіти можна, тому пів третьої ми вже підійшли до нашого будинку. На стежці стояла баба Стефа, таніна сусідка та ще дві бабулькі з сусіднього будинку. В обличчя я бабульок знала, але імена – ні.
- Доброго дня!, - привіталась я зі старушками.
- Доброго дня, Ірочко, - мовила баба Стефа. – З онучком гуляєш?
- Так. Погода хороша, от вирішили погуляти трошки.
Бабулькі, які побачили, що тепер можуть відв’язатися, від надоїдливої баби Стефи, втікли навіть не попрощавшись, а баба Стефа і далі почала задавати мені ідіотські питання. Я вже не рада була, що привіталась з нею. Але як можна було зробити вигляд, що я її не побачила на стежці, якщо стежка шириною в метр. Діватись мені було нікуди. Я вирішила обернути це на свою користь і сказала:
- Да, погода сьогодні прекрасна! Стільки снігу. Останній раз стільки снігу було 16 років назад. Прямо на новий рік випав. Я це добре пам’ятаю! Я тоді з семимісячним Іваном гуляла.
- Ні, ні Ірочко, ти помиляєшся!
- Чого це ви так думаєте?
- Бо я прекрасно пам’ятаю той рік. Тоді Танюха народжувала! Сніг зовсім не падав!
- Ну, вночі може і не падав, а ранком?
- І ранком не падав, бо я якраз з роддому поверталась. Нічого не було.
- А що ви в роддомі робили?
- Так я з Танічкою поїхала, боялась її саменьку відпусткати.
На самому цікавому нас обірвав мій охоронець Олег. Як виявилось він образився на мене. Подумав, що я звільнити його хочу. Тільки почав до мене претензії пред’являти, як я його обірвала і разом з Максимом в офіс потягнула. Ще не хватало, щоб баба Стефа це все чула.
- Ірино! Знаєте, як мені обідно. Найняли мене охоронцем працювати. Потім в секретарі перевели, далі в няньку, а сьогодні я взагалі вам став не потрібний. А я до речі вищю освіту маю та в органах служив. Міг би вам і прислужитися.
- Олежику. Я не збираюсь тебе звільняти. Просто сьогодні вирішила присвятити день онуку.
- Ви правду говорити?
- Так, звісно. Але буду мати на увазі, що ти завжди готовий мені допомогти.
Не встигла я договорити, як в офіс прибіг захеканий Ваня і викрикнув:
- Мама, Катя на морі точно не була! В неї лише два штампи!
- Я напевне вийду, - сказав Олег.
- Ні, все таки краще залишся!,-сказала я. - Раз ти член нашої команди, то також маєш бути в курсі справ.
І ми все розповіли Олегу. Він нас довго уважно слухав, а потім сказав:
- Да… уж…
- То як будуть якісь пропозиції?, - запиталась я.
- На мою думку дівчаток все таки двоє, - сказав Олег. – А на рахунок того, як вони між собою пов’язані, ми маємо вияснити. Треба розпитати Андріана і Лєну, чи не знають вони де жила Кармелітка на морі. Тоді їхати туди і виясняти чи то її постійне місце проживання чи вона там тільки відпочивала!
- Добре, якщо постійне, - сказала я. – А якщо ні? І де тепер її шукати? Відпочила дівчина і все. Світ та великий!
- Мам, чого ти тупиш! Якщо вона там відпочивала, то господиня мала записати її паспортні дані. Ніхто не пустить без паспорта когось до себе. Або на крайняк, паспортні дані когось з рідних, з тих, що з нею були.
- А якщо вона записала тільки прізвище і ім’я, без Адреси?, - спитала я.
- Тоді я проб’ю це по своїх каналах!, - сказав Олег.
Ввечері я поговорила спершу з Андріаном, потім з Лєною. Обоє вони чітко описали мені де жила Кармелітка на морі. При чому Андріан навіть адресу пам’ятав. Андріан і далі вважав, щ оце була Катя, а от Лєна настоювала на тому, що це навіть не двійник Каті, а її сестра близнючка. Мені стало дуже цікаво, чого вона так стверджує про те. Лена попросила почекати мене хвилин 20, кудись пішла, потім повернулась з фотографією в руках. Фотографія була чорно-біла і явно дуже стара. Коли я поглянула на зображення, одразу покликала Олега. На фотографія була дівчина, дуже подібна на Катю.
- Хто це?, - запитала я.
- Це я в дитинстві, - сказала Лєна.
- Но Катя дуже подібна на вас, але вона ж дочка Тані. Як так може бути?
- Я давно підозрювала, що Катя моя дочка, але був певний фактор, який мене стримував.
Лєна почала розповідати нам свою історію. Виявилось, що Лєна закінчила медичне ПТУ. В медінститут так і не поступила, кар’єру не зробила, але вдало вийшла заміж. Коли Лєна завагітніла, вона була на сьомому небі від щастя. А її свекор Зорян Фельдман, аж на мільярдному. Адже, якщо Лєна народить хлопчика, то вони отримають великий спадок. На 4 місяці вагітності виявилося, що в Лєни буде двоє діточок. Через два місяці на узі, Зорян сказав, що бачить, що один плід – точно дівчинка, а другий – ховається. Він був на 100 процентів впевнений, що це пацан ховається. Для Лєни ж головне було, щоб діти здоровими були. За два тижні до родів вона пішла в своє ПТУ на зустріч з однокурсниками. В ПТУ як виявилось привезли апарат УЗД для практичних занять, і вони вирішили згадати свої медичні навики, а їх «під опитним кроликом» стала Лєна. Ігор, її однокурсник, який і проводив це саме УЗД, сказав їй, що в неї близнючку – дві дівчинки!
Прийшовши додому, Лєна не стала розчаровувати свекра. Вирішила, хай буде, як буде. Народжували вони з Таньою майже одночасно. Рожениць їх тоді було тільки двоє. Спершу Лєна народила дівчинку. Її зразу поклали біля матері. А потім вони майже одночасно народили, як потім їм сказали, Таня дівчинку, Лєна – хлопчика. Звісно, що Лєна здивувалась, що в неї другий хлопчик, але подумала, що Ігор її надурив. Плід напевне і тоді ховався.
Та на другий день Лєна знову здивувалася, коли їй замість тої дівчинки, що клали вчора на неї після родів, принесли іншу. Вона побачила, що її дівчинку тримає, щоб погудувати Таня. Лєна спробувала возмутитися, але медична нянечка вказала їй на бірки. От тоді в голові Лєни й промайнуло, що Зорян поміняв дітей. Її дівчинку віддав Тані, а Таніного хлопця – їй. Спершу Лєна хотіла скандал здійняти, але заспокоїлась, усвідомивши, що друга дитина – дівчинка, все таки її. Лєну покрила жадність. Вона подумала про спадок, і в її голові з’явилися рожеві мрії. Вона поклялась собі, що зробить все можливе, щоб допомагати Тані, і щоб в майбутньому їхні діти подружились.
Діти росли. Але Наташа зовсім не була подібна ні на кого з членів сім’ї. Андріан також. Лєна любила дітей, і вони теж її. Але чомусь зв’язка мати-дитина між ними не було. А Катя все більше і більше ставала подібна на неї в молодості. І от коли Лєна побачила Кармелітку, вона зрозуміла, що то не Катя. В її голові промайнула думка, що може Свекор тут і не причому. Може це Таня двійню народила, а Лєна близнючок, а старенька санітарка випадково дітей поміняла. А Таня, коли дізналася, що дітей двоє – від однієї відмовилась. От тоді ту дівчинку хтось і вдочерив, і саме її Лєна і бачила на морі.
Розповідь Лєни була дуже цікавою. Виходило, що в ту ніч дітей народилось не троє, а четверо. Але хто з них кому «належав»? Це тепер було нашим завданням.
Я була згідна з Олегом, що треба їхати на море. Але в Ані канікули починалися лише через 4 дні. Саме тоді вона могла забрати Максимку. Тому я ще вирішила провести невеличке розслідування у Львові. Але квитки на поїзд я замовила, правда на двох. Сама їхати побоялась. Вирішила Олега з собою взяти. А Ваню залишити у Львові за Катьою наблюдати. Я не виключала того, що все таки, якимось чином на морі була Катя. Але з фотографії було ясно, що дітей все таки поміняли. Тільки от кого і на кого? І чиїх це рук справа?

ГЛАВА 6

Сьогодні в офісі було чомусь дуже холодно. Я ніяк не могла зрозуміти причини. Побоюючись того, що мій маленький хлопчик може застудитися, я вирішила піти додому. Клієнтів чекати і так було не реально, але Олег все таки залишився на чергуванні. Вдома йому і так не було що робити. Оксанка на роботі, майбу
Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка