Жанр: Проза: Рассказ Прочтений: 0 Посещений: 638 Дата публикации: 31.3.2012
Ми всі космонавти. В якомусь безглуздому світі, де польоти на невідомі планети відбуваються щоденно. Курсуючі міжгалактичні автобуси та маршрутки з швидкістю світла доносять тебе з однієї системи в іншу. І ,не факт, що в сонячну, частіш за все маєш пертись з однієї чорної діри в іншу, сіреньку таку, трохи заштопану.
Прокинувшись в своїй трьохкомнатній капсулі з євро ремонтом, як завжди не встигаєш набратись поживних речовин з інноваційного агрегату для підтримки життєвих сил під кодовою назвою “кастрюля-борщу-зварена-на-вихідних”. Голишся, прасуєш скафандр, намагаєшся знайти труси, бажано чисті, шкарпетки, бажано без дірок. Натягаєш на себе все це екіпірування, як вчили – за 5 хвилин. Останній штрих перед виходом в соціум – чмих парфумів, що колишня подарувала на Міжгалактичний день чоловіків, все, космонавт готов, можна йти на виліт.
Вилетів, не встиг на свій, 33й Космічний корабель, що, курва, стартонув прямо в тебе перед носом. Дочекався наступного, поки летіли – вивчав оточуючих створінь. Начебто виглядають всі так само, такі ж люди як і ти. Сонні, похмурі, з проводами, що стирчать з вух, по котрим пливуть енергетичні потоки музики. Це ззовні, а що всередині? Всередині кожного - свій маленький всесвіт, або своя маленька чорна діра, або просто купа межгалактичного сміття. В кожного своя сторі, свої мрії, очікування, сподівання. Але все це захищено від чужих купою паролів, на інтерФЕЙСІ ж жодних емоцій, жодних почуттів. Дивлячись в ілюмінатори нічого не бачать. Один за одним підходять до люку, готові зробити крок туди, в відкритий космос свого життя. Люк відчиняється, наповнюючи салон корабля повітрям, один вдох, зібрався з силами, робиш крок, і ти вже теж в світі свого життя.
Поспішаєш на свою плането-роботу, де на тебе вже стопудово чекають клієнти-прибульці, що розмовляють незрозумілою тобі мовою і взагалі фіг зна чого від тебе хочуть. А ти маєш їм посміхатись в всі свої пломбовані 32 і люб’язно пригощати власними мізками, бо ж є чітке розпорядження голови штабу космічних польотів(твого любого боса) – наладити контакт з марсіанами. Команда головного – закон, тож як хоч так і викручуйся.
Схоже сьодні їм навіть твої мізки не до вподоби, дивно, може зкисли? А, нічого, з кавою точно зжеруть. Поки секретарка виходить з каматозу вихідних днів і готує каву, спробував намацати на дні коробочки(черепної) залишки нервових клітин. Трясця, нать крихти не лишилось, все вижерли минулого тижня. Шкода, бо твої мізки, присипані нервовими клітинами – найкраще їдло для цих марсианських пик. Лише вичавивши з тебе все до останнього вони подумають над тим аби підписати мирну угоду.
Тоді б можна було вішати собі на груди ще одну медальку “героя, що врятував світ від вселенської загрози зниження прибутку ”
Нарешті з приймальні випливає секретарка Свєточка, що перемагаючи будь-які гравітаційні закони фізики несе тацю з кавою для твоїх любих гостей. Тобі кави зараз не можна, угода ще не підписана, знач ще не заслужив.