Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Карпенко Николай - Коли сонце пало 
   
Жанр: Проза: Рассказ
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 444
Дата публикации: 18.12.2012



Вступ
Навіть не памятаю коли про ‘’це’’ стали говорити. Точно знаю, що за довго до загальної, не контрольованої паніки, ще тоді коли більшість навіть і не знали про ‘’це’’, мені потрапила на очі стаття про неминучу загибель людства. Як смішно це тоді читалося ‘’…і сонце паде в той час, як всі того чекатимуть…’’. .Тільки зараз я розумію, а часом не від загальної віри все так сталось?! Можливо ви самі собі таку долю обрали. Що ж це ваш вибір зараз пізно щось змінювати.
Він тихо піднявся із підлоги. По тілу пройшло не дуже приємне відчуття, наче хтось тисячами голок колов усе тіло. Світло від лампи ледь заповнювало кімнату.
- Просто чудово. – після довгих, тяжких неділь, вже сам із собою Макс почав розмовляти.
- Потрібно з цим щось робити… - Як хникання вийшло з нього.
Ледь чутним шурханням, ботів об підлогу, він направився до низького стола, нагадую чого про той час коли ще хтось збирав їх. Простягнувши ледь побліднілу руку, Макс забрав пачку сигарет і сірники. Доставши сигарету, мимольотно перерахувавши кількісь.
- Да… сім штук залишалось – запалюючи сірник з третього разу, втягуючи дим, проричав Максим – час уже виходити на вулицю.
Діставши із внутрішнього карману чорний циліндр, він повільно почав його розкручувати. Тонка стуйка диму піднімалася кружляючи під потолок. Замерзлі пальці не вміло пробували відкрутити кришку. В один момент все випало з рук і розсипалось по підлозі.
- Черт, його все забери – виругався Макс, нахиляючись щоб зібрати розкидані частини. Взявши в руку найбільший шматок пластмаси і перехиливши він висипав собі на руку три не великі батареї. ‘’Сподіваю, хоч в них є ще заряд’’ - промайнула в нього думка.
Сигарета вже догоріла до фільтру. Піднявшись на ноги Максім, кинув її на підлогу і наступив ногою. Повернувшись достатньо щоб світло від лампи не сліпило, він направився до столу. Пам\'ять ще не почала підводити його, днів чотири назад він закинув туди новий ліхтар, але нажаль без заряду. Йшовши він подумки сподівався що батареї підійдуть. Тихо скрипнула шухляда. Повністю дістата на стіл вона являла собою складом різних проводів та приборів. Трохи пошукавши він дістав чорний квадратний ліхтарик. Раніше він заряджався від електромережі, але це було так давно… Діставши викрутку Макс зняв верхню кришку.
- Плюс, мінус, плюс… І як тут розібратися. Плоский акумулятор швидко був вирваний із корпусу. Потрібно з’єднати батареї між собою, так беремо провід, контакт до контакту. – Десь у мене була ізолента – шукаючи по карманах жилетки проговорив Макс.
Після довгого часу все начеб то повино було робити. Батареї з’єднані та приєднані до ліхтаря. Легкий натиск на кнопку… І диво світло різким потоком засвітило із ліхтара, засліплюючи Макса. Погасивши його і заховавши у карман жилета. Макс повернувся до залізної двері, яка була на другому кінці кімнати. ЇЇ масивністі лякала його з першого дня, як він потрапив у цю кімнату, хоч тут і було достатньо просторно, але все таки не для нього. Він завжди любив свободу, подорожі та пригоди були по ньому. Давно це було. Зараз він готовий все поміняти лиш би знову повернутися у ті часи.
Підійшовши до виходу, Макс замітив що лампа тускліше світить. Мабудь акумулятор розряджається, це вже другий за цю неділю. Якщо далі так піде потрібно буде нове місце шукати. А двері наче навалювалися на нього своєю масивністю, відблискуючи світлом . Замок клацнув, темрява ввалилася у кімнату. Макс ступив крок у пітьму, простягнув руку і не побачив її.
- Як і раніше, ще трохи і я зійду з розуму в цій темряві.
Двері тихо закрилися за ним. Залишившись одним у пітьмі завжди малюються страшні картини, але це тільки уява. Максим уже звик до темряви, вона стала частиною його життя, частиною його самого. Клацнула кнопка і ліхтар включився. Освітився не великий коридорчик який кружляв у різні боки. Макс міг і без світла знайти дорогу, в його пам\'ять всі повороти відкладені. Навіть із закритими очима він міг тут пройти, але зважаючи на дану темряву очей можна і не закривати, достатньо погасити ліхтаря. Попереду щось зашивилилося, із блискавичною швидкістю він дістав свій ПМ, який тихо до цього був у кобурі. Клацнув запобіжник, а на світло ліхтаря вибіг пацюк. Серце неначе завмерло, так страшно йому давно не було, нерви стали ні до чорта.
- Та коли ви всі передохните . – Ховаючи пістолета і посміхаючись вимовив Макс. Ще пару поворотів і він опиниться на вулиці, а там вже буде не до сміху. Там холод,темрява блукає не безпека і лиш де-не-де світло від вуличних ліхтарів та від ще дивно цілих вітрин.
Клацнув затвор, і холодний метал приліг до потилиці Макса. Цього він не чикав.
- Кинь свій пістоль на землю. – Хрипло промовив незнайомець .
- Ну в мене не має нічого такого. – Макс потроху пробував повирнутися.
- Хлопче не дурій, я бачив як ти його діставав. І ще не раджу дуріти, я ж не сам по тебе прийшов. По таких як ти по одинці не ходять, так що не дурій, роби як говорять і все можливо буде добре.
Тупий удар був настільки сильний що Максим зразу втрати свідомість. Очнувся він на мокрій підлозі. Перша думка ‘’ Як же болить голова’’.
- Що парніша, голова мабуть дуже болить. То нічого, коли струс мозгу завжди так. Перед ним сидів старик у обірваному плащі. Світло потрапляло на нього від невеликої електрозберігаючої лампи.
- Води у вас не має. Дуже пити хочиться.
- Там чан стоїть у ньому вода. Тобі хоч говорили за що сюда потрапив.
- Ні. Но я догадуюсь. - На хвилуну задумався Макс – за це потрібно мене було вбити на місці, але я їм потрібен для чогось. Зараз навіть дізнаємся для чого.
В кімнату зайшов високий мужик. Фігура була в нього колишнього військового, його стійка, навіть вираз обличчя говорив що він раніше був війсковим. Масивна нижня щелепа з квадратним лицем дивилася доволі привабливо.
- Макс , підійди сюди. Як голова?
- Болить, Руде, болить. Дуже болить. – беручись за голову промовив Макс.
- Ти цього… Прости Олега він не хотів так сильно.
- Та ладно проїхали. От скажи як знали де мене знайти, чого просто не прийти і поговорити? Хіба ми з тобою не через багато пройшли? Чого саме так потрібно було робити?
- Зрозумій, Макс, це не я вирішую. Як він приказав так ми зробили. Йдем тебе чекають. Там і нап’єшся.
Макс повільно йшов до виходу, розуміючи що це можуть бути остані кроки в його житті…

Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка