Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Рудницька Маргарита - (За)буття 
   
Жанр: Проза: Рассказ
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 453
Дата публикации: 22.10.2013



Єва та Бернард сидять на засніженій галявині. Зелена трава, сполохана білими пластівцями, пригортається до змерзлої землі тремтячою коханкою. Полум’яні маківки дерев тривожать уявлення. Вітер тільки додає драматичності цьому дивному для жовтня пейзажу.


Бернард гортає книгу. Єва порається біля ватра.


Цей вікенд на природі був ідеєю Андре та Франсуази. Саме ті двоє завжди витягали Єву і Бернарда з такої рідної і привітної квартири. Зараз ця солодка парочка відпочивала десь у більш теплому місці, адже Андре несподівано захворів на застуду.


Єва на них зовсім не ображалася. Навряд хтось міг передбачити сніг на початку жовтня.

- Любий, я вже завершую. Незабаром будемо їсти.

- Угу.
Бернард розуміє, що відтягувати момент вже неможливо. Говорити треба зараз, бо ще мить і він не зможе почати цю розмову.


- Єво, сядь, будь ласка, поруч.

Дівчина сполохано дивиться на коханого. Її зелені очі стурбовані і темні.
З Бернардом їй ніколи не було легко.

- Єво, я завтра їду. Не розпитуй мене, будь ласка. Це рішення остаточне.

- Але.. Чи можу поїхати з тобою?

- Ні.


Бернард пригортає дівчину до грудей і намагається запам’ятати цей момент у найменших деталях. Він відчуває все: нестримний плин думок у її голові, жар щік і навіть сльози, які вона міцно тримає віями. Єва намагається його поцілувати, але хлопець віддаляє губи.

- Єво, це я винний. Не думай про себе погано. Так потрібно.

- Але чому так? Чому?

Єва не втримується і починає плакати. Вона тремтить і притискається ближче, ніби потрібен захист від вітру. Бернард не в змозі її полишити. Він приймає рішення.

- Добре, люба. Я поїду за два дні. Але це остаточно. Як важко, що повинен не розповідати тобі про причини.

Вони п’ють чай з бутербродами і говорять про книгу. Все ніби, як завжди. Бернард коментує недоліки авторського стилю, сюжетних ліній, навіть обкладинка піддана його невдоволенню. Єва навпаки намагається виправдати всіх і вся.

Як завжди.

Але погляд Бернарда невпинно мандрує обличчям коханої. Руки ніби випадково торкаються її шиї, плечей, яремної впадини.

Єва розуміє, що потрібно поводитися природно і нічим не проявляти хвилювання та стурбованість. Вона намагається запам’ятати усе найбільш повно: запах, кутики губ, тонкі пальці.

Їм набридає театральність і фальш. Гірке мовчання вкриває галявину. Єдиним порушником тиші є все той же(але зовсім інший) вітер.

Бернард знов пригортає Єву до себе і починає приспівувати:

What the hell am I doing here?
I don’t belong here,
I don’t belong here.


Офіціант закохано дивиться на Єву. Він зачарований її холодною красою. Дівчина обирає десерт вже кілька хвилин, але одразу зрозуміло, що думки не про те. Врешті-решт Єва замовляє звичайну каву, аби швидше лишитися сам-на-сам.


З того часу, як Бернард полишив її одну у квартирі, минуло два місяці.


У житті нібито нічого не змінилося. Єва прокидається, приймає душ, снідає та збирається на роботу. Там все минає, як і раніше: колеги обожнюють її за веселі історії та обійми, начальство завалює надскладними завданнями. Про перерву навіть не йдеться. Єва не бажає сидіти у кав’ярні, де два місяці тому Бернард годував її млинцями з вишневим джемом. Ввечері автівка везе її засніженим містом. Дома, знявши одежу, вона одразу складає себе у ліжко.


Плин часу, який раніше здавався лише філософською категорією, починає доводити Єву до сказу своїми одвічними запізненнями та невчасністю.

Вона бажає змін.

Що таке зміни? Багато хто з нас вважає, що кардинально трансформує своє життя, полишивши роботу, родину, дім та відправившись у навколосвітню подорож. Але це міркування є правильним лише на перший погляд.

Єва ж знає правду.

Вона залишає гроші за каву на столі і, не дочекавшись офіціанта, виходить із закладу.
Вулиця зустрічає її привітно. Вітер і сніг огортають плечі Єви мереживним шаликом. Темне небо приковує погляд.

Навіть випадкові перехожі ближче їй за рідних і друзів.

Єві набридло любити цей світ.

Вона швидше і швидше йде. Бажання увійти до квартири і полишитися один-на-один зі спогадами загоряється у її думках і поширюється всім тілом. Хода стає легкою та прискореною.

Єва заходить у під’їзд і намагається викликати ліфт. З підйомником, як завжди, проблеми. Іншого дня вона піднімалася сходами, але сьогодні втома досягла свого апогею.

Нарешті, хвилин за десять, ліфт розчиняє перед Євою свої двері. У кабінці прохолодно і сумно. Стіни, обклеєні оголошеннями та жуйкою, ніби благають про захист від людей. Тускле світло не надає цій конструкції життєрадісності.


Єва натискає потрібні кнопки, які за давньою місцевої традицією трохи пропалені запальничками, і притискається спиною до дзеркала.


Раніше, ще у жовтні, вона обожнювала цей ліфт. Він був частиною її життя. Головною особливість підйомника є його неспішність. За шлях з першого поверху до восьмого Єва та Бернард встигали обмінятися останніми новинами, посперечатися про те, чия черга готувати чи мити посуд, прийняти правильне рішення щодо будь-якого питання за допомогою витримки і поцілунків. Їй подобалося сполохано відскакувати від коханого, коли у ліфт заходили сусідки, суворі погляди котрих спопеляли не гірше за середньовічні вогнища.
Зараз неспішність підйомника змушувала Єву нервувати. Вона саме роздумувала над тим, як наступного разу скористається сходами, коли ліфт зупинив свою старчу ходу. Світло декілька разів моргнуло своїм єдиним жовтим оком та заснуло.


Єва лишається сам-на-сам. У темряві. Зі спогадами. Ніби хтось стоїть у неї за плечем та підслуховує, як перешіптуються її думки.

Вона сідає просто на підлогу та загортається у власні обійми.

Спочатку Єва рахує секунди. Так вона робила раніше у дитинстві, коли мама полишала її у великій квартирі одну і йшла на роботу чи до сусідки. Іноді це спрацьовувало.

За дві тисячі чотириста секунд полишає цю марну справу. Вмикає телефон і перевіряє пошту. Для неї знаходиться декілька запрошень, привітання з якимось дивним святом і традиційні повідомлення подружки про прийдешні справи. Відповідати на все це їй не хочеться, тому вона вимикає телефон і кладе його між сторінками книги, яку читала вранці.

Думки полишають свої марафонські дистанції. У голові дзвенить тиша.

Аби якось позбутися темряви і тиші, Єва вмикає плеєр. Ним вона не користувалася два місяці. Бажання слухати музику пішло разом із Бернардом.

Тиша наповнюється співом. Це все та ж пісня.

Єва намагається абстрагуватися, але спогади не полишають її.

Вона жалкує про те, що не може побачити Бернарда навіть у снах.

Дивно, але Єва починає наспівувати. Несміливий голос колотить тишу. Темрява здається вже не такою непривітною. Змерзлі кінчики пальців теплішають і повертають втрачені від холоду функції.

У Єви в голові одна лиш думка, одна мрія, одне бажання: забути, що Бернард існував. Вона повторює це ще раз і ще раз. Спочатку про себе, потім голосно, у повну силу. Вихоплює мобільного із середини книжки і починає стирати повідомлення, номери телефонів, фото і музику, все, що будь-яким чином нагадує їй про Бернарда.


Раптом дверці ліфта відчиняються. Перед Євою сьомий поверх. Вона радісно вибігає з кабінки, губить на своєму шляху шарф і рукавички, але бажання увійти до квартири змушує її не помітити втрати.


Єва біжить сходами, піднімається на свій поверх, довго шукає ключі та врешті-решт заходить до квартири, полишає речі у передній і, увімкнувши світло по всій квартирі, вкладається поверх постелі. Сил, аби зняти плаття та відкинути одіяло, не вистачає.


Стрілки настінного годинника невпинно крокують. Їхня важка хода відлунює у скронях. Єва не може заснути. Вона піднімається з ліжка, знімає їх, замотує у рушник і засовує у шафу.
У кімнаті панує тиша. Невимовність розсипається килимами, застигає серед кольорових ворсинок. Поширюється шпалерами, невдало проклеєні шви заповнюються мовчанням.


Та й тиша не в змозі заспокоїти Єву. У багатоповерхівці навпроти не світиться жодне з вікон, вуличні ліхтарі теж не спалахують поодинокими світляками. Втома та сум давлять, але сон не приходить.


Змучена та розбита Єва знов піднімається з ліжка та блукає квартирою. Вона п’є ромашковий чай, гортає книгу, дивиться дивний спектакль на каналі, присвяченому аматорам сучасного мистецтва. Але сон не приходить.

Думки стають в’язкими.

Єва згадує Бернарда.

Спогади вишневим варенням розтікаються по її свідомості.

Єва опускається на ворсистий килим і закриває очі.



Ранок входить до кімнати непроханим гостем.

Сонячні промені торкаються Євиних повік ніжно та несміливо, і вона з посмішкою просинається. Її тіло наповнене світлом і теплом.

Вона намагається зрозуміти, що робить тут, посеред зали, на килимі, але з минулого вечора нічого не згадується. Тоді Єва швидко підіймається і починає пошуки годинника.
Після невдалої експедиції квартирою вона знаходить мобільний. Час і дата на екрані свідчать про те, що на роботу йти вже не має сенсу. Це ані трохи не турбує Єву, адже можна цілий день присвятити собі.


Зробивши усі традиційні вранішні справи, вона виходить на вулицю з намаганням пройтися через все місто до улюбленого фонтану. Єва вдягається, бере книгу та плеєр, виходить з квартири.


Люди на вулицях радісні і привітні. Тепер не сніг - сонячні промені змушують мружити очі та посміхатися. Дерева, ніби святковий срібний сервіз, приковують погляд і підкорюють своїм гордовитим блискотом.
Єва уважно дивиться на зустрічних перехожих та вигадує маленькі історії з їх життя. Така звичка з’явилася в неї ще з дитинства. Єва звертала увагу на маленькі, але такі важливі деталі чи особливості зовнішності, манери говорити і дивитися, та за допомогою цього будує такі собі здогадки щодо появи цих «позначок».
Повернення до старого хобі підвищує настрій і надає їй сил. Місто сприймається як місце зйомок якогось геніального кінофільму. Єва уявляє себе режисером, сценаристом та оператором одночасно. Не кожного дня з’являється можливість взяти участь у чомусь дійсно чудернацькому.

Нарешті шлях подолано.

Зимові фонтани – змерзлі відлюдники. Самотність і непотрібність помітна у всьому їхньому обрисі. Там, де влітку вихваляються нестримна радість і безмежність, взимку – непорушність і вічна туга. Гідровоїни, які отримали непотрібний їм спокій.
Єва дивиться на фонтан і зітхає. Вона сама не розуміє, чому її сюди тягне, мов до рідної домівки. Згадуються постійні зустрічі з цією самотньою спорудою, прихованою від бабусь з газетами та молодих матусь з дітлахами. Але ці спогади несміливі і трохи потерті.
З іншого боку до фонтану підходить чоловік у терракотовому пальті. Його темне волосся і шарф контрастують із навколишнім панівним білим. Єва із захопленням розглядає чоловіка. Він здається їй близьким і рідним, таким собі домашнім светром, який врятовує від всіх проблем.


Раптом незнайомець повертається і Єва не встигає відвести очей. Так минає декілька хвилин. Погляд чоловіка тривожний і схвильований.

Він йде до Єви.

Вона починає голосно виправдовуватися. Її щоки палають. Давно не потрапляла у такі ідіотські ситуації.

- Вибачте, я думала, побачила знайомого, але помилилася. У мене дуже поганий зір. - Вибачте, я не хотіла вас турбувати.

- Нічого. Все добре.

Єва усміхається і намагається зробити вигляд, що нічого дивного не відбулося.

Незнайомець знизує плечима і йде до бiлого авта, котре майже непомітне серед засніженого парку. Єва ховає руки у кишені і швидко йде.

Думки плутаються, але тікають з її голови. Відчуття споріднення з містом росте і квітне. Запахи і кольори сприймаються інакше.

Єва вирішує блукати вулицями, аж поки втома не змусить її повернутися до квартири. Вона заходить у всі крамниці і кав’ярні, які зустрічає на своєму шляху. Купляє білети у кінотеатр та влаштовується у четвертому ряді, але актори та декорації настільки фальшиві у порівнянні із містом і перехожими, що вона не витримує і йде геть.

Єва вирішує нагородити себе шоколадом за емоційно правильний день. Рекламні банери маркету захоплюють її увагу і змушують увійти до теплого приміщення. Вона довго обирає солодощі, нервує через невеличку чергу до каси.

Врешті-решт придбання зроблене і Єва виходить із магазину.

Вона передчуває приємний вечір із гарячим чаєм та шоколадом, з переглядом традиційних зимових фільмів, теплу ніч із яскравими снами.

Єва замріяна і усміхнена.

Єва знає, що далі їй буде лише радісно і спокійно.

Єва виходить на перехрестя із блиском у очах.

Єва ненавидить переходити дорогу тут. Вона обожнює порушувати усі правила. Але все своє життя Єва за виконання правил дорожнього руху.

Єва добігає до середини шляху, коли розуміє, що просто на неї їде біле авто.

Єва знає, що не може поворушитися від страху, тому лише закриває очі.

Єва чує хриплуватий голос.

Єва змушує себе підняти віки.

Єва бачить схвильоване бліде обличчя чоловіка у теракотовому пальті.

Єву кличуть на ім’я.

Єва здивована тим, що незнайомець звідкись знає, як її звуть.

Єва посміхається і закриває очі.

Єва чує здалеку: «Андре, це Бернард. Мені невідкладно потрібна допомога лікаря. Зателефонуй своїм!»

Єва дивується: «Яке ж чудернацьке ім’я у цього чоловіка.. Який знайомий у нього парфум.. І пальто теж якесь знайоме».

Єва відчуває, що несамовитий біль йде, полишає її.

Єва щаслива, що не потрібно відкривати очі, йти на роботу, намагатися забути щось.

Єва намагається згадати про останній пункт, від якого відмовиться, якщо не підніме повік.

Єва розуміє, що це все незначне і не відкриває очей.













Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка