Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 911 - ТОВ «ДОБРОЗБУТ» 
   
Жанр: Проза: Рассказ
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 485
Дата публикации: 25.12.2014



Самотність – це коли Галя знаходилася сама в орендованій квартирі впродовж двох місяців. Тому не так часто мила голову та шукала роботу в Інтернеті, сидячи на ліжку в старій футболці. Ніби й займалася постійно чимось, ніби й часу зайвого в неї не було, ніби й спілкувалася постійно з кимось, але когось поруч їй все ж таки не вистачало.
Батьки, подруги, знайомі – всі знаходилися десь в кількох сотнях кілометрів від неї. Вони інколи телефонують їй Скайпом чи на мобільний. Але що таке п’ять хвилин розмови?
Найгірше те, що вона вже встигла звикнути до своєї самотності. Майже стерлося усвідомлення пустоти в квартирі, коли вранці темні очі відкривалися та починали дивитись у віконце. Рука більше не витирала солоних сліз. Галя несамовито відкидала сплутане після сну волосся та підтягла поближче лептоп, переглянути нові вакансії.

31.12.20__-го року.

Тридцять першого грудня, десь о дев’ятій вечора, Галі зателефонували. Вона щойно закінчила готувати свою святкову вечерю: гречану кашу, сосиски. Зробила міцної кави, щоб не заснути до дванадцятої та поклала до холодильника пляшку недорогого шампанського.
Дзвінок трішечки її налякав.
- Так, я вас слухаю, - у відповідь мовчання. Десь із далеку – стукіт клавіш клавіатури. – Алло? Ви мене чуєте?
- Так-так. Пробачте будь ласка! – тиша несподівано обірвалася чоловічим голосом, коли дівчина вже збиралася покласти слухавку. – Я вас не потурбував? Можете розмовляти?
- Ні, не потурбували, - стоячи посеред кухні, дивлячись на вичахаючі страви.
- Добре, бо в мене до вас є кілька питань, - в голосі почулася посмішка. – Мене звати Павло, я – працівник компанії «Доброзбут». Ви прислали нам своє резюме.
Галя миттєво випрямилася посеред кімнати та притаїла дихання. Співбесіднику слід було зрозуміти, що їй дуже потрібна ця робота.
- О, так-так! Надсилала! – «Добре, продовжуй в такому ж дусі!».
- Хотів би з вами погодити дату нашої співбесіди. Що ви робите шостого січня?
- Не зайнята. О котрій годині вам буде зручно зустрітися? – «Будь наполеглива, але й не сильно дави».
- Взагалі, то я хотів вас запитати, коли будете вільна, - трохи помовчали. – Давайте на четверту годину? Попереджу охорону, щоб вас провели до мене. Візьміть із собою посвідчення особи, гаразд?
- Так, звичайно! Обов’язково буду!
- Добре. То, до побачення і з наступаючим! – не дивлячись на побажання, почувся якийсь сум. Але всього на секунду.
- Так! До побачення! – поклала слухавку та випустила з легень повітря. Поглянула на годинник на стіні. «Дев’ята година. Якийсь маніяк. Сидить досі на роботі».
Стало веселіше. Підхопила тарілку та покрокувала до спальні. Сіла перед лептопом та спробувала знайти новорічну трансляцію. Все ж таки зупинивши свій вибір на «Ночі перед Різдвом», включила перегляд он-лайн.
Спокійно повечеряла та лягла додивлятися кіно. Загорнулася в теплу, трохи колючу ковдру, поринула в свої думки. Фоном по пустій орендованій квартирі розносилися діалоги акторів. Опалення працювало на відмінно, але грошей на його оплату лишалося все менше.
Трішечки примружила очі та пригадала голос чоловіка, що телефонував. «Добре, Галю. Все буде добре. Куди воно нафіг дінеться?».
О десятій годині прокинулася: знов дзвонив телефон, той же номер. Здивована швидко зібралася з думками та прокашлялася, щоб не бурмотіти зі сну.
- Будь ласка пробачте, що я вас знов турбую. Можете розмовляти?
- Так, - «Точно маніяк».
- Зовсім забув запитати, ви ж знаєте де знаходиться наш офіс? – склалося враження, що її віддалено сканують.
- Знаю.
Знову помовчали. Ніби міркував, що ще запитати о десятій вечора перед Новим роком.
- На яку зарплатню ви розраховуєте?
- Чотири тисячі, - «Дивний якийсь».
- Гаразд, - знову мовчання. – Пробачте ще раз, що докучаю вам у святковий вечір.
- Все гаразд, я все одно не сильно святкую, - посміхнулася, і він, напевне, це відчув. – Дякую вам за увагу. Телефонуйте в будь який час. Бувайте!
- Так. Бувайте, - відключився.
Галя знов вляглася на ліжко та солодко потягнулася. «Дивний». Позіхнула, та заснути знов не дали. Цього разу телефонували батьки.
Відлуння її дзвінкого голосу заповнило теплу квартирку. А коли закінчила розмовляти, побачила перші сніжинки за вікном.
- Ну, добре-добре. Вже йду. – пішла до кухні відкорковувати пляшку.

06.01.20__-го року.

Ця її ввічливість знов зробила злий жарт: Галя посоромилася вдертися до офісу, не пропустивши всіх працівників, що, напевне, щойно закінчили роботу та поспішали по домівках.
На дворі вже починало сутеніти, а вона стояла, дивилася на юрбу жінок та чоловіків, розуміла, що може запізнитися, та вже нічого не могла вдіяти. Лише зітхнула: «Слід було приїхати раніше». Коли все ж таки потрапила до затишного приміщення, прикрашеного новорічною ялинкою, охоронець не став гаяти її час. Швидко перевірив паспорт та повів коридором у потрібному напрямку.
Згодом вони потрапили до просторого приміщення, поділеного клітинкою напівпрозорих перегородок на робочі місця. Десь в дальньому кінці хлопець виїхав на кріслі в прохід і помахав Галі та охоронцю рукою.
- Павле! Це до тебе!
- Так, дякую! – привітно усміхнувся та жестом запросив Галю підійти.
Крокуючи проходом, вона встигла розв’язати шарф. Привітно всміхнулася:
- Добрий вечір, - він привітався першим та запропонував сісти за сусіднє робоче місце.
- Добрий вечір, - відповіла вона, швидко роздивляючись його сяючі очі на втомленому обличчі. Неголені щоки, акуратну зачіску.
- Не займу багато вашого часу, лише зроблю невеличкий подарунок на Різдво, - Павло простягнув конверт та попрохав його розкрити. Галя акуратно це зробила, почала читати заголовок. «Трудовий договір… Фіга собі…»
- Але… Думала, буде співбесіда. Якісь тести… І справді подарунок.
- Радий, що ви раді. Там два примірники. Заповніть обидва і можете працювати вже з восьмого січня. – Павло відкинувся на спинку крісла. – А стосовно перевірки та тестів, то ви вже їх пройшли.
Галя здивовано підняла брови.
- Так. Ви були дуже ввічливою, змогли відповісти на дзвінок у святковий вечір. Більш того, погодилися на співбесіду в інший святковий вечір. Мені не важко було зрозуміти ваші обставини, уявити необхідність в отриманні роботи.
- Ну, я… Просто… - засоромилася Галя.
- Ні, не просто, - дивився на неї, не відводячи погляд. – Навіть всіх моїх співробітників з офісу випустили. Для нашої компанії цілеспрямованість та ввічливість працівників мають велике значення. Наприклад, кілька ваших конкурентів не відповіли на мої дзвінки напередодні свята. Окрім вас, зараз тут повинен бути ще один хлопець, але він не з’явився. Отже, якщо їм не треба, то нам тим більше.
Вони порозмовляли ще деякий час. Він швидко ввів її в курс справ, а вона, тим часом, заповнюючи документи, трохи не впала зі свого крісла, коли побачила суму зарплатні в трудовому договорі. Наостанок Павло попрохав у перший робочий день прихопити із собою копії документів або їх оригінали, щоб бухгалтер замовила банківську картку для Галі.
Попрощалися, але Павло не став її проводжати – так і лишився сидіти на своєму робочому місці. Галя немов на крилах летіла до турнікету з охоронцем. Вже не терпілося зателефонувати батькам та порадувати гарною новиною.
- Павло лишився в офісі? – охоронець повернув її до дійсності.
- Так.
- От, блін, - чоловік зітхнув. – Знов ночуватиме.
- Ночуватиме? – здивувалася Галя.
- Так, від нього жінка як пішла, так він часто лишається на всю ніч. Бува спить трохи в конференц-залі, але хіба що ближче до ранку. – пояснив та, побачивши Галине здивування, додав жартома. – Може дома страшно лишатися самому?
- Може, - неохоче погодилася дівчина. – До побачення.
Вийшла на скриплячий сніг та в кількох десятках метрів від офісу купила кіло мандаринів. «Що ж це за сніг, та й без мандаринів?»
На зупинці озирнулася, побачила світло у вікнах, де повинен був зараз працювати Павло. На секунду здалося, що у віконному прорізі була його тінь. З’явилося неприємне відчуття, ніби за нею стежать.

13.01.20__-го руку.

Намагався приходити на роботу, коли її немає на робочому місці. Галин робочий стіл був в тому ж проході, що й його. Заглядав в робоче приміщення і, якщо вона була там, йшов до кухні або конференц-залу. Оскільки робота дівчини була пов’язана з закупівлею, на місці вона сиділа дуже мало. Отримувала факси, погоджувала з юристами договори, бігала на рецепцію до кур’єрів за пробниками товарів. Тому Павлу не доводилося довго чекати нагоди, щоб проскочити на своє робоче місце або в туалет.
На «Доброзбуті» Галя займалася закупівлею м’яких іграшок. Він же підшукував якісні моделі літаків та автомобілів для продажу в їх мережі дитячих магазинів. Вони не перетиналися навіть на оперативках – Павлу дозволяли їх не відвідувати – керівництво з розумінням ставилося до його травми. Розмови працівників про його ваду стали табу.
Натомість не міг собі уявити ні дня без неї: на роботі вона була завжди поруч, а вдома перед тим як заснути, заходив з телефону до соціальної мережі. Бачив, що вона он-лайн та тихо бурмотів «Привіт». Засинав швидко, впершись чолом у стіну, щось собі уявляючи, мріючи про те, щоб вона йому наснилася.
Колись стався рецидив – після травми відмовився від усього. Була депресія, всіх гнав геть, замість того, щоб хвататися за те що є. Вважаючи себе неповноцінним, доводив колишню дружину до істерик, чим й спричинив їх розлучення.
Але за останні кілька тижнів щось змінилося в ньому.
- В нас кілька вакансій у відділі. Знайди час та обери найліпших кандидатів. – керівник завалював його роботою. Павло був радий робити все підряд після свого повернення. Дякував усім серцем за те, що його не жаліють.
- Гаразд, займусь, - з цього все й почалося. Риючись у сотні резюме, випадково побачив її фото. Знайшов ще інформацію в мережі та вирішив влаштувати невеличке випробування. Строки дозволяли потягнути час рішення. Тим більше його дзвінки кандидатам в новорічний вечір не завадили б його звичайному графіку: боявся самотності, не хотів вертатися додому. Пуста квартира. А що там? Чотири стіни, тиша.
Робоче місце дисциплінує. Навіть якщо на ньому байдики б’єш після робочого дня, час тече інакше. А потім повертатися додому вночі крізь сяюче місто – окреме задоволення.
- Так, я вас слухаю, - відповіла тоді на дзвінок Галя. В Павла перехопило подих через декілька секунд, коли усвідомив, що набрав саме її номер. Прибрав руки від клавіатури та прислухався до дзвінкого голосу.
Минуло кілька тижнів, як він не зводив з неї очей. «Невдаха», - навіщо він їй потрібен? Напередодні Старого Нового року вирішив не лишатися на роботі. Хотілося якось інакше відволікти себе. Шопінг-терапія? Чому б і ні. Принаймні якщо й нічого не купив би, то все одно провештався б десь весь свій вільний час. Ковток соціуму замість самотньої вечері.
Колеги рівно о четвертій покинули офіс. За п’ять хвилин слідом за ними покрокував і він. Вражений охоронець провів його очима до найближчого перехрестя.
А трохи далі Павло перетнувся з Галею. Вона стояла якраз перед величезною калюжею та міркувала, як її перескочити. Хлопець тихо наздогнав її.
- Допомогти? – спитав тихенько. Галя здивовано подивилася на його сяючі очі, а він не став чекати дозволу. Підхопив її на руки та пішов через калюжу.
Відчув, що вона перестала дихати, озираючись то на нього, то на холодний брудний кисіль під його ногами. Коли врешті відпустив, обличчя дівчини зачервоніло від збентеження. Потім в очах з’явилася турбота.
- Ходімо скоріше! Ви ж так застудитесь.
- Не мерзнуть та не болять. Протези… - пояснив Павло.
Мовчали, дивилися один на одного. Вона намагалася дібрати слів. А він записував та перезаписував в свою пам'ять те, як вона трішечки налякавшись притислась до нього. Одночасно обізвалися один до одного:
- Може кави? – Галі треба було якось віддячити.
- Може кави? – Павло не хотів втрачати свій, можливо останній в житті, шанс.

14.01.20__-го року.
Самотність – це коли Павло лишався сам на сам зі своїми проблемами. Можливо тому що втомився від жалю оточуючих, а можливо від того, що не хотів нікого обтяжувати.
Проблеми лишалися навічно, але самотність раптом зникла. Він впустив Галю до свого життя та запросив на побачення. Вже не було самотньо. Вона була не поруч, але десь дуже не далеко. Близько, навіть коли він їхав в інший кінець міста за герберами, тому що вона зізналася, що любить найбільше саме ці квіти. Немов купляв добро, щоб його потім віддати в обмін на ніжний привітний погляд.

16.12.2014-17.12.2014 р.
Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме



    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка