Жанр: Проза: Юмор Прочтений: 0 Посещений: 751 Дата публикации: 18.2.2015
Долбойоб (повість)
В червні, годин в десять ранку, прокинувся і встав з ліжка біловолосий молодий хлопчина. Його лице було округлим, ніс витягнутим, наче дзьоб. Ніс розташовувався гармонійно на однаковій відстані він очей і рота. Його очі були випуклими, а рот широкий. Волосся було білим, лише кінчики були наче вмочені в борщ, це створювало своєрідний контраст, його волосся здавалося сіро-буро-голубим на вигляд. Він мав зачіску типового драг-дилера, який любить бути схожим на Ісуса. Біля правого ока, на відстані 0.143 міліметра, 45 градусів відносно рогівки була маленька родинка, яка дісталася йому від батька. На дупоподібному підборіді він мав великий прищ, з якого йшов їдкий, жовтий, несамовитий гній. Білий колір зубів чудово пасував до його єврейських очних яблук, зуб мудрості у нього так і не виріс, і вже не виросте. У нього була середня статура, на зріст 180 см, 90 кілограм. Він палко і до безтями встав з ліжка і захотів срати. Сівши своїми виголеними сідницями на золотий унітаз, він почав створювати мелодійну какофонію своїми несамовитими голосовими зв’язками: «А…А…Аааааа..аааааа…», -- тужився він у туалеті. Його вже місяць мучив невгамовний запор, який до безтями мучив його задній прохід. Ось він тужиться, видає своєрідні, незабутні звуки, які нагадують звуки партнера під час несамовитої аутоасфіксіофілії. Його несамовитий, до безтями гідний анальний прохід то звужувався, то розширювався, за рахунок рефлексу. Наш герой не знав що робити, оскільки він був снобом, то йому в голову спало на думку глянути на планшеті «50 відтінків сірого» піратську версію, після цього він точно несамовито і до безтями добряче просреться. Але нічого не вийшло, він несамовито і до безтями, невгамовним рухом дресирувальника кинув негідний планшет об несамовитий рукомийник. Він почав несамовито метикувати, до безтями гадати, що йому робити далі. Нарешті він урочисто і до безтями піднімає вказівний палець до верху і згадує, що його він купив собі роман «50 днів до мого самогубства», несамовитий роман, який безумовно дасть йому просратися. Ось він осилив 600 сторінок несамовитого тексту, нарешті він у пориві збудження, настає момент п’ятдесятого дня, коли героїня повинна несамовито-урочисто покінчити з життям. Але вона цього не робить, ось і на цьому моменті нашого героя наче навідала фіолетова чакра, яка пройшла в нього по потилиці, через хребет пройшла крізь анус. Бам! Це какакашка. Вона була настільки великою, що наш герой несамовито глянув на неї і помолився богу. Нарешті він зможе спокійно їбатися в несамовите очко. Він нажимає на кнопку телефону і чує «пік»:
-- Ніколас, давай до мене їдь, будемо їбатися в очко і думати над сценарієм третього «Примарного гонщика», давай швидше, бо нам треба ще Бенедикту Кембербетчу зателефонувати, його теж знімемо, але ні… хоча… він зараз грає камео в фільмі «Гра в імітацію», тільки під іншим ім’ям, схоже поки без нього. Чекаю на тебе, бувай.
Ваше мнение: