Libra - сайт литературного творчества молодёжи Libra - сайт литературного творчества молодёжи
сайт быстро дешево
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
Поиск:           
  Либра     Новинки     Поэзия     Проза     Авторы     Для авторов     Конкурс     Форум  
Libra - сайт литературного творчества молодёжи
 Маргарита Присмакова(Звонар) - Вибране продовження 
   
Жанр: Проза: Разное
Статистика произведенияВсе произведения данного автораВсе рецензии на произведения автораВерсия для печати

Прочтений: 0  Посещений: 545
Дата публикации: 11.10.2020



… … …
Любов справжня, мої рідні,
Вигод не шукає.
І за неї в когось сплати,
Вона не чекає.
Від жорстокості людської,
Плаче і страждає.
Та по іншому не може,
Іншого не знає.
… … …
Злі слова забудуться,
Як та непогода.
Думи – мрії збудуться,
Мир несе нам згода.
Хмари чорні розійдуться,
Сонце нам засвітить.
І слова теплі знайдуться,
Що душу потішить.
…. …. ….
А не буду журитися,
Що мені додасться.
А не буду сваритися,
А ні з ким, нізащо.
Полюбуюся красою,
Що зігріє серце.
І розтане із росою,
Та журба найперше.
…. …. ….
Бог дав заповіді нам,
Згідно них, щоб жили.
Нам пророків посилав,
Щоби не схибили.
Але волю дав свобідну,
Сам дорогу вибирай.
Поважай собі подібних,
Полюби, не зобижай.
І для інших, як для себе,
На чуже не зазіхай.
Що іще, людино, треба,
Щоб повірив без вагань.
… … …
Злет душі високий,
Хто відчути може.
Полюбити, пожаліти,
Поважати. Хто же?
Тільки той, хто її має,
Зберігає в чистоті.
А хто дав, колись спитає,
Збагатив ти чим її.
… … …
Ми усі порядних любим,
Перевагу їм дамо.
Та старатися не будем,
Перевиховать кого.
А надійні ті, порядні,
Їх девіз, завжди добро.
Не дамо ж і ми хід задній,
Хоч невигідно воно.
Що схибили – допоможем,
Бо обрали уже путь.
Все зробили, що лиш можем,
На добро його вернуть.
…. ….. ….
Змішалось щось із білим чорне,
Змішались в серці почуття.
Та поки зло нещасне здохне,
На добре вистачить життя?
Неприязнь хай нас не огорне,
І не клубляться злі слова.
Хай назавжди зникає чорне,
Й душа засяє як нова.
Цураймось зла завжди, в усьому,
Ціна яка би не була.
Колись, не зараз, а потому,
Оціним правильно діла.
… … …
Котрий ангел нас помирить,
Зітре з пам’яті отруту.
Пригорне і не залишить,
Поки цей кошмар забуду.
Тільки він, бо непорочний,
Посланець для нас небесний.
А сигнал до дії точний,
Й душа заново воскресне.
… … …
Чи страшне зло, так, жахливе,
Й зупинити його чим?
Чому ж тиша так зрадлива,
Загримить лиш перший грім.
Ні коріння не пустила,
То й не встигла розцвісти.
Перша буря її вбила,
Слід хоча би віднайти.
…. ….. …..
Просипається земля,
В тиші первозданній.
В небі високо здаля,
Птах літає ранній.
Зарум’янилося небо,
Сонце нас вітає.
Що, душа, тобі ще треба?
Гімн життю триває.
… … …
Не хились додолу,
Польова красуне.
Вітер знову й знову,
Грається з тобою,
Стихне, знов подуне.
Ти тримайся, люба,
Він подме і стихне.
Міці, що у дуба,
У тебе не буде,
В терпінні бо сила.
А скільки людина ,
Витримати може.
І тяжка година,
Вже ніби хвилина,
Бо хтось допоможе.
Я вас не здивую,
Ми усі це знаєм.
Та зараз почую,
« А нащо нам тую,
Біду, що долаєм».
… … …
Є ті сили, їх багато,
Хто керує ними?
То дарує людям свято,
То тривожить днину.
То на землю струсом зійде,
Вогнем запалає.
То на морі бурю здійме,
Хвилі підіймає.
Якісь віруси – убивці,
Звідкілясь беруться.
То ж не можем поодинці.
Найкращі знайдуться.
Де вивезуть і врятують,
Де хворобу знищать.
Сльози, стогони почують,
Хто ж оті, найближчі?
Як ті янголи із неба,
То й ми постараймось.
Допомогти, якщо треба,
Ми не відмовляймось.
… … …
Одяг чистий, молодий,
Наділи дерева.
Ще би дощик їм рясний,
З високого неба.
Щоби сонце зігрівало,
Селилися пташки.
Щоби землю не здригали,
Війни плоди тяжкі.
… … …
Місяць повний, сну немає,
Десь, напевно, він гуляє.
А колись і так, і сяк,
Ну, не можна, ну ніяк.
Дітки спати не дають,
Хоч на хвильку би заснуть.
Тепер довго сон чекаю,
Так і ранок зустрічаю.
… …. …
Ой, невдала моя доля,
Сльозами умита.
І примарна ота воля,
До землі прибита.
І піднятися я хочу,
Та щораз падіння.
І принижень тих досхочу,
Й що я за створіння?
Як бур’ян, що при дорозі,
Вирве хтось з корінням.
І життя, можливо, в змозі,
Продовжить в насінні.
… … …
Покидала мене доля,
У тяжкі години.
І борги за мною йшли,
Несплаченої данини.
Й по сьогодні залишилась,
Щось комусь я винна.
І сплатити « кров із носа»,
Я борги повинна.
… … …
Що я буду сльози лити,
До самого скону.
З гіркотою в серці жити,
Як жебрак без дому.
А радощів, як тих грошей,
Ніколи немає.
Лиш надіюся, що, може,
Там добро чекає.
… … …
Як стовбур обгорілий,
Та корінь ще живе.
Здається, уцілілий,
Можливо й зацвіте.
Та чи побачиш в людях,
Отої стійкості.
Чи у хворобах, бідах,
Чи просто, бідності.
Зламалась, що поробиш,
Таке воно життя.
Хоч я не чиясь здобич,
Чи ще гірше, сміття.
… … …
Землю нам даровано,
В володіння вічне.
Віднайти приховане,
Зберегти найліпше.
І на користь повернути,
Щоб усім найкраще.
Таємниці осягнути,
Що і є найважче.
І любити, прикрашати,
Як до шлюбу панну.
І боятись обірвати,
Зв’язок з небом данний.
…. …. ….
О, « слуги» народу,
Бодай же вас зроду,
Не знали би ми.
В овечій же шкурі,
Та вовки в натурі,
Та хами – пани.
Бо в нашій державі,
Лиш злодії в славі,
Хапай, не барись.
Де мож - гонорися,
Килимом стелися,
А треба, вклонись.
Ми можемо завжди,
Добитися правди,
Лиш в смерті одній.
Бо там не приймають,
І зроду не знають,
Хабар то який.
Тут правду розп’яли,
Сумління приспали,
Бреши, хоч залийсь.
І орду ту дику,
О, Боже Великий,
Ти терпиш до днись. 1989 р.!
… … …
Чому не радуєш ти серця,
Мій жовтень лагідний, сумний.
Так тихо падає на землю,
Твій лист за листом золотий.
І не хитнеться жодна гілка,
Задумався щось горобець.
Блаженні дні почались тільки,
А я сумую, що кінець.
Що я не встигла надивитись,
І нарадітися тобі.
А треба мовчазно скоритись,
Що за тобою йде, зимі.
Без жалю гілки покидають,
Листочки милі, золоті.
Коли, скажи, вони вмирають,
Лежать коли вже на землі?
Природа тиха та привітна,
Не втихомириш мій ти біль.
Тривожне серце непомітно,
Огорне грудня заметіль.
… … …
Я посіяла надію,
Та ще й сподівання.
Й подивитись не посмію,
Бо вона остання.
Чи висохла на кореню,
Чи зів’яла тихо.
А вже паростки пустило,
Знахабніле лихо.
… … …
Боїмося файно ми зігрітися з вами,
Бо той газ на лихо, загрався із нами.
Для нас, українців ціну не здолати,
Будеш грітися як треба, лишишся ти хати.
… …. …
Мінімальні в нас зарплати,
І пенсії міні.
Від народу тільки брати,
А давати ні, ні.
В них. як правило, лиш максі,
З багатьма нулями.
Правда, з совістю інакше,
Там її немає.
Міні їсти, міні грітись,
Міні, навіть жити.
Бо на пенсії, як кажуть,
Нікому робити.
Що рахують мінімалку,
До одної гривні.
Дуже з нами ті міністри,
Поводяться дивно.
Все це більше ніж дивує,
Той цинізм вражає.
Хто ж ото такий рахує,
Й за нас більше знає.
І та прірва, що між нами,
Нас дуже лякає.
… … …
Волк и овца
Волк загляделся на овцу,
« Да, недурна собою,
А ее матери, отцу,
Уж рожу я сострою.
И вся родня ее овечья,
Меня полюбит, ей же ей.
Вот это парень молодец я,
Овечка, будь женой моей».
Сперва, бедняга, испугалась,
И на свиданье не пришла.
Ну, что овца, и растерялась,
Настойчив нрав у наглеца.
Какая жизнь, ежу понятно,
Дрожит бедняга вся в слезах.
Ему от этого приятно,
И где – то там в своих лесах
С вочицей время провожая,
Клянется в вечной ей любви.
« Так сьешь овцу, не понимаю,
На что тебе вообще они».
Овца хранит ему все верность,
И так готова до конца.
Прошу простить за откровенность,
Автор сих строчек та овца.
… … …
Чому на землі нашій рідній,
Для більшості з нас, такій бідній,
Перемогу отримало зло.
Де ділись сміливі й надійні,
У доброму завжди постійні,
Звідки нам бруду цього нанесло.
… … …
А співайте голосніше,
Ваш найкращий тепер час.
Прилітайте ви частіше,
З своїм щебетом до нас.
Хочу чути на світанку,
Милозвучні ваші трелі.
Відкриває усе зранку,
Весні навстіч двері.
… … …
Моя вдячність
За все Тобі, Боже, я вдячна,
Троянди і шипи її.
Подумаю тільки і лячно,
Без Тебе, це жити в пітьмі.
Без Тебе не хочу і миті,
Подяка і вдень, і вночі.
За хмари, що сонцем сповиті,
Й пронизані сонцем дощі.
В молитві осушені сльози,
І знову що зникло те зло.
Живу що, милуюсь і досі
Прекрасним, мені повезло.
… … …
Може і страх той не страх,
І вигадана, може тривога.
Та стійкий, надійний був отой дах,
І рівна, і чиста життєва дорога.
Бо батько і мати і є отой щит,
Молились за тебе, раділи і дбали.
Любили безмежно, й любов та за них,
І страхи, і болі й тривоги знімала.
Немає найбільшої в світі любові,
Й шукати, повірте, такої дарма.
Великої, вічної, просто святої,
І більшу, за батьківську, жертви нема.
… … …
Ти покинула мене,
Коли так нелегко.
Час тяжкий таки мине,
Як поступить дехто?
Ненадійна, пані, ти,
Раптом просто щезнеш.
І як хрест життя нести,
В другий бік ти звернеш.
… … …
На все час свій, люба,
Змінимо ми що?
Тут ні злоба груба,
Тай добро ніщо.
А нам лиш змиритись,
Вибору ж нема.
Терпінню навчитись,
Не можеш? Дарма.
… … …
Новини тривожні,
Про спокій забудь.
А жити не можна,
Годину як кожну,
Одну за одною несуть.

А все від сусіда,
Не знати б його.
Від прадіда, діда,
Які лише біди,
Ми терпим від чорта цього.
… … …
Наробити гори лиха,
Вкінці тихо відійти.
Не удасться здати тихо,
Що комусь нести.
Справедливість як те сонце,
Однаково світить всім.
Не відкупиться ніхто там,
Уся правда в цім.
… … …
Ні восени, ні навесні,
Ключі журавлині.
Лиш в уяві блисне й щезне,
Таке життя нині.
Навіть чайки над рікою,
Щось уже не бачу.
Тільки голуби юрбою,
Як на кросі наче.
І ворони залишили,
Скверик над водою.
Бо дерева всі спилили,
Владною рукою.
А маленьким деревцятам,
Рости ще й кріпитись.
І маленьким воронятам,
Ніде народитись.
Боже мій, прошу здоров’я,
Всім в любу погоду.
Й щоби міцно і надовго,
Берегли природу.
… … …
Не сумуй, небого,
Хай іде за вітром.
Хто має за свого,
Кожний гонить, звісно.
Гонять його, гонять,
А він не щезає.
Щастя усі просять,
А воно тікає.
Ой, яке жадане,
Для усіх те щастя.
І ніхто не знає,
Чи впіймати вдасться.
… … …
Світ прекрасний, чарівний,
Не налюбуватись.
Там гористий, там святий,
Йдуть, щоб поклонятись.
Там безмежна морська гладь,
Під сонцем іскриться.
Тиша ,Божа благодать,
Старенька криниця.
Вода чиста, як сльоза,
Спрагу враз вгамує.
А як ранішня роса,
Без кінця чарує.
Кожний ранок сонце нас,
З днем новим вітає.
Всю красу цю, Боже наш,
Для нас зберігаєш.
… … …
Рідна земле, ти найкраща,
Бо ти наша мати.
Як буває тобі важко,
Нам цього не знати?
Що чужі тебе терзають,
Й свої не жаліють.
З автоматами гуляють,
Й від горя радіють.
… … …
Я вам пісню заспіваю,
Хоч і безголосу.
Як по полю я гуляю,
Що після покосу.
Вмите срібною росою,
Сонечка чекає.
З тою ранньою красою,
І горя немає.
… … …
Як когось лише дратують,
Та мучать успіхи чужі.
І стане легше, як сумують,
Бо в них часи таки важкі.
Душа та, значить, заржавіла,
В ній доброго не стало.
Сама такої захотіла,
Таку то і дістала.
… … …
Депутати, це найкращі,
Це, як кажуть, авангард.
В нас часи все важчі й важчі,
От такий собі розклад.
Бо нема нікому діла,
До народу оцього,
Життя краще захотіли,
Обранцям не до того.
… … …
Віття не ламайте,
Нехай зеленіє.
Добре не вбивайте,
Що в душі жевріє.

Не топчи, де трави,
Буйно розрослися.
Як по головам до слави,
Вчасно зупинися.
… … …
Зупиніться на хвилинку,
І згадайте весну красну.
Лиє дощиком хмаринка,
Й схоже, дуже, дуже вчасно.
Бо цвітуть у жовтні квіти,
Хвалячися кольорами.
Та вони, мов малі діти,
Коли граються із нами.
… … …
Розійшлися чорні хмари,
А за ними й сірі.
Попливли у дальні далі,
Швидко і уміло.
Знову сонце все зігріло,
Трави піднялися.
Зігріть душу би схотіли,
Щоб такі знайшлися.
… … …
Добру пам’ять, добрий слід,
Всі б як залишали.
Там би кращого повік,
Життя не бажали.
А щасливі можуть бути,
Щастя де дарують.
Й мало, много міг віддати,
Вони не рахують.
… … …
Дні осінні благодатні,
Де не де жовтіє клен.
Сонце ласкаве вже вранці,
Обіцяє теплий день.
Ще зелені, свіжі трави,
Поміж ними квіти.
Та надворі, ні, не травню,
Жовтню володіти.
… … …
Гонка, гонка безконечна,
Може так і треба.
Може й справді скоротечне,
Те життя у тебе.
А грошей набратись треба,
І то якнайбільше.
Чи часу нема у тебе,
Чи від когось гірший?
А на ближніх озирнутись,
Що їм вічно треба?
Лишній раз не повернутись,
Погляди на тебе.
Й так по головах готовий,
Крокувати до висот.
Що там бідний, а що хворий,
Надоїдливий народ.
… … …
Пройшли віки, проблеми тії ж,
Далеко ми не відійшли.
Одні казково багатіють,
Добробут інші не знайшли.
Вожді царів в верхах змінили,
А депутати тих вождів.
Одному інших тих навчили,
Добро оте не від князів.
Те, що за гроші не купити,
А ні обманом не знайти.
Це, щоби ближнього любити,
І в цьому сенс життя знайти.
Радіти радощами інших,
Й відчути щастя неземне.
І стати в ряд отих, найліпших,
Хто його щедро роздає.
…. …. ….
Ой, важке оте життя,
А що тут поробиш.
Хтось у вигляді орла,
А хтось їм за здобич.
Ой, не вмерла сила й слава,
Та в нашого краю.
Не умерли й бід тих лава,
Я вас запевняю.
Як і було споконвіку,
Поділ нас на класи.
Ті казково багатіють,
А все інше – маси.
Ти не хочеш це прийняти,
Ну що ж, і не треба.
Може інший вибір мати,
В усіх є, і в тебе.
Може інший вибір мати,
В усіх є, і в тебе.
Може чиїсь за кордоном,
Таланти оцінять.
І як люди, жити будуть,
Не в кутку, у сінях.
Може років через триста,
Й тут щасливі будуть.
І про класи, і про злидні,
Начисто забудуть.
… … …
Що чекати, і від кого,
Від людей, природи?
Чи від ковіду якого,
Втік що на свободу.
І кому воно потрібно,
Віруси ростити.
Вони рано, а чи пізно,
Можуть і убити.
Хіба мало на землі цій,
Для добра роботи.
Доки будуть не орати,
А рити окопи?
Чи спокійно жити, спати,
Багатства копити.
Більше в ігри програвати,
Ніж комусь прожити.
Що за вибір, що за ігри,
Хто зміни відчує?
Прості люди з цим не згодні,
Та хто їх почує?
Боже мій! Навчи терпінню,
Все це пережити.
Щоб прекрасне в сновидінні,
Хоча би прожити.
… … …
Посміхнися до нас, сонце,
З недосяжних нам висот.
Тебе любить і чекає,
Многоликий цей народ.
Може ми й не оцінили,
Дар незвіданий отой.
Що огорне кожну душу,
Неоплаченим теплом.
… … …
Без води життя немає,
Хто ж той, шкодить що воді?
І непотріб весь скидає,
Дар безцінний захламляє,
Чим же думає тоді?
… … …
Безкорислива, то справжня,
То Христова є любов.
Не шукайте оправдання,
Нелюбові знов і знов.
… … …
Осіння негода,
Стоїть за вікном.
Десь зникла та згода,
З душевним теплом.
І холодно й сумно,
Зігріє нас хто?
Самі погасили,
Те дивне тепло.
… … …
Ту споруду, що в душі,
Ми будуєм з вами.
Ні морози, ні дощі,
Разом з холодами.
Не остудять бо її,
Ні чужії, ні свої.
Бо збудована з любові,
Й жертви братньої.
… … …
Держімося науки,
Що Бог подарував.
І теє, що слабі ми,
Усе те врахував.
Що легко зірвемося,
Коли у нас не так.
Запізно візьмемося,
Не справиш вже ніяк.
Що камені бездумно,
На душу ми поклали.
Не те, щоби розумно,
Й піщинки всі зібрали.
Даруй нам мудрість, Боже,
Щоби вже не схибити.
Бо лиш вона спроможна,
Гріхи ті не робити.
…. …. ….
Всі події, що відбулись,
На землі цій грішній.
Все робили, щоб забулись,
Слова Божі, втішні.

Від Нерона до Сталіна,
Загиблих мільйони.
Де ті слуги диявола,
Їх могутні трони?

Злі поступки і наміри,
Все чорту в угоду.
Не впускаймо ми до серця,
Нищівну погоду.
… … …
Біль душевний і тривога,
Як подумаю про те.
Що уже не маю змоги,
Вихід той знайти, і де.
Безробіття вже стабільне,
Корупція й кумовство.
Позитивне ненадійне,
Тай нема його давно.
Як же діти? О, мій, Боже,
Коли в розпачі щодня.
І ніхто не допоможе,
Ні знайомі, ні рідня.
… … …
Я не маю, і це правда,
Чим залюбуватись.
А до того, що в уяві,
Лиш мені добратись.
Не зрівнятися нічому,
З отою красою.
Бо я фарбою малюю,
Її чарівною.
… … …
Листопад
А на порозі листопад,
Злітає листя пожовтіле.
Вітер здійме його на мить,
І знов на землю полетіло.
Сонце засвітить ще здаля,
Раніше вечір наступає.
Води напилася земля,
Й перину снігову чекає.
… … …
Що зів’яла серцем, люба,
Біль фізичний страх приніс?
Усміхнись, все добре буде,
Чи забула свій девіз?
Бурь житейських не боятись,
Від вироків не вити.
Безвиході не здаватись,
І з вірою жити.
… … …
Слова погані не вживаймо,
Діла злі не робімо.
І мирний ранок привітаймо,
Й понад усе цінімо.
Любов у серці хай панує,
З надією єднає.
А віра в добре те збудує,
Що розпачу не знає.
… … …
Пташиний галас вітає сонце,
Вставай, дитино, відкрий віконце.
Вже рано вранці у верболозі,
Кує зозуля та долю доньці.
А ластівочки ніби в таночку,
То всі до купи, а то в рядочку.
І усміхнеться усе довкола,
Уже з тобою щаслива доля.
… … …
Була і юність, було й кохання,
Писались строчки аж до світання.
Щасливі миті, духовні злети,
Найщасливіша на всій планеті.

І були сльози гіркі до болю,
Й незадоволення самим собою.
Й безсонні ночі, і розпач дикий,
І мур безвиході великий.

З роками мудрість верх узяла,
Й незадоволення приспала.
Усе прекрасне до сліз чарує,
Коли відсутнє, його малюю.
… … …


Ваше мнение:
  • Добавить своё мнение
  • Обсудить на форуме


    2023-05-29 21:21:07 Ілько Карпатський
    Пожаловаться администрации на комментарий
        Написано від душі


    Комментарий:
    Ваше имя/ник:
    E-mail:
    Введите число на картинке:
     





    Украинская Баннерная Сеть


  •  Оценка 
       

    Гениально, шедевр
    Просто шедевр
    Очень хорошо
    Хорошо
    Нормально
    Терпимо
    Так себе
    Плохо
    Хуже не бывает
    Оказывается, бывает

    Номинировать данное произведение в классику Либры



    Подпишись на нашу рассылку от Subscribe.Ru
    Литературное творчество студентов.
     Партнеры сайта 
       

    {v_xap_link1} {v_xap_link2}


     Наша кнопка 
       

    Libra - литературное творчество молодёжи
    получить код

     Статистика 
       



    Яндекс цитирования

     Рекомендуем 
       

    {v_xap_link3} {v_xap_link4}








    Libra - сайт литературного творчества молодёжи
    Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом.
    Ответственность за содержание произведений несут их авторы.
    При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore     
    Администратор 
    Техническая поддержка