|
    Прочтений: 0 Посещений: 142 Дата публикации: 23.1.2026 Міф про пташиного царя Кука Давно це вже було, чи ні, Хто зна, але є міф про птаха, Що поїдав птахів живцем і всі, Сідали мовчки дихая ледь-ледь від жаха. **** В одному не прохідному лісу, Він мав велике - превелике сідло, Старезний сучковитий дуб віддан йому, Гніздо повище, щоб із далеко всіх було би видно. Запеклим птахожером був той Кук, І кожен день до нього прилітали птахи, Він із далеку чув їх шелест крил, їх рух, З живим, що роблять невгомоні жахи. Але і в жаху місто є комусь, Для когось це велике винахідство, Живе хтось поряд з жахом і чомусь Допомогає усіяк робить убивство. Одуд - лакей, він вірним був слугой, Коли вже жертва запізднилася на смерть, На гілку Кук сідав, шипів, погорджуясь собой, Одуд летів у ліс, щоб білш принести жаху вщерть. **** Усюди зло є, навіть у лісах, З погордою ступає шматок бруду, Сьогодні - бог він, він дарує жах, А завтра смерть говоре: забирати тебе мушу! І йде велике швидко в забуття, На його шлях встає вже інша мрія, Чи змінеться на кращеє тоді чиєсь життя, Чи збудеться звільнитись, чи не згасне віра? Коли вже тяжко, коли жах - з*являється у грудях віра, Вона потрібна щоб робить добро, Вона потрібна і тому страждання нам дано, Бо віра к перемогам йде, так оживає мрія. **** Верхівка дуба, ТАМ Одуд сидить, Кричить: вот-вот, вот-вот! Вже жертву баче На свою смерть нажахана пташиночка летить, У лісі її дітки безутішно плачуть. **** Яке велике слово - Мати ,Воно всім зігріває душу, Потрібно поспішати мати поважати, Бо неповага Мати серце душить. А їхні сльози - як густа роса, Ціну любові знати у житті, Пошлють розлючені тоді нам небеса, Так буде важко,без молитви мати по шляху іти. Ніхто не пробачає як вона, Ні хто не має силу для прощення, Ніхто не стане, стане перед горем як стіна, Удар візьме на себе, за дитину зробе мщення. **** Ось так минали місяці і роки, Загинуло птахів багато за ций час, Залишившиєся вже один к одному сурові, І дещо ліс приховує,від світла, нас... Пташина зграя кожен день смерть Призначає, так зникає спів, Лиш іноді у далені почується ледь_ледь, Щось схоже з піснею пташиною і раптом зник. **** Вирує, в*ється і бентежить слух, Чарівний спів, неначе в серце в*ється, Вона одягнена не так як всі, у ночі мглу, То у народі солов*їним співом зіеться. Крилом торкають душу і без слів, Вона цілком зобрала почуття і віри Дала, дала, який чарівний солов*їний спів, Приємний спокій, спокій вже у всьому тілі. Також у день є співи, як у ночі, Врни нас збуджують в ранковий сонця час, Є співи, котрі застиляють сльозми очі, Нам кожен спів найкращеє своє без жалю все віддасть. Безтомно шанувати й берегти, Куди б ні йшов, де б я ні був - я мушу Цей спів, бо він допомогає йти нам до мети, Він серце підійма дух наш до війни, він заспокоює розлюченую душу. Мелодія, що полонить серця, Повинна жити, з нами поряд жити, Бо ця мелодія лишається з людиной до кінця, Бо ця мелодія допомогає відпочити і любити. **** Якось раптом сталось так, Є орел - великий птах, Йому випало сьогодні, Летіть до Кука, він голодний. Дуже не хотів вмирати, І гнів не міг він свій втримати, Орел промовив : його вб*ю, Або сам вб*юсь і не зігну Я голови, зраділи птахи, Пообіцяли, що чекати, Його від Кука будуть всі, Бо вже набридло жити в злі. Злетів орел у гору швидко, Зробив він коло, розігнався мітко, Попростував до Кука дуба, А той очима з дуба лупа. Шипить від злісті, він голодний, А зараз буде вже холодний Орел, бо з ходу груддю вдарить, Не встигне навіть Кук і марить. Вертається Орел до птахів, -Навіщо було накликати жахів? Не знаю вбив я або ні, Но в щось так вдарив, як у сні Побачив, впало то на землю. **** Підчас буває жах сильніше, Ніж те, що його визива, Від жаху ми стаєм дурніше, Лякають навіть нас слова. Слова порожні - в них є сила Лише тоді, коли вони, Нас у полон узяли сміло, В кохання, смут, образу - без війни. Коли дізнаємся про те, Що глухий кут є порятунок, Для тебе воля буде найдорожче і св*яте, Ти здіймешся з колін прийняв дарунок. І зрозумієш, це не важко, Кайдани-слів поскинути з себе, Думки людей, - ось це найбільше тяжко, "Думки людей" багато нас у стан дурний веде. **** Сидять і радять між собою, Як би дізнатись, вбив чи ні, Пташинку Плисочку з любов*ю Підмовили летіть к царю птахів. Аж посивіла з жаху пташка, Відмовила, пташиний гнів Промовив:хто летіт туди без жаха, Ця плисочка повисідає, вигодує пташинят того ісіх. Зозуля згодилась летіти, К оселі Кука і знесла, У Плисочки гніздо яєчко, Назавжди так їй віддала. Ось прилитіла к дубу й сіла, Кричати почала: ку-ку, Ніхто їй відповідь не зробе, Він не сидить вже на верху. Спустилась нижще,баче тіло, І засміялась вона тоді, Поверне голову то в право, вліво, Помер він, ну тоді і годі. Від тоді і до наших днів, Так повелось - Одуд-лакей, Орел назавжди - цар птахів, А Плисочка висиджує зозуліних дітей. Ще залишилась вона сива, Ку-ку, ку-ку зозуля б*є, Пташина зграя відтоді щаслива., І їх життя ніхто вже не псує. 2 лютого. 2019 рік. Ваше мнение: Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
Дубищева Людмила - Про пташиного царя Кука
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |