|
    Прочтений: 0 Посещений: 2256 Дата публикации: 26.6.2006 Так сталося., що захворіла душа. Іпочала собі ридади, в замкненому просторі, тіла. Почила боротися, за вілнине повітря а би вдіхноти хочаб краплину духу. Таке стаеться с кожним. Звабилась колись тілом, а тепер страждае самотня, схована, в темному просторі людцкого тіла. Страждае, що хвилини вступае бородьбу з твариною. як переможе почина ридати, тремтіти. І Не зігріе, її тепла кров. Стогне, кричить. Прига як божевільна, беться об стінки, але неможе залишити тіло, бо вона закохона в тіло. І шукае вона шляхи примирення з істотую що ее людина. Великі крупні сльози покидаючи тіло, є сивмолом перемоги душі. Усмісмішка є свідченням примиреня душі. Маленька дитина то голосно плача, то голосно сміеться. Стара людина рідко посміхаеться. Осінь, вкривае землю жовтими та червоним вбранням. Кругом стае холодно, і хочиця спати. Тільки восени на сняця сни, що турбують усе життя. Дивний, сон мій. І бачив у нюму жінку, звернувся до неї. Країно моя рідна не залиишай мене, вбий але не залишай. Я так хочу щоб ти побачила нас, діточок своїх. Зглянься, ми просимо, Тебе. Невже не набридло, тягнути ярмо, що натягли, «брати наші старші», яки забули про любовь. Звернись до нас, простягри свої руки, до діточок своїх. Дай нам подивитись в твої блакитні очи яки ми бачили у дитинстві. А ле що це, земле моя рідна, що сталося, з очама твоїми? Чому неблакитні? Чому чорні? Ми ж тебе мати наша, поцілуемо в оченята, зітрем своїми сльозьми чорний смуток з них. Гей рідненька, що я бачу. Повернись до нас обличчям. Що з лицем тевоїм, воно ж старе. Деж ти згубила, молодість свою? Де та ніжна усмішка яку ти дарувала синам твоїм, що летіли на випередки з вітром по луках дніпровских. Посміхнися й до нас, а дже ми нащати їхні. Чому хилися до низу? Невже не помятаеш, як ти гуляла, сред сосен з парубком, що звався Довбуш. Постать твоя була стункіша від тих ссосен, яких зароз вже нема. Потягнися, виприми спину, дай нам подивитися яка ти була. Алеж ти впала. Тягарь ярма потягнув тебе до низу. Позбивала собі коліна. Нуж бо вставай! Зіприся на мене. Ось так, відпочинь. Зараз чекай, зниму твій тягарь. Поклоду його на низ, тоді і сядеш, зручніше буде. Руки твої, чорні, не наче вугілля ти скрибла. Одну хвилину, візьму з дніпра води, руки помити, і повенуся. Вода дніпровська – цілюща. Посміхнувся нені, і побіг. Але швидко прибіг, ще стрілка, не зробити повне коло. Дивлюся, а Матінка наша пішла, кудись на захід, залишаючи по собі, тяжки сліди з краплинами крові. Що вона там знайде? Ще один тягарь. Тай вода з дніпра не допоможе, бо нема води, посохло все, не шумить більше дніпро, втратив він цілющі властивості, поріс весь «полинью». Насниця ж таке. Ваше мнение:
Украинская Баннерная Сеть |
{v_xap_link1} {v_xap_link2}
{v_xap_link3} {v_xap_link4} |
||||||||||||||||||||||||||||
N.O.I. - Щось таке
|
Все авторские права на произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Ответственность за содержание произведений несут их авторы. При воспроизведении материалов этого сайта ссылка на http://www.libra.kiev.ua/ обязательна. ©2003-2007 LineCore |
Администратор |