***

Дощ звиває мотуз прозорий

I приходить нас лiнчувати.

Поки вiн тупцює надворi,

Ми лежим удвох, як вар"яти.

Мовчимо - нi руху, нi духу,

Нi найменшої змоги розстатись.

Лиш страшна настороженiсть слуху,

Тiльки певнiсть, що має щось статись.

Поки дощ розхитує Землю,

Поки страх розхлюпує тишу,

Я вiд тебе не вiдокремлюсь,

Я вже лiпше сама повiшусь.

00:15

7.07.04