мося - ГРiХ

Жанр: лирика

                         ГРiХ

"Грiх - первинне зло,

Темне джерело,

Хто вип'є до дна,

Той грiшний сповна.", -

Так приповiдала

Вiдьма iмала,

Чорна вдовиця,

Лиха провiдниця.

Темному люду зiлля давала,

Та звiдусюди люд чарувала.

(i хто б мiг у свiтi

Оцю лиховидцю

На шлях навернути

Покою й спокути?)

Так, якось узимку

Вона мою шкiрку

Ущент обстригла

Й з iзби прогнала,

А я iз одчаю

На дворi скучаю,

i спогади дивнi

Для вас сповiдаю...

Тож, в нашому мiстi

Син старої Христi,

Пустий Марнослав,

Дiвча вподобав,

Й за нею i вдень i вночi слiдкував.

А дiвчина та

Була не проста

i вродою, й постаттю

Вийшла ще та.

Де весело й радiсно,

Гамiр i шум,

ТалА спiва сладiсно,

Й зникає весь сум.

Так, кажуть, що чорнi коти то бiда,

Та, знайте, у мене серденько не з льда,

i я коли чув оцей радiсний спiв,

Вiд танцю й весiлля втримАтись не вмiв.

Де свято i радiсть,

Там завжди вона,

Й десь поруч блукає,

Як мара нiма

Отой Марнослав,

Щоб в прiрву вiн впав.

А ТАла кохала

Хороброго Дужа,

Онука Тамари,

Вiдважного мужа.

i вiн називав її зiркою з неба,

Та був взагалi чоловiком що треба.

А тут Марнослав з горя здихав,

Та вчасно вiн тiтку свою згадав,

Прийшов до iмали,

Довго скулив,

Дверима ще й хвiст менi прищемив.

Вiдьма порадила

Гiркий вiдвар,

В келих накапала

Приворот-чар

i наказала пiдлити Талi,

Щоб з Марнославом була назавжди.

Марнослав часу не гаяв

i хай собака тужно лаяв,

Пiшов цей хлоп на вечорницi

Шукать чарiвную дiвицю.

i серед натовпу знайшов...

Так дуже гордо пiдiйшов

i виголосив дивний тост:

"Бажаю, щоб красуня Тала

Й в подружжi радiсно спiвала"

Всi келихи перехилили

Й навiки Талу загубили,

Адже їй розум помутився

Й свiт пiд ногами покотився,

Та Марнослав й тут не спинився

Й почав до Тали говорить:

"Чи смiю  в тебе я просить

Руки та серця i навiки

Для тебе стати чоловiком?"

Нiхто такого не чекав

Й тiльки-но Дуж пiдняв рукав,

Як Тала з гадом обiйнялась...

(Так з часом їх весiлля сталось.)

З вiдчаю крикнув Дуж:

"О, Бог! То покарай же їх обох!"

Й побiг, не знаючи куди,

Аби подалi вiд бiди.

                   ***

Лунали в хатi їх пiснi,

Але тепер лише сумнi.

На припiчку лежала Тала,

Та про життя своє гадала.

Серце несло її до Дужа,

А ноги до гидкого мужа:

"Нiби обвили ланцюгом,

Вiд цього в горлi гiркий ком,

i кожен день у серцi нiж,

Ну, нащо їж мене, не рiж!"

Але сказать, щоб нiж не рiзав,

Як соловейку - не спiвай,

i кожну нiч їй сниться гай,

Де з Дужем так щасливо жили,

Та каже Марнослав : "Стривай...",

i плаче Тала : "Прощавай!

О, прощавай навiки милий!"

Пiсля весiлля Марнослав

Поважним дуже паном став,

i перед панством всiм хвалився

З якою кралею женився.

А Дуж десь зник...

Нi, вiн не звик такого вiдчаю терпiти,

Мабуть, подався у ченцi

Аби отрут оцих не пити.

Тож, якось пiзно восени,

Коли природа вже сумує,

А люд свої доми мурує,

Щоб не дiстали холода,

Наша красуня молода,

Знiвечена з тяжкої долi,

Пiшла до старої тополi

Їй свої бiди розказать:

"Ти, рiдна, можеш пам'ятать

Про все на свiтi,

i згадать, як весело з тобою жили,

i як вiночки нашi плили,

Щоб доленьку свою знайти...

А знаєш, мiй вiнок втопили,

Навiк втопили, знаєш ти?

i разом з ним мене згубили,

Навiк згубили, назавжди."

Тала востаннє обiйняла

Могутнє дерево й згадала

Про свого Дужа, де вiн, де?

Де був тодi, коли страждала,

Де був вiн в час, як помирала,

Коли сердита  течiя

В свої обiйми забирала,

i стала Тала нiчия...

Обсудить на форуме

2004-01-15 18:23:00 мося
Вийшло нав_ть краще н_ж у мене...
2004-01-15 18:29:55 Масяня
Вибач- я просто вм_ю _м_тувати будь-чий стиль. Взагал_, пот_м так_ коментар_ буду показувати авторам, перш н_ж вив_шувати.

---

Комментарий:
Ваше имя/ник:
E-mail:
Введите число на картинке:

Украинская Баннерная Сеть